Властивості земельних ресурсів

На основі згаданої вище комплексної трирівневої оцінки земельно-ресурсного потенціалу певної території, значення земельних ресурсів для суспільства і біосфери слід оцінювати щонайменше з трьох точок зору – екологічної, соціальної та економічної.

Для детальної оцінки функцій земельних ресурсів, в першу чергу, необхідно виділити їхні властивості, що добре простежуються, враховуючи вище наведену схему класифікації природних ресурсів та визначення «земельних ресурсів».

Так, земельні ресурсихарактеризуються наступними властивостями:

1) вичерпність і обмеженість (планета Земля має обмежену площу, причому територія суші сягає лише близько 1/3 від площі всієї планети; всі природні ресурси планети, за виключенням тих, які надходять на її поверхню з Космосу у вигляді енергетичних потоків, є вичерпними і здатними до зникнення);

2) змінність (якість земельних ресурсів залежить від активності Сонця, клімату, антропогенної діяльності, яка є найбільшим експлуататором земель і споживачем їхньої продукції);

3) нерозривний обернений взаємозв’язок з гідросферою, атмосферою і Космосом (завдяки цим взаємозв’язкам земельні ресурси утворилися і набули теперішнього вигляду і функцій через систему функціонування енергетичних, хімічних і трофічних ланцюгів);

4) важлива функціональна ланка великого геологічного та малого біологічного кругообігу речовини і енергії (грунт є початковою і завершальною ланкою перетворення енергії і речовини в біосфері: процес біосинтезу починається і закінчується в грунті – починаючи від проростання насіння і закінчуючи розкладом відмерлих організмів);

5) невідновлюваність тої частини земельних ресурсів, яка складає мінерально-сировинну базу економічного розвитку людства;

6) відносна відновлюваність стану ґрунтового покриву (порушений або деградований ґрунтовий покрив здатний до відновлення, напрям і швидкість якого залежить від якості і рівня антропогенного впливу);

7) відносна стабільність складу ґрунту (ґрунт володіє буферною здатністю по відношенню до різних чинників, що дозволяє йому підтримувати відносно сталий мінералогічний, хімічний, гранулометричний склад в умовах як антропогенного, так і природного впливу);

8) родючість грунту – це його здатність забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, що визначають режими ґрунту (поживний, водно-повітряний, тепловий, окисно-відновний, мікробіологічний). Кожен грунт має свій рівень родючості, що визначається типом ґрунтоутворюючої породи, кліматом місцевості, а звідси – мінералогічним, гранулометричним, елементним складом грунту, його фізичними, хімічними, біологічними властивостями, ґрунтовими режимами іступенем антропогенного перетворення);

9) зональність ґрунтового покриву і земельних ресурсів як результату вияву різноманіття останнього (завдяки взаємодії п’яти природних факторів грунтотворення – клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і часу – на Землі встановилася важлива закономірність розміщення різних типів ґрунтів (зональних ґрунтів) у певних природно-кліматичних зонах та поясах; проте, існують і азональні типи ґрунтів, які не є типовими для певної природно-кліматичної зони чи поясу, головними фактором формування і поширення яких є подібні в різних зонах умови мікроклімату і мікрорельєфу та антропогенна діяльність (ґрунти річкових заплав, засолені, заболочені, еродовані, деградовані ґрунти, тощо);

10) відновлюваність земельних ресурсів рослинного і тваринного світу (рослинний покрив може відновлюватися пасивним природним шляхом через поступову зміну сукцесій, а може – активним антропогенним шляхом через створення високопродуктивних насаджень і відповідну систему догляду за ними, культивування нових сортів рослин, акліматизацію; тваринний світ також може самовідновлюватися, при цьому чисельність особин певного виду і видова різноманітність тварин зумовлюються дією природного добору, а може – відновлюватися і піддаватися штучному добору в процесі людської діяльності, спрямованої на виведення нових порід, збереження рідкісних та акліматизацію окремих видів тварин).

11) незамінність частини земельних ресурсів будь-якими іншими природними ресурсами (в першу чергу це стосується землі як середовища життя людей і базису розвитку продуктивних сил – людина пристосована жити на поверхні землі і утримуватися за допомогою сили земного тяжіння, в планетарних масштабах для забезпечення фотосинтезу грунт неможливо замінити іншим субстратом, тощо).

Найбільш важливою і відмінною властивістю і ознакою ґрунтового покриву як природно-історичного утворення є родючість.

Оскільки базисом формування і різноманітності земельних ресурсів є грунт, то дамо його визначення з точки зору ґрунтознавства.

Грунт - верхній шар земної кори, який утворився і змінюється під впливом природних чинників та виробничої діяльності людини і володіє родючістю.

Грунтовзнавці виділяють чотири основні категорії родючості грунту – природна і антропогенна, потенціальна і ефективна (актуальна).

Природна родючість – здатність грунту забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, зумовлена виключно його властивостями, набутими в процесі природної еволюції без втручання людини), виявляється у всіх грунтах, але в чистому вигляді природна родючість реалізується в цілинних грунтах.

Антропогенна родючість - здатність грунту забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, зумовлена виключно властивостями, набутими в процесі антропогенного перетворення (меліорацій, обробітку, застосування добрив і т.п.). В чистому вигляді антропогенна родючість виявляється в штучно створених ґрунтових субстратах, тобто сумішах матеріалів, що набули ознак грунту виключно під впливом людини.

Потенціальна родючість – потенціал здатності ґрунту забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, що може виявлятися під впливом різних факторів, а найкраще проявляється в умовах екстремальних метеорологічних чи антропогенних навантажень. Розрізняють ґрунти з високим (ті, що мають високі запаси елементів живлення, гумусу, сприятливий для розвитку рослин мінералогічний і гранулометричний склад, потужний ґрунтовий профіль, тощо) і низьким рівнем потенціальної родючості. Наприклад, до перших можна віднести чорноземи, до других – дерново-підзолисті ґрунти. Певний рівень потенціальної родючості характерний як для грунтів у природному стані (цілинних), так і антропогенно перетворених (орних, меліорованих, тощо).

Актуальна (ефективна) родючість – родючість, виявлена у врожаї, сильно варіює залежно від різних умов (метеорологічних, рівня обробітку, удобрення грунту, виду і сорту, умов захисту рослин від хвороб і шкідників, тощо); характеризує як окультурені, антропогенно перетворені, еродовані грунти, так і цілинні.

Родючість грунту характеризується цілим комплексом показників. М.О. Клименко [] розподіляє показники екологічного стану та родючості ґрунту в порядку характеристики останнього як природно-історичного утворення з властивими йому функціональними особливостями на наступні 5 груп:

1) будови ґрунту ( фазова, генетико-морфологічна );

2) складу ґрунту (мінералогічний, гранулометричний, хімічний, склад органічної речовини, склад колоїдів ґрунту);

3) властивостей ґрунту (фізико-хімічні: вбирна здатність, реакція ґрунтового розчину, буферність ґрунту; фізичні та фізико-механічні:; структурні:; водні:; повітряні:; теплові:; комплексні показники родючості);

4) режимів ґрунту (водно-повітряного, теплового, поживного, окисно-відновного, біологічного)

5) ґрунтових процесів (грунтоутворюючих:; деградаційних:):

Отже, властивості земельних ресурсів дозволяють розглядати їх як базис і важливу функціональна ланка розвитку екосистем планети, так і джерело і засіб задоволення соціально-економічних потреб людства, про що йде мова нижче.