Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.

Проголошення Україною 24 серпня1991 р, політичної незалежності викликало активізацію її міжнародної діяльності. Однак, тільки після всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., в ході якого народ України підтвердив Акт проголошення незалежності України, почалося дружне визнання нової держави світовим співтовариством. За грудень 1991 р, незалежність України визнали 68 держав: на другий день після референдуму про це оголосили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Латвія і Литва, 5 грудня до них приєдналося одразу 5 країн - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Xорватія. 25 грудня 1991 р• визнали Україну і незабаром встановили з нею дипломатичні відносини США, Велика Британія, Ізраїль, Італія, Німеччина, Фран­ція, КНР, Японія. Особливо велике значення для України мало визнання її незалежності з боку Росії, хоч загалом відносини нашої держави зі своїм найближчим і наймогутнішим сусідом складаються нелегко.

Взагалі після проведення референдуму, за короткий час десятки держав різних континентів заявили про своє визнання України. Багато з них стали на шлях встановлення дипломатичних відносин, включилися в економічне й науково-технічне співробітництво, у скрутний для України час надали їй помітну гуманітарну допомогу. Міжнар. спільнота стала розглядати незалежну Україну як запоруку стабільності та гарантію незворотності демокр. процесів на теренах колишнього СРСР. 30.01.1992 Україна стала членом НБСЄ (ОБСЄ), приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва За станом на початок березня 1992 року 104 країни світу визнали незалежний статус нашої держави, а 47 – встановили з Україною повномасштабні дипломатичні відносини. До кінця 1992 Україну визнали 132 д-ви світу, 110 з них встановили з нею дип. відносини; в Україні було відкрито 38 інозем. посольств, 1 повноважне представ­ництво й 8 ген. консульств. Станом на 1.01.2004 Україну визнали 173 держави.

На поч. 1992 Україна мала лише 3 постійні представництва при міжнар. орг-ціях. Упродовж 1992 було відкрито 8 закорд. представництв і 18 посольств України: у Великій Британії, Італії, Канаді, Німеччині, США, Польщі, Росії, Австрії, Бельгії, Білорусі, Греції, Грузії, Ізраїлі, Ірані, Румунії, Угорщині, Фінляндії, Чехії.

P.S. Сьогодні Україну як незалежну суверенну державну вже визнали 167 країн світу, 164 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За кордоном Україна представлена своїми дипломатичними представництвами і консульськими установами в 62 країнах світу, в яких функціонує 81 закордонна установа: 61 посольство, 12 генеральних консульств, 6 постійних представництв при міжнародних організаціях та 12 відділень посольств.

Визнання України дипломатичне - це акти дер­жав світу, якими вони визнали за доцільне всту­пити у дип. відносини з Україною; ствердження міжнар. співтовариством незалежності України. Міжнар. визнання України як суверенної незалежної д-ви розпочалось одразу після рефе­рендуму 1.12.1991. Першими, вже наступного дня, незалежність України визнали Польща й Канада. 4.12.1991 Україну визнали Литва і Латвія, 5.12.1991 — Росія та Болгарія. За 1 місяць Україну було визнано 68-ма д-вами світу, у т. ч. Великою Британією, Ізраїлем, Італією, Німеччиною, Фран­цією, США, КНР, Японією. Міжнар. спільнота стала розглядати незалежну Україну як запоруку стабільності та гарантію незворотності демокр. процесів на теренах колишнього СРСР. 30.01.1992 Україна стала членом НБСЄ (ОБСЄ), приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва.

Упродовж перших років після проголошення незалежності основні зусилля зовнішньої політики України спрямовувались на: забезпечення В. У. д., утвердження міжнар. правосуб'єктності України, встановлення рівноправних відносин з іншими д-вами світу, створення зовн. умов безпеки д-ви, забезпечення присутності на світовій арені шля­хом розгортання мережі дипломатичних пред­ставництв. Важливе місце відводилось ство­ренню внутр.-держ. прав, основ зовн. політики та відп. міжнар.-прав. бази. До кінця 1992 Україну визнали 132 д-ви світу, ПО з них встановили з нею дип. відносини; в Україні було відкрито 38 інозем. посольств, 1 повноважне представ­ництво й 8 ген. консульств. Станом на 1.01.2004 Україну визнали 173 д-ви.

