Суспільно-політичний устрій і сучасний економічний розвиток Грузії.

Проблеми суверенітету Грузії виникли ще в умовах існування радянської влади. Грузія була однією із тих республік, котра дане питання ставила у практичну площину ще в середині 1990 р. і дане явище є не випадковим. Ще в 1970-х рр. у радянській Грузії поширився дисидентський рух на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа і Мерабом Костава, а у другій половині 1980-х рр. у республіці розпочався процес національно-державного відродження, що стрімко прискорився після того, як 9 квітня 1989 р. масова демонстрація в Тбілісі була розстріляна радянськими військами. У жовтні 1990 р. у Грузії проведено перші в СРСР вільні парламентські вибори на багатопартійній основі, на яких перемогу здобула коаліція „Круглий стіл" на чолі з колишнім дисидентом, радикальним націоналістом Звіадом Гамсахурдіа, який був обраний головою Верховної ради Грузії. Гамсахурдіа проголосив курс на створення унітарної грузинської держави, що викликало спротив абхазької і південно-осетинської автономій.

У березні 1991 р. було проведено всегрузинський референдум, 93% учасників якого висловилися за відновлення державної незалежності Грузії. У річницю розстрілу демонстрації в Тбілісі 9 квітня 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила Акт про відновлення державної незалежності Грузії, визнавши дійсними Акт про незалежністьГрузії1918р.іКонституціюГрузії1921 р. Наприкінці квітня 1991 р. Верховна рада Грузії прийняла нову Конституцію держави, а 26 травня 1991 р. на перших вільних президентських виборах переконливу перемогу здобув 3. Гамсахурдіа, отримавши майже 87% голосів виборців.

У грудні 1991-січні 1992 р. у результаті збройного конфлікту в Тбілісі стався державний переворот. Загони опозиції на чолі з Джабою Іоселіані і Тенгізом Кетовані, по суті, привели до влади колишнього очільника грузинської компартії і міністра закордонних справ СРСР доби перебудови Едуарда Шеварднадзе, який у березні 1992 р. обійняв посаду голови Державної ради Грузії, а в жовтні 1992 р. був обраний головою парламенту республіки. Законно обраний президент 3. Гамсахурдіа залишив столицю і весною 1992 р. повернувся на батьківщину в Мінгрелію (Східна Грузія*, звідки почав партизанську війну проти уряду Е. Шеварднадзе. Мінгрельські підрозділи 3. Гамсахурдіа використали частину території східної Абхазії як пристановище у своїй боротьбі з урядовими військами, провокуючи їх вторгнення у східну Абхазію. А це, у свою чергу, збурило б початок чергового громадянського протистояння, у якому абхазький уряд виступив би проти центрального уряду в Тбілісі. Восени 1993 р. Гамсахурдіа здійснив ще одну спробу повернути владу, але в січні 1994 р. був убитий при нез'ясованих обставинах.

У 1995 р. Е. Шеварднадзе було обрано на посаду президента Грузії, 9 квітня 2000 р. він був переобраний на другий президентський термін. У листопаді 2003 р. Е. Шеварднадзе подав у відставку з посади президента Грузії внаслідок „Революції троянд", приводом до якої стали масові фальсифікації результатів парламентських виборів у листопаді 2003 р. На дострокових президентських виборах 4 січня 2004 р. переконливу перемогу здобув Михаїл Саакашвілі.

Згідно з адміністративно-територіальним поділом, закріпленим у Конституції 1995 р., Республіка Грузія складається з 9 країв - Самегрело (Верхня Сванетія*, Рача-Лечхумі (нижня Сванетія*, Гурія, їмеретія, Месхет-Джавахетія, Шида-Картлі (Нижня Картлі*, Квемо-Картлі (Верхня Картлі*, Мцхета-Мтианеті, Кахетія; двох міст, що мають права країв (Тбілісі і Поті* і двох автономних республік (Абхазія і Аджарія*. Абхазія сьогодні не підпорядковується центральній грузинській владі так само, як і Цхінвальський регіон (колишня Південно-Осетинська автономна область, ліквідована Верховною радою Грузії у 1990 р.*.

За Конституцією 24 серпня 1995 р. Грузія є президентською республікою. Президент, що обирається на п'ятилітній термін й не більше, ніж на два терміни поспіль, є не лише главою держави, а й очільником виконавчої влади (проведена в лютому 2004 р. конституційна реформа скасувала цю норму і з того часу виконавчу владу в республіці здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром*. Вищий законодавчий орган - парламент - складається з двох палат - Ради Республіки і Сенату. До верхньої палати - Сенату - входять депутати від Абхазії, Аджарії та інших територіальних утворень Грузії, а також п'ять сенаторів, призначених президентом Грузії. З 235 депутатів нижньої палати 150 обираються за пропорційною системою, а 85 - за мажоритарною. Вибори до місцевих органів влади - сільських, районних і міських муніципалітетів (сакребуло* - проводяться за змішаною системою. Мерів міст призначає президент країни.

