СЕМІНАРИ, КОНФЕРЕНЦІЇ ЯК ФОРМИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

Однією з важливих ділянок науково-дослідної та методичної роботи є підготовка і проведення науково-теоретичних конференцій, семінарів, читань, “круглих столів”, які у більшості архівних установ України стали традиційними. Позитивне значення таких форм роботи полягає у тому, що вони сприяють підвищенню фахового рівня архівних працівників, дають їм можливість глибше опанувати методи наукових досліджень, отримати цінну інформацію з конкретних питань, налагодити корисні наукові контакти. Конференції бувають міжнародними, всеукраїнськими, міжгалузевими, міськими і у межах одного архіву. Запорукою успіху наукової конференції є детально розроблена програма і тематика виступів, своєчасне інформування зацікавлених організацій, установ та окремих науковців про її проведення. Тексти доповідей, повідомлень, виступів (а також відомості про автора), як правило, надсилаються заздалегідь до оргкомітету конференції, а на пленарних чи секційних засіданнях проходить їх заслуховують і обговорюють.

Перша в Україні наукова конференція істориків-архівістів відбулася у червні 1961 р. На ній обговорювалися завдання архівних установ у розробці теоретичних питань архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Відтоді такі наукові заходи проходили у 1965, 1967, 1972, 1978 рр. У конференціях, крім працівників архівних установ, брали участь учені академічних інститутів, викладачі вищих навчальних закладів, представники музеїв, бібліотек України та інших країн.

Певним внеском у розвиток архівної справи стала Республіканська науково-практична конференція “З актуальних проблем теорії і практики архівної справи” (1978 р.), присвячена 60-літтю радянської архівної справи. У виступах працівників архівів та науковців було порушено коло актуальних проблем архівного будівництва, зроблено важливі теоретичні узагальнення і висновки, вироблено практичні рекомендації. Тематичні наукові конференції, у роботі яких взяли участь понад 3,5 тис. чоловік, одночасно провели всі центральні та 24 обласні архіви.

Традиції проведення наукових та науково-практичних архівознавчих конферен-цій в Україні відроджені з початком 1990-х років.

Наукові аспекти здійснення архівної реформи з метою виведення архівної справи на рівень сучасних вимог, а також питання про стан науково-дослідної і методичної роботи архівних установ обговорювалися на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні” 15 -16 березня 1995 р. у Києві, яку організували і провели Головархів України, Спілка архівістів України, УДНДІАСД, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Центральна наукова бібліотека ім. В.І.Вернадського НАН України (нині НБУВ), Київський університет імені Тараса Шевченка, Київський державний інститут культури (нині Київський державний університет культури і мистецтв). На двох пленарних засіданнях було заслухано 37 доповідей і повідомлень, присвячених пошуку шляхів дальшого вдосконалення управління архівною справою в Україні, проблемам галузевої належності архівів і статусу їхніх працівників, забезпечення збереженості архівних документів, перспективам науково-публікаційної діяльності архівних установ тощо. 19-20 листопада 1996 р. відбулася архівознавча конференція “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи”, організаторами якої були Головархів України, УДНДІАСД, Спілка архівістів України, Київський університет імені Тараса Шевченка. На пленарних та секційних засіданнях конференції обговорювалися актуальні питання архівного будівництва, шляхи розвитку архівознавства як науки у незалежній

