Основні форми кримінально-процесуального права на Русі.

Про процедуру судового розгляду за «Руською правдою» відомо небагато. Очевидно, заінтересована особа (потерпілий) повинна була сама порушувати справу в громадському суді або ж звертатися по захист до князівського уповноваженого.

Звинувачення мало бути персональним, тобто направленим проти відомої особи.

Більшість дослідників наголошують на пануванні у судочинстві Києво-Руської держави звинувачульно-змагального процесу. Він характеризується активною участю заінтересованих у вирішенні конфлікту осіб. Суд, власне, виконував роль посередника у судовому процесі («тяжі»). Позивач і відповідач користувалися однаковими процесуальними правами.

Судовий процес відбувався усно. «Руська правда», що закріпила традиційні процедури упіймання злодія та розшуку вбивці, визначила три стадії (етапи) судового процесу: «заклич», «звід» та «гоніння сліду».

Розшук злочинця в Київській Русі здійснювався потерпілим і його родичами, що вказує на приватноправовий характер судового процесу.

У випадку крадіжки слід було оголосити про пропажу речі на торгу (громадському місці). Це називалося закличем. Закон виходив з того, що заклич стає відомим всьому місту впродовж трьох днів. Тому повернення речі до цього терміну не каралося.

Покупець, який купив річ, що виявилася краденою, повинен був показати того, у кого він її купив, або присягнути у своїй невинності. Така процедура називалася зводом (варіант очної ставки).

За межами міста або громади переслідування запідозреного злодія чи вбивці не велося. Вважалося, що злочинець перебував там, де губляться його сліди. Якщо ж слід втрачено на великій дорозі чи в степу, розшуку припинялися. У противному випадку, до кого слід зводив, той уважався злочинцем, якщо «не відвів слід». Переслідування утікача – «гоніння сліду.