Правові основи природокористування

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньої і міжнародної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітних до штрафувань, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов’язки громадян, функції рад народних депутатів і органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведені положення про заходи, пов’язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також кодекси України: “Земельний” (1992р.), “Лісовий” (1994р.), “Водний” (1995р.), “Про надра”(1994р.). У 1990-1999 рр. Верховною Радою України було ухвалено близько 20 природоохоронних законів, в т. ч.: “Про природно-заповідний фонд України” (1992р.), “Про екологічну експертизу” (1995р.); а у вересні 2000 р. затверджено Закон України “Про загальну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.

Загалом нині в Україні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрямки державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку. Ряд законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи й раціональне використання її ресурсів, [Програма дій людства в ХХІ ст. (1992р.), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987р.) тощо] прийнято і регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) та ін.

Найважливішою складовою природоохоронного законодавства є екологічні стандарти - єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Недотримання стандартів карається законом. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві і стандарти підприємств. Стандарти з охорони природи об’єднані під номером 17: 17.1. - Охорона природи. Гідросфера; 17.2. - Охорона природи. Атмосфера та ін.

При нормуванні якості довкілля передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах (води, повітрі, ґрунтах). Тобто, ГДК - це максимальна концентрація забруднюючої речовини в природному середовищі (мг/м³, мг/л), яка не шкодить здоров’ю людини.

На основі ГДК розробляють нормативи гранично допустимих або тимчасово погоджених викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу і гранично допустимих або тимчасово погоджених норм скидів (стоків) (ГДС) шкідливих речовин у воду. ГДВ - гранично допустимий викид забруднюючих речовин в атмосферу (кг/добу), при якому забезпечується дотримання гігієнічних нормативів у повітрі населених пунктів за найбільш несприятливих умов розсіювання. ГДС - вміст речовин у стічних водах, максимально допустимий для відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу (мг/с) з метою забезпечення нормативної якості води.

Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ, і ГДС найнебезпечніших і найпоширеніших забруднювачів уточнюють кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої спільної дії.

В свою чергу ГДК розподіляють на окремі групи. Наприклад, ГДК р.з - гранично допустима концентрація хімічної речовини у повітрі робочої зони, мг/м³. Ця концентрація при щоденній (крім вихідних) роботі в межах 8 год. чи іншій тривалості, але не більше 41 год. на тиждень упродовж всього робочого стажу не має викликати захворювань чи відхилень у стані здоров’я, які можна виявити сучасними методами дослідження в процесі роботи чи у віддалені терміни життя сучасного і наступного поколінь. Робочою зоною називають простір висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працюючого. ГДК м.р. - гранично допустима максимальна разова концентрація хімічної речовини у повітрі населених пунктів, мг/м³. Ця концентрація при вдиханні впродовж 30 хв. не має викликати рефлекторних реакцій в організмі людини. ГДК с.д. - гранично допустима середньодобова концентрація хімічної сполуки у повітрі населених пунктів, мг/м³. Ця концентрація не повинна чинити прямої чи опосередкованої дії при необмежено тривалому (роки) вдиханні.

До природоохоронного законодавства відноситься і система екологічного контролюза станомприродного середовища й виконанням природоохоронних актів, що в Україні здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін. Через таку систему, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров’я людей в тому чи іншому районі планети або в окремій державі (тобто, здійснює екологічний моніторинг), перевіряється виконання екологічних міжнародних і національних законів. До системи екологічного контролю входять також екологічна експертиза і паспортизація об’єктів людської діяльності.

Екологічна експертиза - це оцінка впливів на довкілля й здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища. За українським природоохоронним законодавством проведення екологічної експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень технологій, будівництві, реконструкції тощо. Основні завдання екологічної експертизи - сприяння дотриманню природоохоронних законів та оцінка рішень щодо підтримання й відновлення довкілля. Діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані.

Екологічний паспорт - це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин будь-якого об’єкта (підприємства, тваринницької ферми, навчального закладу тощо) з навколишнім природним середовищем. У ньому є загальні відомості про об’єкт, сировину (її вид, обсяги, екологічність), енергію, площу, кількість працівників, технологічні схеми виробництва (роботи), види продукції, системи природоохоронних заходів (очищення викидів і скидів забруднювальних речовин), зберігання відходів (їхню токсичність, кількість, утилізацію) тощо.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит і екологічний менеджмент. Екологічний аудит - це екологічне обстеження підприємства, постановка “діагнозу” його “здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. За допомогою екологічного аудиту оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища. Чисте виробництво - це найсучасніший із способів зменшення забруднення природи, який передбачає економію сировини, води й енергій; позбавлення від токсинів у процесі виробництва продукції; зменшення кількості й токсичності всіх відходів безпосередньо в ході виробничих процесів.

Екологічний менеджмент - це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання працюючих. Найефективніше з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного менеджменту - інформаційні (екологічний моніторинг, екологічне картографування, математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів тощо), адміністративні (ліцензування природокористування, оцінка впливу на навколишнє середовище, екологічна експертиза, екологічний аудит тощо), ринково-екологічні (різні економічні механізми управління охороною природи і використання природних ресурсів, екологічне страхування тощо).