Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС.

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об’єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об’єктів, об’єднані фінансові резерви об’єктів, різні форми фінансових гарантій.

Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров’ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об’єкти, на випадок аварій.

Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру».

Для здійснення обов’язкового страхування визначаються:

- об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки.Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції.

4.1. Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації НС

З метою забезпечення запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків в державі створюється матеріальний резерв.

Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» затверджений порядок створення і використання матеріального резерву.

Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Номенклатура, норми накопичення місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:

· Кабінетом Міністрів України -державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;

· Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;

· Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних,відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання: охорона праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захист населення і території від НС техногенного та природного, характеру; пожежна безпека; санітарно - епідеміологічна безпека; містобудування.

Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об’єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об’єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об’єктів, радіаційно небезпечних об’єктів, пожежо-небезпечних об’єктів, вибухонебезпечних об’єктів, об’єктів гідродинамічної небезпеки, об’єкти підвищеного ризику тощо. При чому, правові режими вищезазначених об’єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об’єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.

Ст. 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об’єктів. На таких об’єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об’єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об’єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об’єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554.

ПНО визначається ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року як об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.

Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов’язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об’єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об’єктів, вони не зв’язані жодними обов’язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.

Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних.

Відповідно до Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об’єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО.

Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року предебачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

Додаток № 1

НОРМАТИВИ

порогових мас деяких індивідуальних небезпечних речовин.

----------------------------------------------------------------------------------------

Найменування |Порогова маса, тонн

небезпечної речовини |----------------------------

|1 клас | 2 клас

-----------------------------------------------------------------

Аміак 500 50

Амонію нітрат* 2500 350

Амонію нітрат (добрива)** 5000 1250

Арсенатний ангідрид, арсенатна кислота 2 1
та/або її солі

Арсенітний ангідрид, арсенітна кислота 0,1
та/або її солі

Бром 100 20

Хлор 25 10

Нікелеві сполуки

(дрібнодисперсний порошок), 1
монооксид нікелю, діоксид нікелю,

триоксид нікелю, сульфід нікелю (II),
сульфід нікелю (III)

Формальдегід (концентрація більш як 50 5
90 відсотків)

Водень 50 5

Фосфористий водень (фосфін) 1 0,2

Хлороводень (зріджений газ) 50 25

Алкіли свинцю 0 5

Ацетилен 50 5

Етилену оксид 50 5

Пропілену оксид 50 5

Метанол 5000 500

Кисень 2000 200

Сірководень 50 5

Арсеновмісний водень (арсен) 1 0,2

Сірки діоксид 250 25

Сірки триоксид 75 7,5

Вугільної кислоти дихлорангідрид (фосген) 0,75 0,3 Метилізоціанат 0,15

Додаток № 2

НОРМАТИВИ

порогових мас небезпечних речовин за категоріями

_____________________________________________________________________

|Порогова маса, тонн

Категорія небезпечних речовин ___________________|

| 1 клас | 2 клас

___________________________________________________________

Горючі (займисті) гази 200 50

Горючі рідини 50 000 5000

Горючі рідини, перегріті під тиском 200 50

Ініціюючі (первинні) вибухові речовини 50 10

Бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові 200 50

речовини

Речовини - окисники 200 50

Високотоксичні речовини 20 5

Токсичні речовини 200 50

Речовини, які становлять небезпеку для 500 200

довкілля (високотоксичні для водних організмів)

Речовини, які становлять небезпеку для 2000 500
довкілля (токсичні для водних організмів)

або можуть здійснювати довгостроковий

негативний вплив на водне середовище

Речовини, які вступають у бурхливу реакцію з 500 100
водою

Речовини, які вступають у бурхливу реакцію з 200 50
водою з виділенням горючих або

вибухонебезпечних чи токсичних газів

Додаток № 3