– 197 –

Україні, проблеми підготовки архівістів і викладання архівознавчих дисциплін у вузах тощо. У роботі конференції взяли участь понад 200 науковців – представників наукових установ, архівів, бібліотек, музеїв, вищих навчальних закладів. Стабільність відновленої традиції засвідчило проведення у Києві восени 1997 р. двох наукових конференцій. Зініційовану УДНДІАСД наукову конференцію “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917-1920 рр.” (28-29 жовтня 1997 р.) організатори присвятили 80-літтю створення при Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної ради Бібліотечно-архівного відділу. На трьох пленарних та трьох секційних засіданнях було заслухано 57 доповідей співробітників архівних та бібліотечних установ України, академічних інститутів та вищих навчальних закладів з Донецька, Запоріжжя, Івано-Франківська, Кам'янця-Подільського, Кіровограда, Києва, Львова, Миколаєва, Полтави, Сімферополя, Херсона, Хмельницького. Конференція продемонструвала генетичну спорідненість, спільність історичного минулого, ідентичність багатьох фахових проблем архівної та бібліотечної справи й засвідчила необхідність консолідації архівного та бібліотечного фахово-ресурсного потенціалу для спільного розв'язання загальних галузевих проблем. Майже одночасно з цим заходом 23 жовтня 1997 р. на базі ЦДАГО України відбулася науково-практична конференція “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання”, яка вперше була присвячена темі джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ, раніше засекречених. Проблеми вивчення і багатоцільового використання цього специфічного історичного джерела обговорювали співробітники архівних установ, академічних інститутів, СБУ, прокуратур, комісій з питань поновлення прав колишніх репресованих, члени товариства “Меморіал” та ін.

Активними учасниками архівознавчих конференцій 90-х років були як українські вчені: Г.Боряк, І.Верба, І.Войцехівська, Л.Дубровіна, Л.Гордієнко, Я.Калакура, К.Климова, О. Коваленко, С.Кульчицький, В.Лозицький, В.Ляхоцький, О.Мацюк, І.Матяш, Г.Папакін, Р.Пиріг, П.Сохань, В. Ульяновський, В. Шандра, А. Шурубура, так і співробітники держархівів України: О. Алтухова, М. Делеган, В. Гика, Л.Гісцова, Л. Гурбова, Т. Зуб, Р. Кондратюк, В. Коротенко, Н. Метальникова, О.Музичук, В. Рєзнікова, Н.Слончак, М.Чиркова, Б.Хаварівський та працівники науково-довідкової бібліотеки ЦДА України – Г.Порохнюк та ін., що сприяло зближенню архівної науки і практики.

Водночас активізація ДА областей України у справі проведення конференцій (спільно з вищими навчальними закладами, краєзнавчими товариствами та ін.) переконливо свідчить на користь ефективності й популярності такої форми науково-методичної роботи архівних установ в умовах становлення системи післядипломної освіти.

Зокрема, лише серед проведених впродовж 1997 р. (на базі або за участю архівів) заходів: ЦДІАЛ України –семінар з допоміжних історичних дисциплін, ДА Вінницької області – Міжнародна конференція “Історія і культура євреїв в Україні”, ДА Автономної Республіки Крим – наукові читання Крим. Рік 1917 – рік 1997”, ДА Луганської області – Перші обласні краєзнавчі читання з історії краю, ДА Закарпатської області – Екуменічна конференція, ДА Полтавської області – наукові читання пам'яті Л.Падалки, ДА Тернопільської області – Всеукраїнська наукова конференція “Ідея національної церкви в Україні”, ДА Харківської області – Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура” та Міжнародна наукова конференція “Проблеми історії та археології України” (до 140-річчя від дня народження акад. Д.Багалія), ДА Херсонської області – “Заселення Півдня України. Проблеми національного та культурного

– 198 –

розвитку” та ін. Збірники наукових праць, видані за матеріалами конференцій: “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (К.,1996), “Актуальні проблеми розвитку архівної справи” (К.,1996), “Український біографічний словник: історія і проблематика створення” (Львів, 1997), “VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура: наукові доповіді та повідомлення” (К. – Харків, 1997); “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань” (К.,1998), “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання” (К., 1998) та ін. не лише подають тексти доповідей, а й можуть слугувати посібником при вивченні історії архівної справи.

