Схематичне представлення міжгрупових та

внутрішньогрупових планів

Залежно від кількості незалежних змінних, задіяних у експерименті, плани поділяються на факторні (багатофакторні, плани з кількома незалежними змінними) та плани з однією незалежною змінною (одно факторні). НЗ є фактором маніпуляції в експерименті, звідки і назви планів: одно факторні – з однією НЗ; багатофакторні – з кількома НЗ.

Види планів

Простий план, або план для однієї незалежної змінної, може бути реалізований у трьох варіантах. Перший варіант – план із попереднім і підсумковим тестуванням: передтест – експериментальний вплив – посттест (табл. 4). За цим планом можливе здійснення чіткого контролю внутрішньої валідності за рахунок зіставлення результатів експериментальної і контрольної груп. Водночас за такого плану існує загроза артефакту через вплив результатів тестування на досліджуваних і, отже, змішування тестового й експериментального впливу. Це обумовлено тим, що зміст тестових і експериментальних завдань, як правило, подібний (оскільки в тестуванні вимірюється залежна змінна) і, отже, можлива сенсибілізація – підвищення чутливості досліджуваних до експериментального впливу. Крім того, джерелом артефактів може стати неодночасність тестування в обох групах одним експериментатором. Цей ефект неодночасності вимірювання частково долається в результаті рандомізації, коли досліджуваних з експериментальної і контрольної груп тестують у випадковому порядку.

Таблиця 4

План із попереднім і підсумковим тестуванням

Тут порівнюють 1) О1 і О2, 2) О3 і О4, 3) О2 і О4 (наприклад, за t- критерієм Стьюдента чи f- критерієм Фішера). Вплив незалежної змінної констатується, коли перша різниця є значущою, друга є незначущою, третя є значущою.

Оскільки для таких планів існує загроза зовнішньої валідності, іноді використовують другий варіант плану – план для двох рандомізованих груп із тестуванням після впливу, коли групи вирівнюються за технікою рандомізації, після чого здійснюється експериментальний вплив:

експериментальна група (ЕГ): R X О₁;

контрольна група (КГ): R О₂,

де R – рандомізація, X – експериментальний вплив, О₁ і О₂ – тестування експериментальної і контрольної груп відповідно.

Тут, оскільки попереднє тестування відсутнє, попереджено прояв ефекту взаємодії тестування і змісту експериментального впливу. У цьому випадку виникає інша проблема: оскільки вихідний рівень залежної змінної невідомий, важко оцінити силу впливу (що не підходить для експериментів, наприклад, у педагогічній психології, коли, скажімо, необхідно оцінити ефекти научіння). Крім того, рандомізація не гарантує абсолютну правильність відбору досліджуваних в еквівалентні групи.

Ці недоліки враховуються в плані Р. Соломона, який об’єднує два зазначених плани. За цим планом беруться дві контрольні групи і дві експериментальні, в одній парі проводять попереднє тестування, а в іншій – ні:

ЕГ1: R О₁ X О₂;

КГ1: R О₃ О₄;

ЕГ2: R X О₅;

КГ2: R О₆.

Тут можна виявити взаємодію тестування і експериментального впливу шляхом порівняння О2 і О4 з О5 і О6 відповідно. Сам експериментальний вплив може бути перевірений шляхом порівняння результатів посттестів О2 і О5 з одного боку, з результатами посттестів О4 і О6 – з другого.

Вплив неекспериментальних подій може бути проаналізований шляхом порівняння різниці передтесту і посттесту в КГ1. Якщо в даній групі спостерігаються зміни, то це може свідчити про те, що навіть за відсутності експериментального впливу існують інші, неекспериментальні фактори, які сприяють змінам у поведінці досліджуваних. Уточнити вплив ефектів природного розвитку, фону в цілому можна, порівнюючи О6 і О1, О6 і О3.

Д. Кемпбелл спростив запропоновані Р. Соломоном порівняння, звівши дані до такої схеми (табл. 5)

Таблиця 5