Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин на Русі.

Формування норм шлюбно-сімейних відносин на Русі відбувалося внаслідок поєднання місцевих правових звичаїв і привнесених від кінця Х ст. християнських. На відміну від візантійських церковних норм, якими за певні правопорушення передбачалися смертна кара чи покалічення, руська система покарань була набагато ліберальнішою.

Нею передбачалися епітимійні санкції (покаяння), а також грошові штрафи на користь єпископа.

Шлюб, як і розлучення, монопольно здійснювалися церквою. «Без вінчання одруження є незаконним і неблагословенним» - свідчили церковні настанови. Шлюбний вік для нареченого складав із 15 років, а для нареченої – з 13 років. Цих норм часто не дотримувалися. Шлюби між 10-ріними були звичним явищем. Більше двох разів одружуватися не дозволялося. Священикам заборонялося благословляти такий союз, адже з порушення цієї норми їм загрожувало відлучення від церковного сану.

Приводом для розлучення були в переважній більшості провини жінки. Хоча інколи вона також могла бути ініціатором розлучення. Це могло статися, коли чоловік мав великі борги, будучи неплатоспроможним, або зловживав спиртними напоями.

Розірванню шлюбного союзу і створенню нової сім’ї церква чинила всілякі перешкоди. Своїй першій дружині чоловік мав виплатити велику матеріальну компенсацію, а також повинен був сплатити штраф на користь церковної влади. Його розмір залежав від соціального статусу чоловіка. Що вище становище в суспільстві посідало подружжя, то вищий штраф сплачувався.

Церковними канонами на Русі заборонялося двоєженство, одруження кровних родичів, а також шлюби християн з представниками нехристиянських віросповідань. Такими способами церква зміцнювала сім’ю, сприяла утвердженню одношлюбності й подружньої вірності.