Загальні положення. Класифікація. Термінологія.

В залежності від якості каменів та призначення кладки розподіляють на: кладки з природних каменів: бутова, бутобетонна тощо; кладка з штуч­них каменів: цегляна, мілкоблочна, керамічні пустотні цеглини тощо (за­галь­­ну класифікацію, способи виконання та матеріали, а також перелік об'єк­тів використання — див. Рисунок 5.1).

Під бутом будемо розуміти уламки піщаників або вапняків неправиль­ної­ форми чи постелистих (з двома паралельними й видовженими боками).

Кам'яна кладка з бутового каменю характеризується великою міцністю, але­ вимагає великої кількості розчину.

Бутобетонна кладка міцна, але їі виконання вимагає великих трудо­вих­ затрат.

Тесовий камінь — це природні тесані камені правильної форми, фа­сад­ний бік яких може бути обробленим під «шубу» в рамці, або грубо обко­лені. Скріплення таких каменів у масиві кладки між собою виконуєть­ся:­ на піронах, на скобах чи на планках у вигляді «ластівчина хвоста» (сковородня) (див. Рисунок 5.2).

Кам'яні роботи в загальному розумінні являють собою поштучне вкладан­ня від­повідних (класифікації) каменів на постіль з розчину чи бетону.

Незважаючи на широке використання індустріальних методів будів­ницт­ва, більше ніж 50% будинків та споруд мають ті чи інші елементи кам'я­ної кладки.

Вага каменів коливається від 3 до 80 й більше кілограмів. Невеликі камені (до 50 кг) вкладаються в масив вручну, при більшій вазі треба застосовувати легкі монтажні механізми.

Якщо лицьовий бік кладки оздоблюється природними або штучними матеріалами, то вона зветься кладкою з облицюванням.

Камені мають опорні й бокові поверхні, кожна з них має свою назву (див. Рисунок 5.3).

Кладка з цегли або інших штучних чи природних каменів, що має в гори­зон­тальних швах металеву чи з інших високоміцних матеріалів армату­ру зветься армованою.

Крайні зовнішні або внутрішні ряди цегли чи інших каменів звуться відповідними верстами. Якщо ряд каменів вкладається до будь-якого боку кладки довгою стороною (довжиком), то він зветься довжиковим (ложко­вим), якщо поперечником (тичком) ­— тичковим (поперечниковим).

Як видно з Рисунку 5.3 висота одного ряду кладки буде складатися з висо­­ти каменю та товщини шва. Якщо в звичайній цегляній кладці товщина горизонтального шва 10...15 мм (середня — 12 мм), то висота ряду — 77 мм (розміри звичайної цеглини ­— 250х120х65). Товщина вертикальних швів в такій кладці може коливатися від 8 до 15 мм (в середньому — 10 мм). Отже на 1 м кладки по довжині вкладається 4 цеглини, а по ви­соті — 13 рядів. Ширина кладки із звичайної цегли буває кратною 1/2 цеглини (120 мм — 1/2 цеглини; 250 мм — 1; 380 мм — 1 1/2 ; 510 мм — 2; 640 мм — 2 1/2 цеглини і т.д.). Перегородки можуть викладатися завтовшки в 1/4 цеглини (65 мм).

Кам'яні стінки можуть викладатися суцільними або з отворами для вікон та дверей. Суцільні стіни звуться гладкими.

Стіни можуть в своєму складі мати (Рисунок 5.4):

— напуски (для створення карнизів), коли окремі ряди виходять за площину стіни;

— пояски — для відокремлення ярусів стіни одне від одного;

— четверті — для встановлення та закріплення віконних та дверних коробок;

— пілястри — для підсилення або архітектурного оздоблення окремих частин стін;

— обрізи — для зменшення товщини стіни, коли наступний ряд кладки укла­дают з відступом від лицьової поверхні (від цоколя до стін поверхів, в верхніх поверхах тощо);

— уступи — місця, де лицьова поверхня однієї стіни виступає в той чи інший бік від лицьової площини другої її частини;

— борозни — для розміщення в них трубопроводів, електричних кабе­лів та інших схованих проводок; вертикальні борозни роблять кратними по ши­ри­ні та глибині половині цегли, горизонтальні — кратні одному ря­ду клад­ки по висоті та половині цеглини по глибині;

— штраби — улаштовуються в місцях тимчасового переривання кладки; штраби бувають збігаючі та вертикальні.