Типи організаційних структур та їх аналіз.
Організаційні структури підприємства можна класифікувати за різними ознаками (табл. 3.1) [21, 22, 33, 36, 37, 45, 47, 50].
Механістичні структури (бюрократичні) характеризуються жорсткою ієрархією влади в компанії, формалізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, добором кадрів відповідно до технічних кваліфікаційних вимог, об'єктивною системою винагороди, захищеністю службовців від свавільних звільнень. До цього типу належать лінійна, функціональна структури та їхній симбіоз – лінійно-функціональна й дивізіональна структури управління.
Рисунок 3.2 – Чинники, які враховуються при визначенні оптимальної кількості підлеглих
Адаптивні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати наукомістку технологію.
Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий підпорядкований тільки одному керівнику і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з його управлінням. Схематично ця структура подана на рис. 3.3.
Переваги лінійної оргструктури:
Ø чіткість і простота взаємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);
Ø відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);
Ø оперативність у прийнятті рішень;
Ø особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу;
Ø економічність (за умови невеликих розмірів організації).
Таблиця 3.1 – Класифікація організаційних структур підприємства
Оргструктури | Формальні | Неформальні | ||||||||
За часовими умовами існування | Постійні | Тимчасові | ||||||||
За ступенем гнучкості і адаптивності | Механістичні (бюрократичні) | Адаптивні | ||||||||
За рівнем і глибиною прийняття рішень | Лінійні | Функціональні | Штабні | Дивізіональні | Процесні | Проектні | Матричні | Мережеві | ||
За горизонтальними взаємодіями | Одновимірні | Багатовимірні | ||||||||
За вертикальними взаємодіями | Ієрархічні (високі) | Централізовані | Децентралізовані | Горизонтальні (плоскі) | ||||||
За взаємодією з людиною | Корпоративні | Індивідуалістичні | ||||||||
За технологією роботи | Реальні | Віртуальні | ||||||||
Рисунок 3.3 – Принципова схема лінійної організаційної структури
Недоліки лінійної оргструктури:
Ø необхідність високої кваліфікації керівників;
Ø перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями;
Ø зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;
Ø відсутність спеціалістів з окремих функцій управління;
Ø обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.
Лінійно-штабна організаційна структура. При лінійних керівниках створюються штаби (рис. 3.4), до складу яких включають фахівців з різних видів діяльності, які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій.
Рисунок 3.4 – Принципова схема лінійно-штабної організаційної структури
Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам, вони не мають права приймати управлінські рішення, тільки сприяють розробці необхідних положень в межах конкретної функції управління.
Функціональна організаційна структура ґрунтується на принципі спеціалізації організаційних і управлінських структур за функціональною ознакою. Керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконуються відповідними спеціалістами (рис. 3.5).
Рисунок 3.5 – Принципова схема функціональної організаційної структури
Функціональну структуру доцільно використовувати за великої кількості спеціалізованих робіт в організації.
Переваги функціональної оргструктури:
Ø спеціалізація діяльності функціональних керівників;
Ø скорочення часу проходження інформації;
Ø розширення можливостей лінійних керівників в оперативному керівництві;
Ø відсутність дублювання лінійних і функціональних взаємозв’язків;
Ø розвантаження вищого керівництва.
Недоліки функціональної оргструктури:
Ø можливість отримання суперечливих вказівок;
Ø довга процедура прийняття рішень;
Ø порушення принципу єдиноначальності;
Ø складність контролю;
Ø недостатня гнучкість.
Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В такій структурі лінійні ланки приймають рішення, а функціональні підрозділи допомагають готувати різні рішення, заходи, плани для прийняття управлінських рішень (рис. 3.6).
Рисунок 3.6 – Принципова схема лінійно-функціональної організаційної структури
Лінійно-функціональні структури доцільно застосовувати на підприємствах, які функціонують у стабільних зовнішніх умовах, з масовим типом виробництва, зі стабільним асортиментом продукції та несхильних впроваджувати інноваційні процеси у своїй діяльності.
