Міждисциплінарний потенціал сучасної науки: екологія, біофілософія, біополітика, біоетика.

Міждисциплінарні дослідження – це спосіб організації дослідницької діяльності, що передбачає взаємодію при вивченні одного і того ж класу об’єктів і систем представниками різних дисциплін. Більше того, у сучасному науковому знанні формуються транс дисциплінарні стратегії, що забезпечують таку інноваційну систему організації наукових знань, котра не обмежується лише міждисциплінарними зв’язками, а виходить на необхідність залучення соціальних цінностей і регулятивів при гуманітарній експертизі сучасних наукових проектів, їх співвідношення як з усередині науковими ідеалами, нормами і цінностями, так і з соціально-гуманістичними пріоритетами і установками. Ці процеси реалізовуються також в організаціонно-дослідницькій сфері, забезпечуючи створення мережі комунікацій і взаємодії вчених різних напрямків для їх професіональної участі в дослідженні та обговоренні отриманих результатів, і в інформаційній сфері.

Особливо помітна сьогодні взаємодія біологічного і соціогуманітарного знання, яке виявляє себе у становленні нових міждисциплінарних напрямків. Зокрема «біофілософії». Цей термін став використовуватись десь із 70 – х років минулого сторіччя. Це комплексна міждисциплінарна галузь знання, що розглядає проблему Універсуму крізь призму феномену життя. Біофілософія як фундаментальний міждисциплінарний напрямок забезпечує сьогодні базу для формування різних напрямків. Що мають суто прикладний характер. Одним із таких напрямків є біополітика. Цей термін використовується ііз 60 – 70 – х років ХХ сторіччя групою політологів із США та ФРН (Г.Шуберт, П. Корнінг, Х. Флор та ін) в різних значеннях: для характеристики біологічних підходів, методів і даних у політологічних дослідженнях; зясування еволюлюційно-біологічного коріння людського суспільства і державності; дослідження біологічних основ та обмеження поведінки індивідуумів і груп у політично-важливих ситуаціях (бунт, вуличні демонстрації, виборчі кампанії та ін); вивчення впливу соматичних факторів на політичну поведінку людей (голод, стать, алкоголь, наркотики, невербальна комунікація та ін). вважається. Що вирішення цих задач дозволить на основі біополітичних досліджень розробити політичні прогнози, експертні оцінки і рекомендації.

Прикладом наук міждисциплінарного характеру можуть бути також нанотехнологія, екологія, біоетика. Біоетика зявляється на фоні діючої протягом тисячоріч медичної етики. Вірніше, медичної деонтології, яка давно визначила свою нішу у системі загально медичних та етичних знань.

Таким чином, біоетика – це міждисциплінарна наука, базована на певній системі моральних цінностей, центральним об’єктом яких є не певна окрема людина, а все живе у цілому. Дана наука співвідносна з поняттями «обов’язок» та «відповідальність». А її виникнення зумовлене, насамперед, стрімким розвитком наук біолого-медичного спрямування та посиленням антропогенного впливу на біосферу.

Потреба у більш адекватній моделі взаємин «дійових осіб» в області біології та медицині, основаній на сучасних гуманістичних і демократичних цінностях, зумовила становлення не лише біоетики, але і екологічної етики, а потім і біомедицинської етики, інтегруючої у собі гуманітарне та природно наукове знання.

Екологічна етика – наука, предметом якої є найбільш фундаментальні принципи і проблеми моральних взаємин у тріаді «Людина – Природа - Суспільство», де всі учасники є автономними моральними суб’єктами. Цінністно-світоглядною основою екоетики є відмова від егоцентризму та перехід до відповідального ставлення до природи. Живої і неживої.

Біомедична етика – прикладна етика, основною особливістю якої є конкретизація загальнолюдських моральних норм і принципів пристосовано до певних ситуацій, окремих груп людей із врахуванням специфіки їх діяльності – лікувальної чи дослідницької. Це область знань, предметом якої виступають практичні моральні проблеми, що мають пограничний чи відкритий характер.

Медична етика – професійна етика лікарів, що включає набір морально-етичних цінностей, що працюють у системі «лікар - хворий».

Функціональні відміни між цими «етиками» полягають у тому, що екоетика є універсальною етикою людської діяльності і виконує функцію методологічної основи інших етик. Біоетика скеровує людину на захист усього живого. Біомедична етика ставить на передній план захист життя і здоров’я людини. Медична етика встановлює норми взаємин у системі «лікар - хворий».

Біоетика найбільш тісно пов’язана із екоетикою. Екологічна етика передбачає новий тип суспільної моральної свідомості – енвайронментальний, що синтезує глобальне баченні світу із справжніми гуманістичними цінностями. Цей підхід проявляється у 2 основних принципах – екоцентризмі та біоцентризмі, об’єднаних загальним предметом – відношенням людини до природи. Це є базисом як для екоетики, так і біоетики, а також регулятивом біоетики, екоетики і суспільної моралі у цілому.