Загострення соціальних проблем радянського суспільства у другій половині 60- на початку 80-х років ХХ ст. Неосталінізм.

З усуненням в 1964 р. від влади М.Хрущова і закінченням так званого „великого десятиліття” настала майже 20-літня „ера” Л. Брежнєва. Вона почалася за знайомим сценарієм: звинувачення попередників, заяви нового керівництва про свою глибоку відданість народу і рішучість негайно виправити становище, подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення і, звісно, забезпечити динамічне просування країни шляхом комуністичного будівництва. І спочатку дещо було зроблено у цьому напрямку. У березні, прийнято рішення стосовно сільського господарства. Був затверджений новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Визначалися тверді плани її закупівлі. Вводилися надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах. Збільшено капіталовкладення в сільськогосподарське виробництво, поліпшено спеціалізацію і умови праці колгоспників. І це принесло деякі позитивні результати. Валова продукція сільського господарства зросла за восьму п'ятирічку на 16,6%. Середньорічний збір зерна у 1871-1975 рр. перетнув в Україні рубіж у 40 тис. тонн. У промисловості передбачалися посилення економічного стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи матеріального заохочення працівників, скорочення числа диктованих зверху показників.

Результати восьмої п'ятирічки (1965-1970 рр.) були досить обнадійливими. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Дві третини промислової продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. У 2,5 рази (з 1965 по 1985 рр.) зріс національний дохід УРСР, чотири п'ятих якого використовувалось на підвищення добробуту народу. Середньомісячна заробітна плата за цей час зросла у 2 рази, мінімальна - в 1,8 рази. Було підвищено стипендії, пенсії, майже у 5 разів зросли виплати і пільги із суспільних фондів споживання (освіта, охорона здоров'я, пенсії, різноманітні допомоги). Щорічно будувалось 17-20 млн. кв. метрів житла, це, приблизно, 7-8 таких міст як Тернопіль. Лише в такій невеликій області, як Тернопільська, щороку вводилось в дію 10-15 шкіл і стільки ж дитячих дошкільних закладів, по 20-30 магазинів, будинків побуту, будинків культури, бібліотек і клубів.

Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Швидко зростала чисельність робітників, однак приріст промислової продукції постійно падав. Якщо за 1966-1970 рр. він становив в Україні 50 %, то за 1981-1985 рр. - лише 19 %.

Невисокою була ефективність і сільськогосподарського виробництва. За 20 років (1960-1980) основні виробничі фонди в сільському господарстві України зросли у 4,2 рази, постачання добривами - у 3 рази, оплата праці - у 2,7 рази, а приріст виробництва сільськогосподарської продукції - лише на 39 відсотків.

Головною причиною застійних явищ у сільському господарстві було те, що командно-адміністративна система управління ним не змінювалась, незважаючи на різноманітні реорганізації (РАПО, АПК, укрупнення і розукрупнення господарств, міжгосподарська спеціалізація, ліквідація „неперспективних” сіл і т. п.). Колгоспи так і не стали справжніми колективними господарствами, як це передбачалось Статутом сільськогосподарської артілі. Вони самі не могли ні планувати сівозміни (це диктувалося „згори”), ні розпоряджатися результатами своєї праці. Усе це призвело до того, що при загальному зростанні падають також середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу, які становили в Україні відповідно:

- у 1966-70 рр. - 6,7 і 7,8 %;

- у 1971-75 рр. - по 5,6 %;

- у 1976-80 рр. - 3,4 і 4,3 %

- у 1981-85 рр. - 3,5 і 3,6 %.

Погіршувалсь демографічна ситуація. Протягом 1966-1985 рр. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйозні нарікання викликав життєвий рівень народу, який підвищувався повільно і значно зростав розрив від країн Заходу. Поряд з цим, як і раніше, величезні ресурси направлялися на розвиток військово-промислового комплексу, підтримку прокомуністичних режимів.

