Історичні передумови використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

З розвитком людської цивілізації удосконалювалися і джерела енергії, застосовувані людиною. У Кам'яному віці такими були вогонь і лук, а в ХХ столітті з'явилися атомний реактор, установки керованого термоядерного синтезу, магнітогідродинамічний генератор.

Створення нових джерел енергії (і вдосконалення старих) йшло складними шляхами. У Стародавньому світі це відбувалося або за рахунок старань небагатьох геніальних людей, або в результаті спостережень багатьох поколінь. У Середні століття діяльність багатьох людей була спрямована по хибному шляху. Цим шляхом був пошук "perpetuum mobile" – вічного руху, що свідчить про сильному занепаді науки. У той період людської історії, званий Новим часом, джерела енергії створювалися людьми, більш обізнаними в науці і техніці, ніж ті, хто будував "вічний" двигун і шукав "філософський камінь". У ХХ столітті роботу над новими джерелами енергії вели цілі науково-дослідні інститути та виробничі об'єднання.

Рисунок 1.3 Перша сонячна електростанція в Україні, с.Леніно, узбережжя Криму.

Активні науково-технічні розробки з використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) розпочались з 70-х років ХХ ст. у період світової енергетичної кризи.ВДЕ використовуються як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Великих успіхів в освоєнні ВДЕ досягли країни, де відновлювальна енергетика дістала всебічну державну економічну й законодавчу підтримку, а у розвиток ВДЕ вкладаються значні кошти, в тому числі у розвиток нових технологій.

На початку ХХІ ст. частка всіх відновлювальних джерел енергії (включаючи традиційну гідроенергетику, дрова) у світовому енергоспоживанні склала біля 14%, а у електроспоживанні – 19%.

Інтенсивне зростання використання енергії нетрадиційних ВДЕ, особливо на початку ХХІ ст., характерне для більшості розвинених й багатьох країн, що розвиваються. Так, частка електроенергії, виробленої за рахунок нетрадиційних ВДЕ, у 2006 році у країнах ЄС (у загальному виробництві): у Данії – 12,1%, Фінляндії – 13,1%, Угорщині – 4%, Греції – 2,8%, Італії – 2,8%, Іспанії – 2,8%, Німеччині (у 2007 р.) – 14,2%, що склало 87,6 млрд. кВт·год, у тому числі: малі ГЕС – 20,7 млрд. кВт·год, ВЕС – 39,5, ТЕС на біомасі і біогазі – 23,8, сонячні батареї – 3,5, геотермальні – 0,1.

Позитивний досвід країн ЄС показав, що серед різноманітних факторів, які впливають на рівень і перспективи освоєння ВДЕ, визначальну роль відіграють діючі у цих країнах системи державного економічного стимулювання. Одним із основних напрямів виконання країнами ЄС зобов’язань Кіотського протоколу із зниження викидів «парникових» газів стало масштабне освоєння ВДЕ.

Рисунок 1.4 Сонячної електростанції в Сахарі.

Проект сонячної електростанції в Сахарі Якщо проект зуміють реалізувати, то він стане найбільшим у світі. Електроенергія в Європу передаватиметься кабелем, який прокладуть через Середземне море.

Вперше ідея використання гейзерів була втілена у дійсність не в Ісландії. Ще древні римляни підвели тепло від гейзерів до лазень-терм міста Каракали.

Не тільки для отоплення люди черпають енергію з надр землі. Вже давно працюють електростанції, що використовують гарячі підземні джерела. Перша така станція була побудована ще у 1904 р.