Українські архівісти беруть активну участь і в міжнародних конференціях, з'їздах, нарадах, симпозіумах. Так, Україна мала представництво на нарадах головних редакторів архівних журналів (Москва, 1986; Потсдам, 1989). Потсдамська нарада “Внесок спеціального журналу в розвиток теорії і практики соціалістичної архівної справи”, у якій взяли участь головні редактори журналів “Советские архивы” (Росія), “Архіви України” (Україна), “Архивен преглед” (Болгарія), “Архейон” (Польща), “Архивни часопис” (Чехія), “Словенска архивистика” (Словаччина), “Архивмиттейлунген” (Німеччина), засвідчила необхідність співпраці та обговорила можливість видання міжнародного архівного журналу. Значною подією для українських архівістів була участь наших співвітчизників у роботі XIII Міжнародного конгресу архівів (Пекін, 1996). Заступника начальника Головархіву України В.Лозицького було обрано членом Виконкому Міжнародної ради архівів (МРА) та Європейської комісії МРА, що засвідчило зростання авторитету України на міжнародній арені.

Іншим напрямом науково-методичної роботи є проведення на базі Головархіву України, УДНДІАСД, центральних державних архівів “круглих столів” із залученням представників міністерств, відомств, близьких за профілем академічних інституцій, вузів України для вирішення важливих питань сучасного архівного будівництва. Зокрема, на засіданні “круглого стола” з питань підготовки і перепідготовки кадрів архівістів 29 листопада 1995 р. відзначалося, що розвиток діяльності архівних установ в умовах розбудови незалежної держави та демократизація кадрової роботи в галузі вимагають якісно нових підходів до організації і змісту освітньої і професійної підготовки працівників архівних установ. Водночас вказувалося на доцільність організації курсів підвищення кваліфікації архівістів, проведення науково-практичних конференцій, тісної співпраці з вузами, котрі готують істориків-архівістів. На засідання “круглого стола” з питань інформатизації архівної справи, проведеному у червні 1997 р. на базі УДНДІАСД, обговорювалася і була в цілому прийнята концепція інформатизації на засадах системної комп'ютеризації архівної справи в Україні. Для поліпшення постановки науково-дослідної роботи, її організації і методичного забезпечення важливе значення мають інструктивні наради, науково-практичні семінари, збори установ-співвиконавців конкретної наукової теми. На таких нарадах визначають актуальність кожної з розроблюваних тем, окреслюють завдання і методику виконання досліджень. Розвиткові науково-видавничої роботи архівних установ сприяв проведений Головархівом України 23 листопада 1995 р. науково-практичний семінар археографів архівних установ України, учасники якого констатували необхідність прискорення роботи над “Правилами видання історичних документів”, підготовки практичного посібника з української палеографії 11-19 ст.”, створення програми видання джерел з історії України, відновлення практики проведення всеукраїнських археографічних нарад.

Ефективною формою широкого залучення співробітників архівних установ до науково-дослідної і методичної роботи, активного обміну думками і новою

– 199 –

інформацією є постійно діючі науково-методичні семінари. До роботи семінару, як правило, залучають усіх спеціалістів архівів. Кожний учасник розробляє тему чи питання, пов'язане з профілем його роботи, і подає доповідь або повідомлення. На засіданнях семінару, куди можуть бути запрошені співробітники інших установ або вищих навчальних закладів, заслуховують повідомлення про нові дослідження і методичні розробки, обговорюють актуальні проблеми архівної галузі.

Позитивну оцінку наукової громадськості одержали науково-практичні семінари з проблем спеціальних історичних дисциплін, що проводяться у центральних архівах. Багаторічний досвід роботи такого семінару зі спеціальних історичних дисциплін (ЦДІАЛ), теоретичного семінару з питань організації науково-технічної документації (ЦДАНТД у Харкові) та методичного семінару ЦДАГО України свідчить про важливість такої форми роботи. На окремих семінарах розглядалися також питання про місце і роль спеціальних історичних дисциплін у вивченні історичного процесу (ЦДІАК), про досвід і проблеми науково-видавничої роботи архівних установ (Головархів України), про проблеми вдосконалення науково-довідкового апарату до документів НАФ (ЦДАГО України), про значення публікаційної роботи у системі інформації про склад і зміст архівних фондів (ДА Львівської області) тощо.