Незбалансованість розвитку економіки, ігнорування об'єктивних економічних законів, інтелектуальна обмеженість і фізична неспроможність Л. Брежнєва до належного керівництва країною - все це посилювало кризові явища і процеси в СРСР, загострювало загальну ситуацію в радянській імперії, котра йшла до своєї катастрофи. Зростало невдоволення не тільки серед робітників та селян, інтелігенції, а й серед певної частини партійних функціонерів різного рівня. Все це вимагало докорінних змін .

Неосталинизм-- политологический термин, обозначающий попытки реабилитации личности Иосифа Сталина в истории и восстановления политического курса Сталина. Также термин используется для обозначения современных политических режимов в ряде государств, политическая и общественная жизнь которых во многом имеет схожие характеристики со сталинским режимом. К настоящему времени не сложилось однозначного толкования данного термина, равно как и признания его в научной среде. Тем не менее, термин «неосталинизм» широко используют многие публицисты, политики, исследователи, в основном в западных странах и в Восточной Европе.

В феврале 1956 года советский лидер Никита Хрущев разоблачил культ личности, окружавший его предшественника Иосифа Сталина, и осудил преступления, совершенные во время «Большого террора» («Ежовщины»). Хрущев выступил с четырехчасовой речью, осудив режим Сталина, однако выступление критиковали за сильно преувеличенные заявления и сфабрикованные обвинения. Историк Роберт Дэниэлс придерживается мнения, что неосталинизм играл основную роль на советской политической сцене еще четверть века после смерти Сталина.

Следуя троцкистскому пониманию политики Сталина как отклонения от марксизма-ленинизма, Джордж Новак описывал политику Хрущева как следование неосталинистской линии, предполагающей, что силы социалистов могут подавить оппозицию даже в центрах империализма, не благодаря внутренней силе пролетариата, но под воздействием внешней силы советского примера. Новак поясняет:

Нововведения, объявленные Хрущевым на XX съезде… придали официальный статус сталинской ревизионистской практике (как) новой программе, отказывающейся от ленинской концепции борьбы класса революционеров против сил империализма.

В американских радиотрансляциях в Европе в конце 1950-х годов говорилось о политической борьбе между «старыми сталинистами» и «неосталинистом Хрущевым».

В октябре 1964 года на смену Хрущеву пришел Леонид Брежнев, остававшийся на посту генсека до своей смерти в ноябре 1982 года. Во время его правления правда о сталинизме замалчивалась. Andres Laiapea связывает это со «высылкой из страны многих диссидентов, в особенности Александра Солженицына», хотя в то время как Andres Laiapea пишет, что «реабилитация Сталина происходила параллельно с установлением культа личности Брежнева», политический социолог Виктор Заславский характеризует брежневский период как один из «неосталинистских компромиссов», когда сохранялись основные элементы политической атмосферы, связанной со Сталиным, без установления культа личности. По словам Александра Дубчека, "наступление брежневского режима ознаменовало приход неосталинизма, и меры, предпринятые против Чехословакии в 1968 году, ознаменовали окончательную консолидацию неосталинистских сил в СССР, Польше, Венгрии и других странах. Брежнев описывал политический курс Китая как «неосталинистский». Американский политолог Северин Бялер охарактеризовал политику СССР как поворот к неосталинизму после смерти Брежнева.

Михаил Горбачев пришел к власти в СССР в марте 1985 г. С целью либерализации советской системы он провозгласил политику гласности в общественных дискуссиях. Весь масштаб сталинских репрессий вскоре был раскрыт; Советский Союз прекратил существование. Тем не менее, в 2000 году Горбачев признал, что «даже сейчас в России у нас та же проблема. Не так легко избавиться от наследия, которое мы получили от сталинизма и неосталинизма, когда люди были маленькими винтиками в большой машине, которая всё решала за них». Тем не менее, в некоторых западных источниках внутренняя политика Горбачева была охарактеризована как неосталинистская.