Водні проблеми України

До водного фонду України належать поверхневі води (озера, річки, струмки, штучні водойми - ставки, водосховища і канали, інші водні об’єкти); підземні води і джерела; внутрішні морські і територіальні води. Україна належить до держав з низьким рівнем водозабезпеченості: за запасами місцевих ресурсів річкового стоку на душу населення Україна посідає одне з останніх місць у Європі (на одного жителя України припадає 1,0 тис.м³, в Європі - 4,6 тис.м³). З невеликим обсягом водних ресурсів на душу населення пов’язано створення ставків, водойм, водосховищ, що спричинило зникнення малих річок, затоплення значних територій родючих земель. Так, створення на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій і водосховищ зумовило спрямлення його русла; зменшення у 8-10 разів швидкості течії та інтенсивності процесів самоочищення і, як наслідок - знищення цінних порід риб; зменшення рівнів підземних вод; забруднення води гниючими органічними рештками стоячих вод.

З Дніпра п’ють воду близько 30 млн. жителів України. Вода, що досягає південних територій України, потрапляє на поля для зрошення значно забрудненою важкими металами, радіонуклідами, нітратами, фосфатами та ін., що призвело за умов низької вологості й високої температури до забруднення земель Криму та південних областей і накопичення забруднювачів у сільськогосподарських продуктах. Багато міст потерпають від підтоплення через підняття рівня підземних вод; на крутих схилах морського узбережжя, берегів річок і ставків ведеться боротьба із зсувами; багато води потребують АЕС (наприклад, Рівненська АЕС витрачає практично весь стік річки Горинь).

Отже, екологічними проблемами України, пов’язаними з водою, є:

· нестача води в певних місцевостях;

· незадовільна якість води для питних потреб;

·забруднення вод Чорного та Азовського морів та зменшення їх біорозмаїття;

·забруднення річок та водосховищ пестицидами, радіонуклідами, сполуками азоту і фосфору, важкими металами, нафтопродуктами;

·підтоплення територій поблизу водосховищ;

·“цвітіння” стоячих вод водосховищ;

·зникнення малих річок;

·зсуви і селі в гірських районах тощо.

У водосховищах Київської, Кременчуцької і Канівської ГЕС та в морях України накопичуються радіонукліди. 20% акваторії Чорного моря вважають гострокризовими, а ще 67% - кризовими через підвищення рівня радіоактивності внаслідок аварії на ЧАЕС, а також через підняття шару з’єднань сірки до глибини ~100 м, який збільшується внаслідок скидання в море неочищених господарсько-побутових стічних вод з високим вмістом органічних речовин і зменшенням річкового стоку. До того ж в Чорному та Азовському морях відкриті нові родовища нафти, природного газу, газогідрату (з 1м³ газогідрату виділяють до 200 м³ газу), поклади залізних, цирконієвих, титанових руд і т. ін., і з початком видобутку цих корисних копалин значно зросте ймовірність виникнення кризових екологічних ситуацій.

Ще однією з проблем є забруднення підземних вод, куди потрапляють забруднювачі зі звалищ побутових і промислових відходів, у разі протікання нафтопроводів, при будівництві метро, бурінні свердловин тощо. Всі ці забруднювачі можуть потрапляти з питними водами і в організм людини, спричиняючи отруєння чи захворювання.

Проблеми гідросфери в Україні передбачається розв’язувати через економію води (встановлення лічильників витрачання води в кожній квартирі, створення краплинного поливу в вільгому господарстві, впровадження “сухих” технологій в нафтопереробній та ін. галузях, заміною водяного охолодження повітряним, що вже випробувано і впроваджено на заводі “Азовсталь”, Горлівському ВО “Азот” тощо); розширенням використання морської води для потреб народного господарства і побуту (використання опрісненої морської води для поливу сільськогосподарських угідь, в металургії, охолодженні АЕС, ТЕС тощо здійснюється зараз в більшості країн на узбережжі Середземномор’я, в Індії, США та ін. країнах і світових регіонах); очищенням стічних вод; зменшенням забруднення природних вод (переходом на оборотний та замкнутий цикл водопостачання).