Архівні установи України мають певний досвід морального і матеріального стимулювання працівників, котрі займаються дослідницькою роботою. 1971-1990 рр. в Україні щорічно проводився конкурс на кращі наукові праці та методичні розробки з питань архівознавства, діловодства та спеціальних історичних дисциплін, підготовлені співробітниками архівних установ. Згідно з наказом начальника Головархіву від 11 вересня 1970 р. № 42 з метою піднесення творчої ініціативи архівістів у вирішенні важливих наукових проблем галузі було встановлено заохочувальні грошові премії. Переможцями конкурсу і лауреатами премії стали за цей час близько 100 українських архівістів, серед яких відомі учені й практики: І.Бутич, Г.Боряк, Н.Врадій Л.Гісцова, І.Глизь, Н.Замкова, М.Крячок, О.Мацюк, О.Мітюков, К.Новохатський, Г.Папакін, Г.Портнов, Г. Пшеничний, Н.Слончак, І.Сварник, В. Шандра, Н.Яковенко та ін. У сучасних умовах було б ефективним відновлення такої практики, що підкреслено в ухвалі наукової конференції 1997 р.

Важливу роль у поширенні наукових ідей в царині архівної справи, вирішенні питань організації та методики роботи архівних установ, узагальнення та поширення передового досвіду відігравала вітчизняна архівознавча періодика різного часу. Створення центрального періодичного друкованого органу архівної системи України припало на середину 20-х років, коли почалася науково-видавнича діяльність Укрцентрархіву. Було започатковано науковий (згодом – науково-популярний) журнал “Архівна справа” (1925-1930), що висвітлював питання теорії і практики архівного будівництва в Україні, друкував статті архівознавчого характеру, відомості з історії архівних установ в Україні та за кордоном, огляди документальних матеріалів центральних і обласних (окружних) архівів, рецензії на архівознавчу літературу. Одночасно було зроблено й перші спроби видавати довідково-інформаційні бюлетені з питань поточного архівного будівництва на місцях: “Червоний архівіст” (Київський губарх, 1924), “Архівний робітник” (Луганський окрарх, 1926-1927). На початку 30-х років періодичні видання Укрцентрархіву (часопис “Радянський архів” у 1931-1932 рр. замінив “Архівну справу”) реорганізовано і злито в єдиний орган наукової публікації документів та теорії й практики архівного будівництва – “Архів Радянської України” (1932-1933). З виходом у 1947 р. першого числа “Науково-інформаційного бюлетеня АУ УРСР” (з 1965 р. – науково-інформаційний бюлетень “Архіви України”, з 1991 р. – науково-практичний журнал) архівну періодику відновлено. Крім того, на початку 70-х років Донецький облвиконком організував видання тематичного архівознавчого бюлетеня (1971-1973), присвяченого науковим та методичним питанням у галузі

– 200 –

архівної справи. У 80-х роках аналогічний інформаційно-методичний бюлетень було започатковано архівним відділом Кримського облвиконкому, що сприяло розв'язанню низки науково-методичних проблем і проблеми тиражування нормативно-методичних документів для забезпечення ними усіх районних і міських архівів. Нині поряд з єдиним галузевим науково-практичним журналом “Архіви України” засновано (з 1996 р.) науковий щорічник УДНДІАСД – “Студії з архівної справи та документознавства”, основним завданням якого є відродження кращих традицій вітчизняного архівознав-ства, археографії та джерелознавства і водночас висвітлення здобутків сучасної україн-ської архівної науки і практики.

З усього сказаного можна зробити висновки про те, що науково-дослідна та методична робота набуває дедалі важливішого значення в діяльності усіх установ архівної галузі. Науково-теоретичні та науково-методичні розробки закладають надійний фундамент реформування архівної системи, впровадження новітніх технологій і методик в архівну справу, узагальнення і використання передового вітчизняного і зарубіжного досвіду. Основними центрами науково-дослідної і науково-методичної роботи в архівній сфері є Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, центральні державні архіви, які плідно співпрацюють з науковими установами НАН України, архівознавчими кафедрами університетів. Оволодіння сучасними методиками наукових досліджень є неодмінною умовою підготовки висококваліфікованих фахівців архівної галузі. Написання курсових, бакалаврських і магістерських робіт, наукових рефератів, доповідей розглядається як важливий чинник залучення студентів до наукових пошуків та досліджень.