Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. як джерело національного права.

Попри назву, звід законів містив норми не стільки процесуального, скільки права державного, цивільного, кримінального. Джерелами проекту були: Литовський статут 1588 року, збірники магдебурзького права, гетьманські універсали, деякі російські закони. Ряд норм кодифікаційна комісія створила сама, «комбінуючи різні чужі джерела та українізуючи їх за допомогою звичаєвого права й практики козацьких судів».

Особливе місце у зводі посідають норми кримінального права. Вони увібрали в себе значний спектр злочинів, покарань, що застосовувалися не лише на момент складання заводу, а у минулому.

Упорядники кримінального права, серед яких найдіяльнішу участь узяли два представники православного духівництва – ігумен Чернігівської єпархії Прохорович і лохвацький протоієрей Рогачевський, провідне місце відвели злочинам проти релігії. Комісія керувалася принципом, що будь-який злочин є порушенням Господніх заповідей, а вплив Бога на мирські справи забезпечується, зокрема, невідворотністю покарання. Інша ідея – жорстокість покарання і публічність виконання вироків – мала на меті або застерегти людей від намірів здійснити злочин, або ж залякати їх.

Звід законів установлював максимальну міру покарань. Нею визнавалася кваліфікована смертна кара, проте звід не передбачав нижнього рівня шкали відповідальності. Ця шкала залежала від волі суду. Задля цього упорядники ввели до кодексу такі поняття як «обставини справи», «становище причетних осіб», що їх мала врахувати судова інстанція у винесенні вироку. Значний вплив на ухвалення судового рішення пов’язаного із заміною смертної кари на покарання, не пов’язане з нею, мала громадська думка або клопотання авторитетної в державі особи.

За технікою систематизації, зовнішньою формою і внутрішнім змістом найповніше врегульовано цивільні правовідносини. Кодифікаційна комісія визначила дію зводу законів за територією та щодо кола осіб, уточнила зміст суб’єкта і об’єкта регулювання, умови правоздатності й дієздатності. Правоздатною визнавалася особа ще до її фізичного народження, тобто в утробі матері. Дієздатними вважалися чоловіки з 18 років, жінки з 13-річного віку. Повною дієздатністю володіли особи шляхетського та козацького станів.

Позбавлялися можливості набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки психічно хворі, а також особи з яскраво вираженими фізичними вадами (глухі, сліпі, німі від народження).

«Право, за яким судиться малоросійський народ», не ставши чинним джерелом права, залишилися важливою пам’яткою систематизації правових норм Української гетьманської держави.