Індивідуальне пропонування на ринку праці

Індивідуальна пропозиція праці — це сукупність її характеристик, серед яких виділяють:

- кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці (Т);

- якість роботи, що визначається рівнем здібностей, загальної та професійної підготовки, досвідом індивіда (Я);

- інтенсивність праці, яку людина проявляє у процесі виробництва продуктів (І).

Тобто індивідуальну пропозицію праці можна виразити у вигляді формули:

(5.6)

де Кя — коефіцієнт якості праці;

Кі — коефіцієнт інтенсивності праці.

Ряд дослідників вважає, що індивідуальна пропозиція праці надходить від тимчасово незайнятих працівників.

Більш переконливим є твердження, що індивідуальна пропозиція праці надходить від усього економічно активного населення, як працюючого, так і тимчасово безробітного, що пропонує свою робочу силу певної якості на певний період часу з певною інтенсивністю використання.

Вихід на ринок праці пов’язаний з розподілом часу між працею (отриманням доходу) і дозвіллям.

Дозвілля — це благо, яке людина використовує на відтворення робочої сили, виконання домашніх обов’язків, відпочинку, саморозвитку тощо.

Дохід — це ціна праці, грошовий еквівалент товарів і послуг.

Дозвілля і дохід протилежні поняття, оскільки дохід неможливо отримати за рахунок дозвілля, і навпаки.

Для кожної комбінації доходу та дозвілля існує свій рівень корисності.

Функція корисності — це співвідношення між комбінаціями доходу і дозвілля та рівнем корисності (рис. 5.3):

Рис. 5.3. Графічне зображення функції корисності

(5.7)

де U — рівень корисності;

І — кількість одиниці доходу;

Н — кількість годин дозвілля.

Сукупність комбінацій доходу та відпочинку, що мають для індивіда однаковий рівень корисності, в мікроекономіці відображається за допомогою кривої байдужості.

Перехід від точки О до точки А на графіку означає, що індивід відмовився від певної величини доходу (І1 — І2) для отримання додаткового часу відпочинку (Н2-Н1).

Співвідношення даних відносних змін доходу та дозвілля називається граничної нормою заміщення доходу на відпочинок:

(5.8)

Чим далі крива байдужості знаходиться від початку координат, тим більш привабливими є її комбінації дохід-дозвілля для індивіда.

Не кожен рівень корисності може бути доступний індивіду, адже існують обмеження розміру доходу та часу дозвілля, тобто є певне бюджетне обмеження.

При наявності нетрудового доходу, при одній і тій же кількості відпрацьованих годин, індивід може отримувати доходів більше на суму І2- І1, що дорівнює обсягу нетрудових доходів (рис. 5.4).

Рівновага продавця на ринку праці може бути знайдена при поєднанні карти кривих байдужості з бюджетною лінією індивіда.

Рис. 5.4. Бюджетне обмеження розміру доходу та часу дозвілля

На такому графіку рівновага продавця на ринку праці буде отримана при досягненні комбінації дохід-дозвілля з максимальною корисністю, яка є доступною для споживача (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Графічне зображення комбінації дохід-дозвілля з максимальною корисністю

Одні і ті ж самі результати праці можна отримати при різних рівнях витрачання робочого часу за рахунок регулювання інтенсивності праці.

Інтенсивність праці— це темп роботи індивіда. Підвищення інтенсивності праці означає підвищення її продуктивності.

Продуктивність праці —це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції (робіт, послуг) та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу.

Рівень продуктивності праці визначається двома показниками:

- виробіток;

- трудомісткість.

Розраховуються наступні види трудомісткості:

1) технологічна (Тт) — характеризує витрати праці основних працівників;

2) трудомісткість обслуговування (То) - характеризує витрати праці допоміжних працівників;

3) виробнича трудомісткість (Тв) — складається з технологічної та трудомісткості обслуговування;

4) трудомісткість управління (Ту) — визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців;

5) повна трудомісткість (Тп) — відображає всі витрати праці:

Тп = Тт + То + Ту = Тв + Ту. (5.9)

Якість робочої сили можна виміряти такими показниками:

1. Професійні знання.

2. Вправність, уміння, навички.

3. Компетентність.

4. Відповідальність.

До особистих характеристик якості робочої сили відносять:

- фізичні характеристики людини;

- розумові (психічні) здібності;

- інтереси;

- характер;

- адаптованість працівника;

- інноваційність;

- професійна орієнтованість;

- професійна придатність.

Кар’єра — швидке, успішне, прогресивне просування обраним трудовим шляхом, що передбачає досягнення поваги, популярності, слави, матеріальної вигоди власними силами, за рахунок максимального використання своїх здібностей, професійної майстерності та особистих якостей.

Особисте, самостійне планування та реалізація кар’єри працівником включає:

- початкове формулювання і подальше постійне уточнення свої х професійних цілей;

- визначення та оцінку своїх професійних нахилів та здібностей;

- вибір професії з урахуванням нахилів та здібностей і ситуації на ринку;

- одержання хорошої базової освіти за обраної професією;

- активний пошук підходящої роботи;

- постійне відтворення та розвиток людського капіталу.

Правила управління особистою кар’єрою:

- не витрачати час на роботу з безперспективним та безініціативним керівником;

- розвивати свої знання, вміння, навики;

- підготовка до здобуття більш високої позиції, яка стане вакантною ;

- підтримувати контакти з людьми, що можуть сприяти кар’єрі;

- планувати день, тиждень тощо;

- бути готовим до змін у всьому та вміти оцінити ці зміни;

- пам’ятати, що рішення з приводу власної кар’єри завжди є компромісом між бажаннями та реальністю;

- не допускати набагато швидшого розвитку власної кар’єри порівняно з розвитком кар’єри інших

- пам’ятати про зовнішній ринок праці.