Біологічна» біоетика.

До області біоетики належить також відношення людини до природного середовища – усім живим формам – від найпростіших організмів до високоорганізованих рослин і тварин. Питання щодо необхідності етичного відношення до тварин було вирішене порівняно недавно.

Протягом багатьох сторіч панувала думка про те, що лише людина являє собою цінність як жива істота і має право використовувати довільно будь-які об’єкти живої і неживої природи. Цей тип світогляду отримав назву антропоцентризм (від грецького «антропос» - людина).

Тим не менш, протест кращої частини людства проти жорстокого відношення до тварин, розвиток етичної філософської думки, особливо наприкінці ХІХ та у ХХ сторіччі, привели людство до необхідності переглянути свої погляди на відношення до тварин, надати сумніву односторонність своєї етики та виробити більш гуманний і справедливий погляд на свій статус у навколишньому світі.

Етична поведінка особистості припускає турботу про іншу особу, дії в інтересах цієї особи. Подібна установка особистості, що відчуває відповідальність за іншого, має назву альтруїстичної, на противагу егоїстичної, коли домінують особисті інтереси, чи навіть егоцентричної, коли особисті інтереси виключають можливість діяти на користь когось іншого.

Готовність поступитися своїми інтересами в ім'я справедливості, чи в силу співчуття завжди розцінювалось як найбільш важлива якість етичної особистості.

Хоча в еволюції етики людського суспільства відігравали роль і прагматичні моменти (оскільки етичність поведінки окремого члена суспільства була в інтересах всього суспільства) основною причиною розвитку етики у історичному плані було духовне зростання людини.

Етичне чи моральне відношення до світу є відображення духовних та інтелектуальних потенцій людини. Етика відношення до оточуючих залежить від здатності людини використовувати особистий життєвий досвід і досвід людства, здатність аналізувати дії та емоції інших людей, подумки переносити себе на місце інших людей. Здатність пережити ситуацію, у якій перебуває інша особистість, потребує розвинутої уяви. Найвищим же даром, якого набуло людство у процесі еволюції, є здатність переживати почуття іншого – тобто співчувати йому

Ця здатність потребує розвитку таких якостей особистості, як милосердя, співчуття, доброта. Мірою розвитку цієї здатності людина навчилась співчувати не лише іншій людині, але і будь-яким живим істотам, які можуть відчувати біль і страждання, іншими словами сприйняття світу у людини стало не лише етичним, але і біоетичним.

Етичне та біотичне світосприйняття – це властивість високо розвинутої психіки і в основному доступно лише людині. Однак деякі високоорганізовані види тварин, особливо тих, що знаходились тривалий часу контактах з людиною, здатні співчувати, собаки можуть відповідати тривогою при вигляді сліз або інших проявів страждання людини.

Таким чином, основа етичної поведінки людей має емоційну природу. Однак для багатьох людей необхідним також є раціональний підхід, що підсилював би їх емоційні пориви. Такі люди як аргумент використовують принцип справедливості. У цьому випадку вони базуються на загальновизнаних моральних нормах – оскільки справедливість є обов’язковою вимогою до вчинків нравственн людини.

У взаєминах людини із тваринами зазвичай діяли обидва принципи – співчуття (милосердя) та принцип справедливості. Хід логічної думки був, зазвичай таким: оскільки тварини здатні відчувати і розуміти, вони можуть відчувати страждання як і людина, вони можуть мати подібні потреби – харчуватися, мати дах над головою і т.д. Через те справедливість потребує, щоб до їх страждань та потреб людина віднеслась зі всією серйозністю.

6.Сучасні світоглядні концепції. Антропоцентризм та біоцентризм. Це терміни, що характеризують світогляд людини, тобто його погляди на оточуючий світ та на його місце у цьому світі. У книзі «Білетика та освіта» (Сідней, Гамбург, 1990) Дж.Р. Мейер наводить схему різноманітних типів світоглядів, що відрізняються за розумінням поняття «нравственний долг» людини. Коли «нравственний долг» особистості розповсюджується на усіх членів групи, йдеться про соціоцентризм. Якщо вважається що людина повинна захищати усі розумні істоти на землі такого роду етика має назву патоцентризму. Якщо у центрі уваги знаходиться людина та її потреби, визнається, що лише людина має цінність і, відповідно, людина перебуває у моральній залежності лише перед людиною. То така філософська концепція має назву антропоцентризму. Якщо, на кінець визнається, що людина має моральний борг перед усіма живими істотами на землі, призвана оберігати усе живе, тварин і рослин, то аткого роду світогляд має назву біоцентризму – у центрі уваги знаходиться «біос» - життя, живе.

