Схеми з інтраіндивідуальним контролем.

Основна «загроза» внутрішньої валідності полягає в випадкових змінах у часі та в ефектах послідовності, оскільки різні умови пред'являються одному й тому ж досліджуваному. Необхідно організувати контроль по відношенню до одного і того ж досліджуваного. Трьома видами інтра- або внутрііндивідуального контролю можуть бути: регулярне чергування, позиційне зрівнювання і випадкова послідовність. Схему індивідуального експерименту використовував і Вільям Едуард Хік в своєму дослідженні числа альтернатив і часу реакції: в цьому експерименті він був єдиним досліджуваним. Однак ця схема може бути використана і за участі декількох досліджуваних, що є більш типовим. Тоді описаний вище контроль зорганізується щодо кожного досліджуваного. Якщо пред'являється поспіль велика кількість проб і досліджуваний не повинен знати рівень незалежної змінної в кожній з них, зазвичай використовується випадковий порядок пред’явлення. Наприклад, в одному експерименті (Готтсданкер і Вей, 1966) варіювався в випадковому порядку інтервал між двома сигналами, на які слід було давати відповідь. Всі інтервали були короткими: 50, 100, 200, 400 і 800 мс. Експериментатори перевіряли гіпотезу про те, що час реакції на другий сигнал буде рівномірно скорочуватися в міру збільшення інтервалу (до деякого значення). Було, звичайно, важливо, щоб досліджуваний не знав яким буде наступний інтервал. У серії з 100 проб кожен з п'яти рівнів (тривалості інтервалу) з'являвся у випадковому порядку 20 разів. Всім восьми досліджуваним пред'являлася одна і та ж випадкова послідовність інтервалів.

Однак схема внутрііндівідуального контролю непридатна як в багаторівневому експерименті, що вимагає позиційно врівноваженої послідовності, так і в експериментах, де пред'явлення кожної умови триває достатньо довгий час. Позиційно вирівняну послідовність для двох умов ми записали як АББА, де А чи Б представляють пробу з однією умовою. Для багаторівневого експерименту інтраіндивідуальний позиційно зрівняний порядок для шести рівнів виглядав би наступним чином: АБВГДЕЕДГВБА. Однак при великій тривалості кожної проби пред'явлення всієї послідовності кожному досліджуваному було б практично нездійсненним.