Переваги лінійно-функціональної структури:
Ø поєднує переваги лінійних та функціональних структур;
Ø оперативне прийняття рішень;
Ø персональна відповідальність кожного керівника за результати діяльності;
Ø забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;
Ø професійне вирішення завдань спеціалістами функціональних служб.
Недоліки лінійно-функціональної структури:
Ø складність регулювання відношень лінійних і функціональних керівників;
Ø в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;
Ø дублювання управлінських функцій;
Ø розпорошення відповідальності;
Ø надходження недостовірної інформації від функціональних керівників до лінійних;
Ø опір здійсненню організаційних змін.
Дивізіональна організаційна структура. Створюється в тих випадках, коли відбувається зростання підприємства, ускладнюються технологічні процеси, відбувається диверсифікація виробництва відповідно до змін зовнішнього середовища. Тобто навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (рис. 3.7.).
Рисунок 3.7 – Принципова схема дивізіональної організаційної структури
Переваги дивізіональної оргструктури:
Ø забезпечує управління багатопрофільним підприємством із загальною кількістю працівників до 100 тисяч і територіально віддаленими підрозділами;
Ø невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;
Ø можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;
Ø підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);
Ø гнучкість до змін у зовнішньому середовищі;
Ø тісний взаємозв’язок виробництва зі службовцями;
Ø внутрішньофірмова конкуренція.
Недоліки дивізіональної оргструктури:
Ø дублювання функцій управління на рівні підрозділів;
Ø розбіжність інтересів центру і дивізіонів;
Ø складність контролю з центру за порушеннями на місцях;
Ø збільшення витрат на утримання апарату управління.
Матрична організаційна структура є тимчасовою оргструктурою, яка створюється для вирішення конкретного завдання. В такій структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи, які після завершення проекту розпускаються (рис. 3.8).
Рисунок 3.8 – Принципова схема матричної організаційної структури
Матричний тип структури використовується фірмами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірмами, яким необхідно мати добру маневреність у питаннях виробництва та стратегії.
Переваги матричної структури:
Ø високий ступінь адаптації до змін у середовищі;
Ø можливість одночасного впровадження різних типів стратегічної ініціативи;
Ø значна активізація діяльності керівників і працівників управлінського персоналу;
Ø можливість прийняття керівником проекту швидких креативних рішень;
Ø забезпечення гнучкості та оперативності маневрування ресурсами при виконанні кількох програм в межах однієї фірми;
Ø гнучке та ефективне використання персоналу організації, спеціальних знань і компетентності співробітників;
Ø скорочення строків створення нової техніки та технології, зменшення вартості робіт, підвищення якості створених технічних систем.
Недоліки матричної структури:
Ø обмежена сфера застосування;
Ø виникнення конфліктів на підставі “боротьби за владу” між функціональними керівниками і керівниками проектів;
Ø переваги кар’єрного зростання у співробітників проектного напрямку перед функціональними;
Ø високі вимоги до кваліфікації всіх членів проектних груп;
Ø необхідність постійного контролю керівника організації за співвідношенням поділу ресурсів;
Ø громіздкість та складність комунікаційного процесу.
Конгломератна структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Конгломерат зазвичай складається із штаб-квартири, що здійснює загальне керівництво, й багатьох оперативно самостійних філій, які юридично зареєстровані. Штаб-квартира розробляє загальнокорпоративну стратегію, веде спільну бухгалтерію, здійснює фінансове планування і контроль, надає допомогу філіям, але не втручається в їхнє оперативне управління й дозволяє мати ту організаційну структуру, яка є для них найефективнішою.
Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої.
Переваги:
Ø високий рівень децентралізації влади;
Ø можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв’язків;
Ø наявність мінімальної залежності між фірмами, що входять до складу конгломерату.
Недоліки:
Ø проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи;
Ø автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання.
Дата добавления: 2015-04-19; просмотров: 1912;