Вища судова установа - Верховний суд Грузії, здійснює нагляд за виконанням судочинства у міських, районних і крайових судах, а також виконує роль касаційної інстанції. Голову і суддів Верховного суду за представленням президента держави обирає парламент. Конституційний контроль здійснює, створений у 1996 р. Конституційний суд, що складається з 9-ти суддів (трьох призначає президент Грузії, трьох обирає парламент, а ще трьох призначає Верховний суд*. Термін повноважень Конституційного суду - 10 років, кожні п'ять років відбувається ротація його голови шляхом виборів з-поміж членів суду.

За даними останнього радянського перепису населення у 1989 р. населення Грузії становило 5,4 млн. осіб. У пострадянську добу відбулося значне скорочення чисельності населення. Заданими перепису 2001 р. на території Грузії мешкало приблизно 4,4 млн. осіб (без врахування населення Абхазії і Південної Осетії, що не брало участі в переписі*. Середня тривалість життя: 64,6 років Народжуваність: 1,12%, смертність: 1,46%

Національний склад: грузини (70,1%*, вірмени (8,1%*, росіяни (6,3%*, азербайджанці (5, 7%*, осетини (3%*, абхазці (1,8%* та ін. Мови: грузинська

Окрім грузинської мови (71%*, найбільш поширеними в Грузії є російська (9%*, вірменська (7%*, азербайджанська (6%*, інші (7%*. Державною мовою є грузинська, що належить до картвельської групи кавказьких (іберійсько-кавказьких* мов, до якої входять мегрельська, сванська і лазька мови. Грузинська мова- єдина з-поміж іберійсько-кавказьких мов, що має стародавній алфавіт, несхожий з жодним у світі. Абхазька мова належить до абхазсько-адигської групи кавказьких мов і використовує з 1954 р. для написання кирилицю (у 1928 р. була розроблена писемність на основі латиниці, що у 1938 р. була замінена грузинською графічною системою*.

Більшість віруючих етнічних грузинів належать до Грузинської православної церкви (65% віруючих*. Східна Грузія ще у 326 р. була навернена до християнства завдяки проповідницькій діяльності святої рівноапастольної Ніни з Єрусалима і стала другою (після Вірменії"* державою, що прийняла християнство як офіційну релігію. У V ст. Грузинська православна церква (ГПЦ* отримала автокефалію, а з XI ст. її зверхник має титул католикоса-патріарха. У 1811 р. ГПЦ була включена до складу Російської православної церкви (РПЦ*, втративши статус автокефальної. Натомість було утворено Грузинський екзархат на чолі з екзархом у сані митрополита, згодом -у сані архієпископа. У 1917 р. ГПЦ повернула собі статус автокефалії і цілковито розірвала зв'язки з РПЦ (відновлені у 1943 р.*.

У Грузії є невелика кількість католиків, в Аджарії й у південних прикордонних районах мешкають переважно мусульмани. Абхазці, азербайджанці, асирійці і курди Грузії також сповідують іслам (всього мусульман у республіці - близько 11%*. Більшість осетинів - православні. Вірмени, греки і росіяни мають свої православні приходи, причому до Вірменської апостольської церкви належать близько 8% віруючих на теренах Грузії.

Традиційними заняттями в Грузії були вирощування цитрусових, виноградарство і виноробство. До кінця 1980-х рр. у республіці склалися й успішно працювали такі галузі промисловості, як гідроенергетика, видобуток вугілля, марганцю й міді, чорна металургія (виробництво феросплавів, чавуну і сталі*, машинобудування, нафтопереробка, виробництво будівельних матеріалів, хімічна, харчова і текстильна промисловість. Обсяг зовнішньої торгівлі був незначним, хоча 2/3 виробленого в Грузії продовольства вивозилося до інших республік СРСР. Майже все промислове виробництво зосереджено в рівнинних районах країни, більше половини підприємств розташовані в Тбілісі, Руставі та Кутаїсі.

Незалежна Грузія зіштовхнулася з катастрофічним спадом в економіці. У 1992 р. виробництво в цілому скоротилося на 40% (у промисловості - на 48%, у сільському господарстві - на 32%*, розпочалася стрімка інфляція, у квітні 1993 р. Грузія ввела тимчасову грошову одиницю - купон. До середини 1994 р. багато галузей економіки, наприклад лісове господарство і будівництво, практично припинили своє існування, інші різко знизили обсяги виробництва. Інфляція за 1994 р. склала 8500%, а безробіття сягнуло показника у 20%.

1995 р. став переломним у виведенні економіки республіки з кризового стану: на стабілізацію фінансової сфери було спрямовано майже усі позики МВФ, відпущено ціни на зерно і хлібопродукти, укладено угоду на будівництво газопроводу Баку-Джейхан територією Грузії, прийнято відносно збалансований державний бюджет, ухвалено закони про комерційні банки, земельну і податкову реформу, й, нарешті, у жовтні 1995 р. було введено національну грошову одиницю -ларі. Розпочалося зростання ВВП, що у 1996 р. сягнуло 14% (у 1995 - 2,4%*, було зареєстровано понад 30 тис. приватних підприємств, загальна чисельність зайнятого населення оцінювалася у 2,2 млн. осіб. Значно пожвавилося виробництво у приватному секторі економіки, де у 1997 р. вироблялося вже понад 50% ВВП.