Антропоцентризм домінував на протязі багатьох сторіч. Людина протиставлялась усім іншим живим істотам на Землі і сприймалась як належне думка, що лише інтереси і потреби людини є важливими, усі ж інші іістоти не мають самостійної цінності. Крилатий вислів «Усе для людини» найбільш чітко відображає цей світогляд. Філософія, релігія Заходу підтримували переконання в унікальності людини та її місця у центрі Всесвіту, у його правах на життя усіх інших живих істот і саму планету.

Виникнення антропоцентризму як світоглядної концепції відноситься до античної епохи. У Древній Греції існувало декілька філософських шкіл, одна з яких, заснована Арістотелем, визнавала правомірність не рівноправ’я між людьми, зокрема рабства, а між людьми та тваринами вбачала прірву. Вважалось, що тварини створені для блага людини.

Це вчення Арістотеля у більш примітивному вигляді було викладено наступником Арістотеля Ксенофонтом та іншими.

За словами М.В. Гусєва (Московськиий університет, біофак), антропоцентризм продовжує являти собою різновид дискримінаційних поглядів людей, які не відповідають вимогам справжньої етики. Якщо найбільш примітивному моральному і духовному рівню людства відповідала така позиція, як егоцентризм, близько до якої стоять расизм, націоналізм, то антропоцентризм не занадто віддалений від цих світоглядів, вважаючи правомірним задовольняти лише інтереси людини і реалізовувати це за рахунок інших біологічних видів. Антропоцентризм виявився недолугим і як філософія, і як науковий підхід до визначення статусу людини у природному середовищі, і як практичні настанови до дії, що виправдовувало будь-які вчинки людини по відношенню до інших живих форм.

Антропоцентризм спрямовував суспільство на максимальне споживацтво, людина розглядала природне середовище, тварин як свою комору, як невичерпне джерело матеріальних благ.

Розвиток технологій, розкрадання природних багатств, знищення тварин і рослинності, забруднення навколишнього середовища призвело до виснаження природних ресурсів і поставило людство перед глобальною екологічною кризою.

Для людства стала очевидною необхідність нових світоглядних орієнтирів, котрі не протиставлятимуть людину природі. Найбільш значимою подією в області створення альтернативних етичних концепцій був вихід книги Альберта Швейцера «Культура та етика» у 1924 р, де він обґрунтував нову етику – універсальну, «етику благоговіння перед життям». Основним положенням цієї етичної теорії стала вимога морального відношення до усього живого, моральна відповідальність людини за все, що живе.

Виникла нова область знань – біоетика, що базувалась на моральному відношенні до усього живого – людини і тварини. Успіхи розвитку етичної думки в області взаємин людини та інших живих істот на Землі дозволили закріпитися новій світоглядній концепції – біоцентризму. Філософською основою біоцентризму я стратегія не насилля, принцип непричиення зла усьому живому – ахімсу.

Професор М.В. Гусєв стверджує, що біоцентризм є найбільш етичною філософською концепцією; біоцентризм вважає, що не один чи декілька видів, а все живе має право на існування, що саме «біос», а не просто людина має бути в центрі уваги. Права біосу мають бути захищені у законодавчих актах.

Біоцентричний підхід до розуміння ролі й місця людини у природі допоможе вірно вирішувати і запитання екологічного характеру. Однією із форм втілення в життя принципів біоцентризму повинна стати зміна відношення до споживання, оскільки концепція «все для людини» втрачає силу. Іншими словами людина як споживач зобов’язана враховувати інтереси і інших видів, зокрема: збереження місць проживання тварин, умов для їх виживання, стає недопустимою жорстка експлуатація землі, знищення лісів, пов’язане із задоволенням потреб людини, наприклад у продукції тваринництва.

Поттер В.Р. Биоэтика. Мост в будущее. Киев, 2002.