Нанесення штукатурного розчину на поверхню

В приміщеннях з вологістю не більш 60% кам'яні й бетонні поверхні штукатурять складними або вапняними розчинами, а дерев'яні й гіпсові поверхні — вапняно-гіпсовими.

Для приміщень з підвищеною вологістю вживають розчини з гідравліч­ними додат­ками і на пуцоланових цементах.

Перед нанесенням розчину поверхню змочують водою, щоб запобігти сповзання або розтріскування шару оббризку.

Оббризк не розрівнюють для кращого його зчеплення із шаром грунту.

Грунт наносять після того, як оббризк почне твердіти. Шари грунту ви­рів­нюють напівтерком і ущільнюють правилом.

Подавання розчину здійснюють за допомогою розчинонасосів по метале­вих трубах або гумових шлангах. В будинках до 5 поверхів, коли подають розчин на один поверх, як правило, застосовують тупикову схему пода­вання розчину за допомогою розчинонасосів продуктивністю 4м3/год (Рису­нок 8.6).

В будинках, які мають більше п’яти поверхів, застосовують кільцеву схему подавання розчину. У цьому разі (див. Рисунок 8.7) магістральна частина розчинопроводу складається з двох стояків — на­пір­­ного й зворот­ного. На зворотному — встановлюють повер­хові триходові крани, до яких підключають робочі шланги. Застосовуються розчинонасоси про­дук­тив­ністю 6 м3/год.

Для нанесення на поверхню розчину застосовують форсунки різного типу. Найбільш розповсюджені безкомпресорні форсунки (Шаульського та ЦНИИЛ-3) і форсунки пневматичної дії.

В безкомпресорних форсунках розпорошення розчину досягається змі­ною його прямолінійного руху у гвинтовий або проштовхуванням крізь щі­линний отвір. Форсунки з гвинтовою вставкою застосовують для рідких розчинів. З щілинним отвором — для густих. При цьому розчинонасос пови­нен давати тиск 80...100 Мпа.

В пневматичній форсунці у центрі є труба, по котрій подається стиснене повітря. Недолік її — шум і «туман». Тиск від розчинонасосу повинен бути 15...20 Мпа.

Вручну розчин наносять тільки в невеликих приміщеннях (санітарні вузли і інші). Розчин накидають кельмою з сокола або ковшем.

При накиданні ковшем продуктивність зростає у 3...4 рази.

Грунтовий намет розрівнюють загладжуванням напівтерками довжи­ною 800 або 1000 мм (1000 мм — для великих поверхонь) і зрізуванням на­півтерками, в яких один поздовжній і один торцевий бік оббитий покрі­вельнм залізом.

Кути розрівнюють правилами: вусенковим та лузговим (Рисунок 8.8).

Карнизи витягують за допомогою шаблонів одною-чотирма людинами.

Опоряджування оштукатуреної поверхні полягає в затиранні або заглад­­жу­ванні накривного шару. При механізованому затиранні викорис­товують пневматичні або електричні механізми з двома лопатями або дис­ками (де­рев'яними, текстолітовими, пінопластовими), які крутяться в проти­леж­них напрямах.

Для ручного опоряджування застосовують капронові терки, металеві малі та великі гладила. Для підвищення якості застосовують безпіщану накривку (вапняне тісто: гіпс — 1:5).

У великопанельних і крупноблочних будинках перед вико­нанням шту­катурної обробки поверхню стіни затирають вап­няним розчином (В:П =1:1) з додатком 10% цементу (по відношенню до вапна). Засто­совують повстяні або поролонові терки. Поверхню треба обробляти так, щоб обій­тись без шпаклювання перед малярними роботами. Перед оброб­кою по­верхні добре змочують водою (стіни, стелю).

В останній час застосовують сухі розчинні суміші з цементу, дрібного піску і пластифі­като­ра (вапно і інші). Розчин нано­сять­ на добре змочену поверх­ню і затирають повстяною або поролоновою теркою так, щоб він добре зайшов в усі поглиб­лення.

Стики плит перекрить відчищають від пилу, змочують водою і заповню­ють знизу цементним розчином, а потім затирають. Після часткового затвер­діння прорізають рустовкою русти.