І Метод як спосіб організації свідомої людської діяльності має • своє застосування всюди.

Пояснюється це вже відомою нам фундаментальною особливістю людського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засновані на неприродних (або надприродних) орієнтирах та чинниках, вони не виникають стихійно, природним шляхом.

Навіть просте відтворення предметів людської життєдіяльності, а тим більше створення того, чого ще не існує у наявній формі, вимагає певних усвідомлених та свідомо фіксованих процедур, рецептів, алгоритмів діяльності або ж методів.

Термін "процедура" як правило застосовують для окреслення структури певних практичних дій, спрямованих на отримання передбачуваного бажаного результату.

Термін "алгоритм" запозичений із математики та програмування; він позначає схему, певну послідовність дій, які повинні здійснюватись одноманітно і навіть механічно (тому тут можна застосовувати техніку) задля вирішення завдань переважно інформативного плану.

Термін "рецепт" (інколи - "рецептура") характеризує чітко фіксовані дії із певними предметами, що повинні привести до необхідного результату у тих чи інших видах діяльності. Особливістю рецептурної діяльності постає те, що в ній як правило не пояснюється, чому ми повинні здійснювати саме такі кроки, залучати у діяльність саме такі предмети, як, до речі, досить часто не пояснюється і те, чому ми отримуємо саме такі результати.

У медицині рецептурна діяльність виглядає дещо інакше, але, наприклад, у харчовій промисловості, у приготуванні їжі, виноробстві, деяких видах ремісничої діяльності, у різного роду магічних практиках рецепт виглядає саме так, як він був окреслений. Тому вивчення людської діяльності приводить до висновку, що вона історично розвивалася від рецептів до методів та складних технологій.

Поняття методу, як правило, застосовують для пояснення пізнання, наукового пошуку або ж для окреслення таких інтелектуальних та практичних дій, які передбачають високий рівень усвідомлення того, що ми робимо, чому це робимо саме так і чому результат повинен мати саме такі очікувані характеристики. Самий термін "метод" сходить до давньогрецького виразу "мета- одоїс", що можна перекласти як "через відстежений (або підготовлений) шлях".

Метод неможливий поза усвідомленням, поза застосуванням та випробовуванням всередині певного роду діяльності, але так само він неможливий без належного внутрішнього впорядкування. В цілому метод постає своєрідним концентруванням досвіду діяльності, а важливість та ефективність методу зумовлені тим, що він інтенсифікує діяльність, дозволяє засвоювати певний досвід в зручній та стислій формі.

Усвідомлення значущості та важливості методу приводить до появи різних форм його фіксацій, розроблень, вдосконалень. Серед таких форм найважливішими постають методологія та методика.

Методологія - це спеціальна частина певної галузі науки або діяльності, що опікується збиранням, осмисленням та обгрунтуванням методів, що в них застосовуються.

Методологія, таким чином, є теоретичною формою оброблення методу, а тому вона дуже важлива для будь-якої науки або ж для певних видів діяльності. Методологія також вказує на те, що метод може бути вироблений та обгрунтований лише на теоретичному рівні пізнання, а тому інколи кажуть, що метод - це теорія, запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високий рівень функціонування знань та наукового самоосмислення.

На відміну від методології методика постає зібранням та розробленням ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко не завжди передбачає наукові обгрунтування: вона може базуватися на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах (тому методики можуть бути іменованими, наприклад, методика шкільного виховання за системою В.Сухомлинського).

Кожний метод включає в себе три основні складові: 1) описову складову, що окреслює, яких інструментів, якого обладнання, допоміжних засобів чи-то умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити, "Щоі" методу; 2) операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії; це є "Які" певного методу; 3) концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обгрунтування самої можливості певним чином будувати метод; це є "Чому!" метода.

Концептуальна сторона методу, як правило, формулюється у вигляді певних принципів (наприклад, у фізиці "принцип простоти","принцип відносності", "принцип доповнюваностГ та ін.), вимог (як-от, наприклад, вимоги Р. Декарта до методу істинного пізнання), настанов (наприклад, принцип "Не нашкодь!" у медицині).

Як правило, на питання про те, чим зумовлений зміст методу, слідує відповідь: об'єктом, на який цей метод спрямований; звідси випливає загаль-норозповсюджена теза "Який об'єкт, такий і метод".

- Ті властивості явищ та процесів дійсності, що їх сьогодні І досліджує наука, є настільки складними, що все більше і • більше дається взнаки інша тенденція - тенденція проявів залежності об'єктів від методу.

Сьогодні на питання про те, що, наприклад, вивчає фізика, вже не дається проста та ніби зрозуміла відповідь: фізика вивчає природу; - сьогодні відповідь звучить інакше: фізика вивчає фізичну реальність. Хімія, відповідно, - хімічну реальність, соціологія - соціальну реальність, та ін. Все це свідчить про те, що ми цілком виправдано можемо стверджувати: "Яким є метод, таким є об'єкт", тобто що саме буде потрапляти в поле нашого зору та які характеристики такого "що" ми зможемо освоювати, залежить саме від застосованого методу. В сучасній науці метод постає тим складним інструментом, проекція якого на реальність дозволяє виділяти в останній її шари, структури, об'єкти, властивості. Саме цим виправдане і підвищення значущості методологічної свідомості в сучасній науці: сьогодні методологічну складову науки досить часто розглядають як її органічну частину, проте піднесену на наднауковий рівень; тому досить часто методологію науки називають "метатеорією" (зверх-теорією) сучасної науки. Цікаво відзначити, що й в сучасному мистецтві більше уваги приділяється не наявним формам та жанрам, а спробам виробити принципово нові підходи до виявлення естетичних характеристик реальності, тобто і в мистецтві його концептуальні засади виходять на перший план.

Класифікації методів проводяться за різними ознаками. Ми вже згадали про відмінності між природничими та гуманітарними науками; сьо-

годні до таких видів наук додають також науки соціальні та інструментальні (ті, що опрацьовують інструменти пізнання, наприклад, математика, математична логіка та ін.). Відповідно, і методи поділяють на методи природничих, соціальних, інструментальних та гумані-тарних наук.