Педагогічна імпровізація як елемент лекторської майстерності.

Педагогічна імпровізація (від лат. improvisus – несподіваний, раптовий) – діяльність педагога, що здійснюється в процесі педагогічного спілкування без довгого попереднього осмислення, обдумування. Її метою є швидке і гнучке реагування на конкретну непередбачувану педагогічну ситуацію, її швидкий і ефективний розв’язок.

У процесі викладацької діяльності, зазвичай, типовими є наступні варіанти поведінки педагога:

1) природній тип: ефективні імпровізаційні дії не викликають у викладача психологічних і емоційних труднощів;

2) напружено – перетворювальний тип: викладач мобілізує усі ресурси особистості для подолання виниклих труднощів;

3) навмисно – ухильницький тип: свідоме “ухилення педагога” від подолання несподівано виниклої ситуації ( він “не помічає” її );

4) мимовільно – гальмівний тип: розгубленість і повне гальмування дій викладача;

5) емоційний зрив: викладач діє, втративши контроль на собою, своїми емоціями, безсистемно, поглиблюючи чи провокуючи конфлікт;

6) неадекватний тип: викладач приховує свої почуття, але не може трансформувати їх у педагогічно доцільні переживання і дії.

Оволодіння умінням педагогічної імпровізації – один із шляхів досягнення педагогічної майстерності викладача ВНЗ.

Як вже підкреслювалося, прогностичні здібності містять у собі вміння знати і уникати причин, які перешкоджають встановленню сприятливих взаємовідносин викладача і студента в аудиторії. В першу чергу слід уникати негативного відношення до студентів, які на погляд викладача є лінивими, недисциплінованими чи байдужими до його предмету. У цьому випадку педагог може постійно підкреслювати недоліки, несправедливо оцінювати навчальні досягнення і діяльність студентів. Наявність негативних установок викладача можна визначити за наступними ознаками: він дає “поганому” студенту менше часу на відповідь і підготовку до неї, ніж “гарному”; не використовує спрямовуючі запитання, при неправильній відповіді поспішає переадресувати запитання іншому студенту або відповідає сам; частіше осуджує, менше заохочує; не реагує на позитивні досягнення студента, не помічає його успіхів; іноді взагалі не працює з ним.

Аналізуючи реальну роботу викладачів на заняттях, М.Тален здійснив типологію їх педагогічних позицій:

Модель I – “Сократ”. Це викладач з репутацією любителя дискусій і суперечок, які він свідомо провокує на заняттях. Викладачеві такого типу притаманні індивідуалізм, безсистемність у навчальному процесі, які виникають у результаті конфронтації та потреби студентів у захисті власних позицій і поглядів.

Модель ІІ – “Керівник групової дискусії”, який головним у навчально-виховному процесі вважає досягнення згоди і спів робітництва між студентами, вбачаючи свою роль у посередництві. Для “керівника групової дискусії” пошук демократичної згоди важливіший результату дискусії.

Модель ІІІ – “Майстер”. Викладач виступає як взірець поведін-ки, що повинна безумовно копіюватися і не тільки в навчальному процесі, але й у відношенні до життя узагалі.

Модель IV – “Генерал”. Цей тип підкреслено вимогливий, жорстко вимагає слухняності, бо викладач вважає, що завжди і в усьому правий, прагне, щоб підопічні чітко і без дискусій виконували його вказівки.

Модель V – “Менеджер”. Викладачі такого типу орієнтовані на створення сприятливої атмосфери у діяльності студентів, стимулювання їх ініціативи і самостійності. “Менеджер” намагається обговорити з кожним із своїх вихованців зміст діяльності, забезпечити якісний контроль і оцінку кінцевого результату.

Модель VI – “Тренер”. Створює атмосферу спілкування у студентській групі, насичену духом корпоративності. Студенти у даному випадку стають ніби “ гравцями” однієї команди, де кожен окремо не важливий як індивідуальність, а в групі усі разом досягають успіхів. Викладач переймає функції натхненника успішної групової пізнавальної діяльності, для якого головне кінцевий результат, успіх, перемога.

Модель VII – “Гід”. Лаконічний, точний, стриманий, коректний. Енциклопедист. Відповіді на всі запитання йому давно відомі, як і запитання, які можуть цікавити студентів. Чудово володіє педагогічними технологіями і технікою, а тому дуже часто його заняття бувають відверто нудними, попередньо запрограмованими.

Отже, завершуючи обговорення проблеми формування лекторської майстерності викладача, звернемося до думки В.Ключевського, яку приводимо з пропозицією до роздумів: “Гармонія думки і слова – це дуже важливе і навіть іноді фатальне питання для нашого брата - викладача…”.

Поняття педагогічного іміджу.

Заповітним бажанням кожного викладача є бажання відчути зацікавленість студентів у вивченні його дисципліни та гарні результати її засвоєння. Досягненню цієї мети сприяє уміння встановлення контактів зі студентською аудиторією, утвердження викладача як авторитетного джерела інформації, як особистості, яка своїми знаннями та поведінкою може плідно вплинути на молоде покоління. Отже, важливим аспектом забезпечення високого рівня культури взаємовідносин між професорсько-викладацьким складом і студентством є привабливий педагогічно позитивний імідж вищого навчального закладу та особистого іміджу викладача, як його офіційного представника. Імідж педагога – як принцип виховання собою, є одним із важливих принципів гуманістичної педагогіки: особистий образ педагога має бути привабливим для тих, хто навчається.

Слово "імідж" (image) в англо-російському словнику1 перекладається як "образ", "відображення", "подоба", "ікона", "лице". Вдалий імідж – це здатність навіяти оточуючим, що носій даного іміджу є втіленням у собі тих ідеальних якостей, які вони хотіли б мати, якби були на місці цієї людини. Поняття іміджу окреслює не лише природні властивості особистості, але й соціально напрацьовані: воно пов’язане як з зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, її психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу її суспільства. Надбання викладачем ВНЗ позитивного професійного іміджу не самоціль, але володіння ним складає суттєву особистісну і професійну характеристику людини, має глибокий практичний зміст. Стрижневим у формуванні іміджу є можливість передати через певні імідж-сигнали інформацію про себе, свої істинні, глибинні (особистісні і професійні) погляди, ідеали, плани, діяльність.