ВИДИ ЧИТАННЯ. ПРИЙОМИ РОБОТИ НАД ТЕКСТОМ

Окрім формування навичок читання, першочергове завдання, яке ставиться перед учителем - ефективно використовувати на уроках літературного читання різні види читання.

Розрізняють такі види читання: вголос і мовчки.

Ці два різновиди читання відіграють у процесі навчання важливу роль. Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це традиційно для початкової школи. (Зазначимо, що в світовій педагогічній практиці використовуються й інші підходи до розв'язання цієї проблеми.)

Однак відомо, що людина в житті більше послуговується читанням мовчки. І школа не може не зважати на це. Безумовно, багато вчителів зразу після того, як вивчено букви, постійно застосовують на уроках читання мовчки. Спочатку вони пропонують дітям прочитати матеріал (ряди слів або невеличкий текст) упівголоса або пошепки, підготуватись до читання вголос. Через деякий час починають заохочувати учнів читати мовчки, без приговорювання.

Проаналізуємо особливості читання вголос та мовчки.

Цілком очевидно, що читання вголос і мовчки мають спільну основу. В обох випадках, щоб читати, треба засвоїти букви, навчитись складати з них слова. Для обох різновидів читання важливо знати лексичне значення слів, їх поєднання в реченні, помічати ті з них, які найважливіші для розуміння.

Відрізняються ці різновиди читання перш за все вокалізацією, озвучуванням. Читання вголос передбачає промовляння слів тексту - по можливості чітке і залежно від ситуації більш чи менш голосне. Читання мовчки такого промовляння, звичайно, позбавлене. Працюють очі й мозок, а язик, губи та інші артикуляційні органи залишаються нерухомими. Високого рівня розвитку навички читання мовчки досягають далеко не всі. Значна частина людей ворушить язиком, губами або пошепки промовляє те, що читає. У такому випадку говорять про часткову вокалізацію.

Промовляння слів не охоплює проблеми «озвучування» тексту. Будь-який текст необхідно інтонувати, поділивши речення на смислові відрізки (синтагми), що здійснюється за допомогою пауз, мелодики.

Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Читач має зрозуміти, уявити ту інтонацію, яка передбачена в тексті автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Той читач, що робить лише перші кроки в навчанні мовчазного читання, подумки промовляє текст. Він майже повністю відтворює «в умі» інтонаційні особливості речення. І це зрозуміло: інтонування, хоч і здійснюване подумки, допомагає краще зрозуміти те, що читається.

Та з часом ситуація змінюється: збільшується читацький досвід, зростає вправність учня в техніці читання, загальний розумовий рівень. Це дає йому змогу легше і швидше розуміти текст. Повне інтонування подумки перестає бути необхідним і починає гальмувати процес читання. Для багатьох учнів уже немає необхідності промовляти в думці речення. Хоча в складних для розуміння випадках і в досвідчених читачів з'являється потреба перечитати текст, інтонуючи його вголос чи подумки. Та це трапляється скоріше як виняток, що підтверджує правило.

Отже, читання мовчки відрізняється від читання вголос, якщо й не повною відсутністю вокалізації (стосовно молодших школярів — здебільшого неможливо), то значно нижчим її ступенем. Це зумовлює суттєву різницю між даними різновидами читання у швидкості.

Читання вголос має значні переваги. Воно дає змогу вчителю керувати діяльністю школяра і вчасно допомагати на перших кроках, коли дитина вчиться читати склади різних типів та об'єднувати їх у слова. Читання вголос сприяє виробленню навички літературної вимови, формує вміння правильно інтонувати речення тощо.

Голосне читання запобігає виробленню шкідливої звички читати не весь текст, а лише окремі його фрагменти, задовольнятися загальною орієнтацією у прочитаному.

Тільки голосне читання дає змогу учителеві проконтролювати навички читання учня. Є жанри, які розраховані лише на читання вголос і дістають свого смислового і зовнішнього вираження тільки при такому способі читання, (байки, загадки, казки).

Голосне читання має свої недоліки:

- швидко стомлює дитину.

- темп читання повільніший, ніж при мовчазному.

Мовчазне читання менше втомлює дитину, прискорює темп, сприяє кращому засвоєнню, але воно також має ряд недоліків: не можна перевірити, як учень читає і чи читає взагалі.

У початкових класах практикується напівголосне читання (дощик) (читання-гудіння). Напівголосне читання хорове - всі діти читають. Суть його в тому, що учні водночас читають упівголоса один і той самий текст. Перевага такої роботи в тому, що всі учні (хоча б кілька хвилин) мають можливість вправлятись у читанні. За такого прийому роботи на уроці збільшується час на читання, який припадає на одного учня.

Читання-гудіння доцільно широко застосовувати на першому (букварному) етапі навчання. На наступних етапах навчання слід обов'язково чітко ставити відповідну мету, стосовно читання вголос. Наприклад: досягти чистоти у вимові скоромовки; прочитати, вправляючись у правильному, виразному інтонуванні питальних речень; прочитати, роблячи зупинки (паузи) відповідно до розмітки тексту тощо. Отже, групове читання-гудіння дає найбільший ефект як засіб підготовки до виразного читання (вголос).

Не можна допустити, щоб діти звикли до думки, що самостійне читання - це читання упівголоса чи пошепки.

Як бачимо, вдосконалення навички читання необхідно здійснювати з урахуванням двох різновидів читання - вголос і мовчки.

Чому ж «для себе» частіше читають мовчки? Перш за все тому, що так читати значно швидше. Адже в читанні вголос сама природа поклала межу для швидкості десь біля 150-200 слів за хвилину. Дехто може прочитати і трохи швидше, але то вже треба дуже поспішати. І це не варто робити, бо зрозуміти таке надто швидке читання слухачам важко. А от у читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба вчитися користатись ними. Та слід пам'ятати, що під час читання (вголос чи мовчки) головним є розуміння тексту, що читається».

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки необхідне для того, щоб учні свідомо виконували завдання на вдосконалення навички читання.

У 1-4 класах перевагу надаємо голосному читанню. Воно сприяє розвиткові живої усної мови; виробляє вміння говорити правильно, виразно слухати товариша.

У 1 класі при навчанні грамоти дитина текст засвоює краще при читанні вголос.

Є такі види читання вголос:

а) читання ланцюжком (діти читають по 1-2 речення без аналізу, послідовно. Доцільно використовувати при перевірці домашнього завдання, в кінці уроку);

б) вибіркове читання (читаються окремі місця з твору, за завданням учителя). Використовується на етапі аналізу твору, добираються уривки, на основі яких буде розкриватися зміст твору, обов'язково робляться висновки;

в) читання в особах проводиться на підсумковому етапі уроку. Кожен повинен передати голосом свого персонажу, вибрати відповідний тон читання;

г) хорове читання (особливо в 1 кл.) сприяє виробленню навички швидкого читання (1 кл.). В 2-4 класах використовується з метою розвитку навичок читання.