Робочий час, режими праці й відпочинку. Класифікація витрат робочого часу

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку, які формуються з урахуванням працездатності людини, що змінюється протягом доби.

Розрізняють такі види режимів праці й відпочинку:

1. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку і завершення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці, частоту, час початку і завершення регламентованих перерв у роботі.

2. Добовий режим включає кількість змін (циклів) за добу, час відновлення працездатності між змінами.

3. Тижневий режим передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні, порядок чергування змін.

4. Місячний режим визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються ст. 50-65 та 66-84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України. Загальними вимогами до режимів роботи є:

· дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;

· забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін — періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;

· забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;

· обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

Для виявлення резервів раціонального використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:

І. Час роботи і час перерв у роботі:

1. Час роботи Т_р — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції на своєму робочому місці. Він включає:

а) час підготовчо-завершальної роботи Т_пз, що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов’язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо);

б) час оперативної роботи Т_оп витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

· основний час Т_о — час безпосереднього перетворення предмета праці;

· допоміжний час Т_д — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо;

в) час обслуговування робочого місця Т_обс складається з:

· часу організаційного обслуговування Т_орг, що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням змінного завдання;

· часу технічного обслуговування Т_тех, що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням даної конкретної роботи.

2. Час перерв Т_п — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

а) час регламентованих перерв Т_пр заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний:

· час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Т_пт;

· час перерв, обумовлених трудовим законодавством Т_зак;

· час на відпочинок та особисті потреби Т_воп ;

б) час нерегламентованих перерв Т_пн складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі:

· час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Т_пнт, наприклад, перебоями постачання, несправністю устаткування;

· час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Т_птд (запізненнями, прогулами тощо);

· час відпусток з дозволу адміністрації Т_пв.

II. Нормований та ненормований робочий час:

1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об’єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже — підлягають нормуванню:

а) час продуктивної роботи Т_рп (виконання прямих і суміщуваних обов’язків, передбачених регламентом), який включає підготовчо-завершальну, оперативну роботу та обслуговування робочого місця;

б) час регламентованих перерв Т_пр.

2. Ненормований робочий час не є об’єктивно необхідним, а отже не включається до складу норми:

а) час непродуктивної роботи Т_рн (усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо);

б) час нерегламентованих перерв Т_пн.

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи дослідження трудових процесів, найпоширенішими з яких є: фотографія робочого часу, хронометражні спостереження і фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Всі методи дослідження витрат робочого часу включають такі етапи: підготовка до спостереження, його проведення, обробка даних, аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо вдосконалення організації праці.

Фотографія робочого часу застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі види фотографії робочого часу:

1) фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. У випадках виконання роботи кількома робітниками (бригадна організація праці) проводиться групова фотографія робочого часу. Само фотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу;

2) фотографія часу роботи устаткування — спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування одним робітником або кількома;

3) фотографія виробничого процесу — одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.

Хронометражні спостереження служать для аналізу прийомів праці та визначення тривалості елементів виробничих операцій, що повторюються.

Розрізняють такі способи проведення хронометражу:

1) безперервний (за поточним часом) застосовується для дослідження всіх елементів конкретної виробничої операції відповідно до послідовності їх виконання;

2) вибірковий застосовується для вивчення окремих елементів виробничої операції незалежно від послідовності їх виконання. Такий спосіб необхідний при вивченні нециклічних елементів виробничих операцій, а також при проведенні додаткових спостережень за окремими елементами взамін забракованих в процесі обробки хронометражних спостережень;

3) цикловий застосовується для дослідження тих елементів виробничої операції, що мають незначну тривалість (3-5 секунд).

Якщо при хронометражі об’єктом вивчення є, зазвичай, елементи оперативного часу на конкретний вид продукції, то при фотографії робочого часу фіксуються витрати часу на усі види робіт і перерви, що спостерігалися протягом визначеного проміжку часу.

Фотохронометраж застосовується для одночасного перерозподілу структури витрат часу, тривалості окремих елементів виробничої операції.

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації дисципліни праці на даному підприємстві.