Світових цивілізацій
Генезис економічної думки відбувається паралельно зі становленням людського соціуму та розвитком господарчого життя. Цей процес охоплює сотні тисяч років. Уже первісні люди володіли певними елементами господарських знань. Поволі з’являлися початки економічного мислення та спроби аналізу і узагальненняі цих знань.
Провісники формування наукового мислення ми знаходимо у найстаріших письмових джерелах, які дійшли до нас. Це і послання єгипетських царів – фараонів своїм нащадкам, що зберегли для науки папіруси, і увічнені на камені клинописом „Закони” вавілонського царя Хаммурапі, і знамениті індійські „Артхашастра” Каутільї та „Закони Ману”, і китайські „Бесіди і роздуми” Конфуція та „Дао де цзин” Лао-цзи, і староіранські „Авести”.
Особливе місце у становленні економічного наукового мислення займають твори мислителів античного світу, і в першу чергу давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Погляди цих просвітителів історично стали відправним пунктом сучасної економічної науки. Вони не тільки давали рекомендації по раціональному веденню рабовласницького господарства, але й намагалися теоретично осмислити економічні процеси, які відбувалися в ту епоху. Їм же належить заслуга в появі самого терміну „економіка” („економікос”), під яким розумілася наука, що навчає людей господарювати. Саме ж „господарство” тлумачилось, як управління майном.
Ксенофонт у «Домострої» дав характеристику рабовласницького господарства і прагнув знайти шляхи подолання, притаманних такому господарству, недоліків. Визнаючи рабство природним і правомірним, він був прихильником колективної форми рабоволодіння, що повинно було, на його думку, сприяти нейтралізації деяких суперечностей цього ладу. Для підвищення продуктивності праці рабів пропонував використовувати матеріальні стимули і різноманітні засоби “морального” впливу на рабів. Вчений ідеалізував порядки аграрної Спарти, був прихильником натурального господарства, вважаючи його самим стійким і надійним. Найважливіша галузь економіки – сільське господарство, підкреслював він і називав землеробство “матір’ю і годувальницею всіх професій”.
Арістотель змалював у своїх працях проект ідеальної держави, де найбільш значна роль у господарстві відводиться землеробству, а не ремеслу та торгівлі. Свою прихильність принципам натурального господарства вчений яскраво продемонстрував у висунутій ним концепції про економіку та хрематистику як різних шляхів збагачення і задоволення потреб. До економіки (природної сфери) він відносить землеробство, скотарство, ремесло та дрібну торгівлю. Ця сфера повинна підтримуватись державою, тому що її ланки сприяють задоволенню нагальних потреб населення. Хрематистика – це мистецтво заробляти багатство шляхом безчесних великих торгівельних, посередницьких та лихварських операцій. Автор концепціїї про економіку і хрематистику засуджує останню як таку, що може підірвати основи натурального господарства. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вважав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовуватися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової торгівлі (Т – Т) до товарного обігу (Т – Г – Т) та обігу грошей як капіталу (Г – Т – Г’). Цю форму Арістотель гостро засуджує, як і лихварство, разом з тим розуміючи, що економіка неминуче переходить у хрематистику.
.
Дата добавления: 2015-03-03; просмотров: 710;