У 1994-1996 рр. Грузія одержала значну фінансову і гуманітарну допомогу від міжнародних організацій і країн-донорів. Спільно з американськими компаніями поступово відновлюється енергетичний комплекс країни, освоюються перспективні нафтові родовища на сході Грузії, належним чином став функціонувати нафтопровід Баку-Супса, будуються нові газопровідні мережі в Кутаїсі, Горі, Каспі, Руставі і т. ін.

У Грузії демонтовано радянську систему ведення сільського господарства й, відповідно, ліквідовано колгоспи і радгоспи. Для законодавчого забезпечення земельної реформи парламент Грузії у 1996 р. ухвалив закони „Про власність на землі сільськогосподарського призначення" і „Про оренду земель сільськогосподарського призначення", внаслідок чого більше мільйона родин одержали у приватну власність 918 тис. га землі, а 825 тис. га здано в оренду 46 тис. підприємств.

Завдяки географічному розташуванню між європейською частиною Росії і Азією територія Грузії набуває важливого транзитного значення, особливо для сусідніх Азербайджану і Вірменії, які через Грузію мають вихід до Чорного моря. Ще за радянської доби Тбілісі перетворився на великий вузол залізничних і автомобільних шляхів Кавказького регіону. На грузинські залізниці, довжина яких 1583 км, припадає близько третини внутрішніх вантажних перевезень, 63% вантажних перевезень припадає на долю автомобільного транспорту. Довжина автомобільних доріг з твердим покриттям - понад 20 тис. км, однак майже 8 тис. км доріг потребують капітального ремонту. Найбільшими чорноморськими портами є Батумі, де розташований головний нафтовий термінал і контейнерний порт, і Поті, де розташована база грузинських ВМС. Головний аеропорт країни, розташований на околиці Тбілісі, пов'язаний міжнародними авіалініями з більшістю столиць країн СНД і Європи.

Грузія має стійкий негативний торговий баланс. Вона імпортує продовольство, енергоносії, автомобілі, техніку і транспортне устаткування. Експортує Грузія мінеральні води, вина, чай, цитрусові, труби, сплави чорних і кольорових металів, текстильні вироби, також республіка реекспортує сиру нафту. Обсяг імпорту у 2000 р. оцінювався у 898 млн. дол. США, експорту - 372 млн. дол. США. Найбільшими країнами-імпортерами Грузії є держави ЄС, Росія, Туреччина і США, найбільші експортери грузинської продукції - Росія, Туреччина, Азербайджан, Вірменія.

Й донині економічне становище Грузії є нестабільним через невирішені структурні проблеми в економіці, включно з труднощами зі збором податків і оплатою за спожиту електроенергію, тіньовою економікою (за неофіційними оцінками, у 2001 р. у тіні перебували 68% прибутків торгівлі, 63% - готельного і ресторанного бізнесу, 50% - будівництва і 40% - промисловості*, корумпованістю чиновників тощо. Зовнішній борг країни (станом на 2005 р.* становив 1,7 млрд. дол. США (60% ВВП*, дефіцит бюджету (у 2003 р. майже 25%* покривається в основному за рахунок іноземних спонсорів. Доходи більшої половини населення є нижчими від прожиткового мінімуму, а ВВП Грузії на душу населення - у сім-вісім разів нижчий від середньоросійського. За даними МВФ реальний показник зростання ВВП Грузії у 2004 р. становив 6,2% (у 1998-2003 рр. в середньому він становив 4%*. Про проблеми економічного розвитку країни свідчить хоча б той факт, що в одній лише Росії працює до мільйона грузинських мігрантів, які зароблені кошти (а вони становлять приблизно 25% ВВП країни* перераховують своїм родичам у Грузії.

З приходом до влади М. Саакашвілі в основу економічних перетворень було покладено три складові: максимальна лібералізація економічного життя, прискорена приватизація і зниження податків. Вже перша половина 2004 р. принесла, заданими грузинської статистики, 8% економічного зростання.

Проведено показову антикорупційну кампанію: арешти низки підприємців і чиновників з подальшим викупом їх родичами. Донька Е. Шеварднадзе Манана звільнила свого чоловіка - співвласника найбільшої грузинської компанії стільникового зв'язку „Магніком" Г. Джохаберідзе - за 15 млн. дол. З метою подолання корупції проведено значне підвищення зарплат керівництву країни і державному апарату за рахунок коштів американського благодійного фонду Дж. Сороса.

Ці заходи, а також встановлення контролю над Батумським портом і митницею Сарпі (Аджарія* принесли в казну держави близько 115 млн. дол. додаткових засобів, направлених на фінансування силових структур та на часткове погашення заборгованості по зарплатах і пенсіях, що складали на той час понад 150 млн. дол.