На поч. 1992 Україна мала лише 3 постійні представництва при міжнар. орг-ціях. Упродовж 1992 було відкрито 8 закорд. представництв і 18 посольств України: у Великій Британії, Італії, Канаді, Німеччині, США, Польщі, Росії, Австрії, Бельгії, Білорусі, Греції, Грузії, Ізраїлі, Ірані, Румунії, Угорщині, Фінляндії, Чехії. Станом на 1.01.2004 у системі Міністерства закордонних справ України налічувалось 115 закорд. дип. установ. Повноцінне функціонування закорд. дип. інфраструктури ставало можливим за умови забезпечення достатності кадрового корпусу, створення системи підготовки працівників дипло­матичної служби. Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноважного суб'єкта міжнар. відносин стало запровадження атрибутів державності, зокрема: встановлення громадянства України, нац. символіки, введення власної грошової одиниці. Особливе місце в цьому процесі належало фіксації та визначенню прав, статусу держ. кордону: 4.12.1991 ВР України ухва­лила Закон «Про державний кордон України» та створення Збройних сил України. У 1992 було затверджено «Положення про дип­ломатичне представництво України за кордоном», розроблено головні критерії, за якими визнача­лась доцільність відкриття закорд. дип. установ: територ. наближеність країн до України (країни-сусіди); ступінь впливу країни на міжнар. арені; наявність у країні перебування представництв по­тужної укр. діаспори; країни-центри багатосто­ронньої дип. діяльності; країни, що утворились на території колишнього СРСР. Функціонування згаданих док-тів, їхня наук.-прав. чіткість дає можливість д-ві розвивати різні за обсягом і фор­мами міжнар. правовідносини. Протягом 2004 пла­нується відкриття таких закорд. установ України: Посольства України в Анголі, Боснії і Герцеговині й коне, пункту в Неаполі (Італія). Передбачається перетворення існуючих дип. представництв Украї­ни в Данії, Норвегії та Словенії на посольства.

На поч. 1990-х основна увага приділялась відно­синам із найвпливовішими д-вами світу, країна-ми-сусідами та країнами пострад. простору як на двосторонній основі, так і в рамках новоство-реної Співдружності Незалежних Держав. Такі пріоритетні напрями випливали, передусім, із необхідності гарантування нац. безпеки, ціліс­ності та недоторканності території, створення сприятливого для України оточення. Основи політики України щодо розвитку відносин у ме­жах СНД, яка й далі послідовно проводилась нею фактично впродовж усіх років, були закладені відразу ж після утворення цього об'єднання. Підписавши угоди щодо виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі, Україна зробила крок до зміцнення статусу країни, яка дотриму­ється миролюбного курсу. Приєднання до дог-рів щодо статусу ядерної зброї 1992 стало кроком у напрямку до зміцнення режиму нерозповсюд-ження ядерної зброї, а також до повної «денуклеа-ризації» укр. д-ви. У червні 1996 зазначене рішен­ня України отримало високу оцінку з боку світо­вого співтовариства та заклало передумови для позитивних зрушень у поглибленні двосторонніх відносин із його провідними членами. Іншим важливим напрямком зовн. -політ, діяльності України стали заходи, спрямовані на її вступ до міжнар. орг-цій та фінанс. інституцій — Всесвіт­нього банку. Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку. Ставши членом НБСЄ, укр. д-ва активно вклю­чилась до процесу формування заг.-європ. систе­ми безпеки та зміцнення стабільності в Європі, зокрема, обстоюючи ідею поглиблення взаємодії НБСЄ з Організацією Об'єднаних Націй, ЯЛТО, Західноєвропейським союзом, Європейським Союзом, Радою Європи. Важливим напрямком було також набуття Україною членства в РЄ. 1992-93 прово­дилась діяльність, спрямована на здобуття укр. д-вою належного місця на регіональному рівні. За ініціативи України підписано Декларацію про створення Парламентської асамблеї Чорноморсь­кого економічного співробітництва. Було ухвалено рішення про створення Координаційно-консуль-тативного к-ту СНД. 1993 започатковано принци­пово нову форму регіональної багатосторонньої взаємодії для України — участь у транскордон­ному співробітництві: 3 області України (Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька) увійшли до створеного Польщею, Угорщиною та Украї­ною Єврорегіону «Карпати». Визначеність та по­слідовність позиції України в підходах до кризо­вих і конфліктних ситуацій, які мали місце в перші роки її незалежного існування (Придніст­ровський конфлікт, ситуації навколо Криму й Севастополя, Чорноморського флоту), сприяли зміцненню статусу д-ви, яка чітко дотримується своїх міжнар. зобов'язань, принципу врегу­лювання існуючих конфліктів винятково мирним політ, шляхом. Участь у врегулюванні кризових ситуацій сприяла набуттю досвіду «кризової дипломатії», що стало важливим чинником для подальшої діяльності України як контрибутора безпеки на світовому, європ. та регіональному рівнях. Одним із найпомітніших прикладів ефек­тивного забезпечення зовн.-політ, засобами нац. інтересів України в галузі безпеки стало ухвалення в липні 1993 консенсусом Заяви Голови Ради Без­пеки 00Н (у якій підтверджувалась територ. цілісність України) після звернення МЗС України до РБ ООН у зв'язку з рішенням колишньої Верховної Ради РФ щодо статусу Севастополя.

