Значення дошкільного дитинства

У своїх пошуках дошкільна педагогіка керується нау­ковим розумінням того, як відбувається розвиток дитини, що є рушійними силами цього процесу, які чинники впли­вають на формування людини. Як зауважував україн­ський педагог Василь Сухомлинський (1918—1970), ди­тинство — це не підготовка до майбутнього життя, а справ­жнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Від того, яким воно було, хто супроводжував дитину в дитячі роки, що увібрали її розум і серце з навколишнього світу, зале­жать якості її як особистості. Бо кожну людську рису при­рода закладає, а не відшліфовує. Відшліфовувати їх нале­жить батькам, педагогам, суспільству.

За твердженням психологів, у довгий період дитинства людина оволодіває необхідними для життя формами пове­дінки, досягає високого рівня розвитку порівняно з інши­ми істотами, у яких період дитинства відсутній або дуже короткий. Адже людина відрізняється від інших істот на­явністю засобів накопичення і передавання колективного досвіду виду, до якого вона належить. Цей досвід людина набуває у процесі соціалізації, виховання. Дитинчата тварин (навіть вищих) більшість форм поведінки успадкову­ють, індивідуальний досвід їх обмежений. Тому кожне наступне покоління змушене починати з того, чим закін­чило попереднє.

Упродовж тисячоліть відбулися незначні морфологічні й функціональні зміни людського організму, але надзви­чайно розширився обсяг соціального наслідування, для сприймання якого потрібен певний час виховання і навчан­ня. Тому розвиток людини в дитинстві є наслідком не ли­ше біологічної еволюції, а й впливу різноманітних надбань людства. Кожна конкретна людина, за спостереженнями психологів, вчиться бути людиною. Для життя в суспільс­тві їй недостатньо того, що дає природа. Вона повинна ово­лодіти ще й досвідом, здобутим людством у процесі свого історичного розвитку. У зв'язку з цим період «фізичного» дитинства загалом залишається незмінним, а тривалість «соціального» дитинства зростає залежно від зрілості су­спільства: чим вищий рівень суспільного розвитку, тим повноцінніше дитинство людини. Дитині, щоб стати люди­ною, необхідно жити серед людей, виховуватися доросли­ми, засвоювати набуті за багато віків знання.

Людська природа у дітей виявляється інакше, ніж у до­рослих: дитина чутливіша до космічних і природних явищ, максимально активна в освоєнні навколишнього і створенні власного внутрішнього світу. її організм наділе­ний високою здатністю до змін, динамічністю. Діти враз­ливіші, безпосередніші, емоційніші, ніж дорослі. Усі вия­ви людського у дитині пов'язані не лише з особливостями її внутрішнього потенціалу, а й із зовнішніми умовами: визнанням дорослих, сприятливим становищем у стосун­ках із значущими людьми, насиченістю її життєвого прос­тору спілкуванням, враженнями, можливостями творчої діяльності. Отже, природа дитини робить її надзвичайно чутливою до впливів виховання.

Протягом перших шести-семи років життя дитина роз­вивається надзвичайно стрімко, наслідком чого є грандіоз­ні зміни у її фізичному і психічному розвитку: дитина з безпорадної істоти перетворюється на свідому людину, на­буває певних якостей, які в подальшому житті лише роз­виваються і вдосконалюються.

Очевидно, тому в народі кажуть, що людина двічі живе на світі: перший раз — у дитинстві, другий — у спогадах про нього. Підтвердженням цього є слова російського письменника і педагога Льва Толстого (1828 — 1910), який відзначав, що за все доросле життя не набув і сотої долі то­го, що в дитинстві. Цієї думки дотримувався педагог Кос­тянтин Ушинський (1824 — 1870), який стверджував, що характер людини формується в перші роки її життя і те, що «лягає» на характер у ці роки, стає її другою вдачею. Все, що вона засвоює згодом, не має такої глибини, як те, що засвоєне у дитячі роки.

Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні за­гальними людськими знаннями, уміннями, у набутті пси­хічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мо­вою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування сто­сунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, роз­виваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, роби­ти висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття суттєвих зв'язків між речами.

Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізна­вальної активності, самостійності, творчості, ставлення до себе і до інших. Сформовані у цей період якості визна­чають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому.

З розвитком суспільства зростають темпи розвитку ди­тини. У зв'язку з цим особливої актуальності набула у дру­гій половині XX ст. проблема акселерації (лат. acceleratio — прискорення, прискорений розвиток). Дані вікової анато­мії і фізіології, дитячої психології свідчать, що акселера­ція охоплює анатомічні, фізіологічні, психологічні аспек­ти розвитку. Йдеться про збільшення зросту і маси тіла, розширення обсягу знань і загальної інформованості дити­ни, розвиток логічного мислення та ін. На рубежі XX— XXI ст. темпи акселерації сповільнилися, а на передній план вийшла проблема інфантилізації (лат. infantilis — дитячий) розвитку: сучасній дитині, яка значно поінформованіша, ніж діти попереднього покоління, не вистачає необхідної для її віку соціальної зрілості, вміння і праг­нення приймати самостійні рішення, відповідальності.

Неабиякі можливості розвитку дитини в дошкільні ро­ки зумовили спроби обґрунтувати теорії прискорення цих процесів завдяки ранньому спеціальному навчанню читанню, формуванню логіко-математичних операцій тощо («те­орії штучної акселерації»). У зв'язку із цим пропонувало скоротити терміни дошкільної освіти і починати систе­матичне шкільне навчання з 3 — 4 років. Однак ці пропозиції не були підтримані, оскільки надто раннє шкільне навчання може порушити процес гармонійного розвитку людської особистості, зашкодити формуванню і розвитку складних психічних процесів і якостей.

Психологічні дослідження (Л. Виготський, О. Запоро­жець, Г. Костюк, Л. Венгер та ін.) довели, що в процесі психічного розвитку дитини відбувається поетапне формування ієрархічної системи психічних якостей людської особистості. Результати цього розвитку залежать від своє­часності формування кожного рівня цієї системи. Тому на противагу концепціям «штучної акселерації» було висуну­то концепцію ампліфікації (лат. amplificatio — збільшен­ня, розширення; максимальне збагачення) дитячого роз­витку, що ґрунтується на знаннях про особливості кожно­го етапу дошкільного дитинства. За сприятливих умов життя і правильного виховання у дітей під час виконання різних видів діяльності інтенсивно розвиваються синте­тичне сприймання простору і часу, образне мислення, і порча уява -- психічні процеси, необхідні не лише до­шкільнику, школяреві, а й дорослій людині. Якщо ці про­цеси не будуть належно сформовані в дошкільному віці, надалі цю прогалину буде важко заповнити, а то й немож­ливо. Недоліки розвитку в дошкільному віці проявляють­ся в шкільний період, у подальшому житті людини. Тому насамперед необхідно формувати психічні процеси і якос­ті, які інтенсивно розвиваються на цьому віковому етапі, без яких не обійтися зрілій особистості.

Отже, дошкільне дитинство є особливо важливим ета­пом формування особистості, коли закладаються перші зв'язки і відношення, що утворюють вищу єдність суб'єкту - єдність особистості.