Тенденції міжнародної торгівлі. Світова організація торгівлі

У другій половині XX ст. в міжнародній економіці спостерігається тенденція до все більшої лібералізації зовнішньої торгівлі, якій значною мірою сприяло створення СОТ.

Ініціатором утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі виступили США. По закінченню світової війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу. Але американські товари не так вже й легко просува­лись на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалась ще й тим, що колон­іальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) у торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систе­му, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків ве­ликої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому у 1945 року американці розробили „Пропозиції по розши­ренню торгівлі та зайнятості“, які передбачали скасування дея­ких обмежень в світовій торгівлі і забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, головною метою якої була б лібераліза­ція світової торгівлі.

Затвердження статуту повинно було відбутись на конференції ООН в Гавані (1947-48 рр.), але він не був ратиф­ікований через розбіжності підходів до вирішення проблеми серед 23 країн-учасниць. Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації ста­туту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі - ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade). Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів і врегу­лювання торговельних спорів.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнарод­них багатосторонніх торговельних переговорів – раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і виз­начались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський раунд (1986-1993 pp.) прийняв рішення про перетворення з 1995 р. ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ)/(World Trade Organization – WTO)

Нині СОТ налічує 145 держав-членів, число яких постійно зростає. Україна, так само як і інші країни СНД, поки ще не прийнята до цієї організації, хоча заявку до вступу подала. Штаб-квартира СОТ знаходиться в Женеві.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усу­нення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сирови­ни. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економ­іки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

§ нагляд за станом світової торгівлі та надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

§ забезпечення механізмів розв’язання міжнародних торговельних спорів;

§ розробка і прийняття світових стандартів торгівлі;

§ нагляд за торговельною політикою країн;

§ обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Вищим органом СОТ є конференція міністрів торгівлі .

Основні принципи діяльності СОТ:

ü Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації) – полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій дер­жаві. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково поширюється на торгівлю з рештою країн-членів СОТ, тобто країни не мають права надавати односторонніх пільг, що означало б дискримінацію інших партнерів;

ü Принцип національного режиму – країни-учасниці повинні встановлювати для товарів партнерів по СОТ на вітчизняному ринку той самий режим, що і для власних товарів.

ü Принцип захисту національної промисловості – якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї про­мисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговель­но-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо).

ü Принцип утворення стійкої основи торгівлі означає, що рівні тарифів, узгоджені в рамках СОТ, не можуть перегляда­тися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

ü Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношен­ня до субсидій і демпінгу. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право вико­ристати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основ­на позиція СОТ полягає у забороні застосування субсидій та де­мпінгу.

ü Принцип дій в надзвичайних ситуаціях – якщо країна потер­пає від непередбаченого лиха (стихія, соціальні завору­шення), вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних зобов’язань (підвищити тарифи, ввести квоти тощо), але за узгодженням з СОТ.

ü Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встановлю­ватись особливий режим. На­приклад, країни-члени ЄС встановили між собою найсприятлив­іший торговельний режим, без будь-яких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння.

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, мав стати стрижневим принципом в міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні викликає значні суперечності між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів ста­влять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Менш розвинені країни, в яких лише відбувається становлення промисловості, виявляються беззахисними перед натиском товарів індустріально розвинутих держав. Тому країни, що розвива­ються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації.

СОТ регулює не лише торгівлю товарами, але й торгівлю послугами і об’єктами інтелектуальної власності. Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення тор­говельних правил, які б задовольнили всіх учасників СОТ. В пер­шу чергу, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних обме­жень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари.

Країни, що не входять до СОТ, знаходяться в невигідних умовах. По суті, вони піддаються торговельній дискримінації, оскільки на них не поши­рюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До не-члена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як встановлення квот, звинувачення в демпінгу тощо, ось чому Україна намагається вступити до цієї організації.

Процес входження до COT складний, тривалий і передбачає низку етапів. Спочат­ку країна подає до СОТ меморандум про свою торговельну політи­ку. СОТ утворює робочу групу з вивчення меморандуму на предмет відповідності принципів торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ проводить з країною-претендентом двосторонні перего­вори з питань доступу на її ринок товарів і послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекоменда­цією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ чи ні. Україна нині перебуває на завершальному етапі, на якому мають бути визначені орієнтовна дата і процедура вступу до цієї організації.

Вступ України до COT є необхідним задля забезпечення її повноцінного виходу на світові товарні ринки. Участь у COT означатиме зменшення тарифних ставок, нетарифних обмежень щодо українського експорту, появу нових можливостей для збільшення його обсягів. Після приєднання країна дістає права, якими користуються інші члени організації, припиняється дискримінація її товарів та послуг на зовнішніх ринках. Вона має право на режим найбільшого сприяння на ринках країн – членів COT. Нагальність проблеми входження до COT ще й у тому, що від цього членства безпосередньо залежать можливість та перспективи інтеграції України до Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА) і Європейського Союзу.

Деякі застереження вітчизняних економістів та політиків щодо вступу України до COT (зважаючи на те, що правила цієї організації вимагають зниження рівня захисних національних бар'єрів щодо імпорту) не завжди обґрунтовані: правила СОТ передбачають досить ефективні засоби захисту внутрішнього ринку і національних інтересів на міжнародних ринках.