1993 позначився процесом поглиблення відно­син із ключовими країнами Європи, насамперед із ФРН та Великою Британією. СІЛА та Росія погодились надати Україні гарантії безпеки й до­помогу в ліквідації ядерної зброї. Активізувалось співробітництво з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». 1994-95 у зовн.-політ, діяльності України відбулась певна еволюція акцентів: екон. аспект набув такого ж значення, як і питання захисту політ, та безпекових інтересів д-ви. Дедалі більшого значення почали набувати такі напрями зовн.-політ, діяльності, як забез­печення сприятливих зовн. умов для соц.-екон. перетворень у країні та становлення України як впливової регіональної д-ви Центр, та Схід. Євро­пи, а також активізація зусиль, спрямованих на залучення до заг.-європ. процесів. Прагма­тизм, екон. й політ, доцільність були оголошені основою зовн.-політ, курсу д-ви.

Із 1994 через механізм «Трійки» ЄС було вста­новлено регулярний політ, діалог між Україною та ЄС. Підписання Хартії українсько-американ-ського партнерства, дружби і співробітництва, яка стала основоположним політ, док-том нового етапу укр.-амер. відносин, стало одним із перших кроків до формування належної прав, бази міждерж. співробітництва між СІЛА та Україною. Проголошення Спільної заяви «Україна — НАТО» засвідчило перехід відносин між Сторо­нами на рівень «розширеного і поглибленого партнерства», що стало вагомим досягненням у розвитку відносин із НАТО. 1996 ознаменувався досягненнями в залученні України до міжнар. ме­ханізмів у галузі нерозповсюдження зброї масо­вого знищення та експортного контролю. У квітні 1996 Україна стала повноправним учасником Групи ядерних постачальників — міжнар. режиму контролю за експортом ядерних матеріалів, обладнання й технологій. У липні того ж року укр. д-ва приєдналась як країна-засновниця до Вассе-нарських домовленостей — авторитетного клубу технологічно розвинутих країн та найбільших експортерів зброї, що стало визнанням наук.-техн. та пром. потенціалу України, її впливової ролі у формуванні міжнар. політики, спрямованої на зміцнення глобальної безпеки та запобігання неконтрольованих передач озброєнь і товарів «чутливого» характеру. Завдяки дип. зусиллям попередніх років у 1995 Україна стала повноправ­ним членом Ради Європи, зробивши т. ч. важли­вий кроку сфері залучення до заг.-європ. процесів. Одна з особливостей, що вплинула на зміст тен­денцій розвитку визнання — ініціативи міжна­родні України. Найважливіші з них були висунуті 22.10.1995 Президентом України Л. Кучмою на уро­чистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з наго­ди 50-річчя ООН. Ними започатковано програму ООН «Світ XXI ст. — без ядерної зброї», один з елементів якої — встановлення статусу з міжнар. гарантіями безпеки для країн, що відмовляються від ядерної зброї. Подібні ініціативи працюють на авторитет України у СВІТІ.