Класифікація податків та їх характеристика.

Система оподаткування використовує на практиці багато форм податків, які відрізняються за об’єктом, джерелом, формами стягнення тощо. В основу класифікації закладені різні ознаки.

Так, податки можна класифікувати за такими ознаками:

1. За формою, в якій стягується податок:

- грошові;

-натуральні.

На даний час оподаткування здійснюється переважно у грошовій формі.

2. За правовою ознакою (в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють):

Загальнодержавні встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів.

Місцеві податки і збори встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати тільки на певній території. Місцеві податки надходять виключно до місцевих бюджетів.

У фіскальній практиці існує три варіанти запровадження місцевих податків:

1. Місцеві органи влади запроваджують на своїх територіях місцеві податки згідно з переліком та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі (наприклад, в Україні);

2. Встановлення місцевих податків як надбавок до загальнодержавних (наприклад, у США);

3. Повна автономія запровадження місцевих податків (наприклад, в Японії, Італії).

3. За часом дії:

Звичайні – це постійно діючі податки і збори, до порядку обчислення та сплати яких можуть вноситися чимало змін та доповнень.

Надзвичайні – податки, які запроваджуються на певний час, у надзвичайних умовах (наприклад, під час війни, ліквідації наслідків катастроф, стихійного лиха тощо).

4. За економічною ознакою об’єкта оподаткування:

- податки на доходи та прибутки – обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

- податки на споживання – обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт, послуг. Їх сплата не залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг);

- майнові податки - обов’язкові платежі, які стягуються з рухомого та нерухомого майна, що перебуває в приватній, колективній та державній формах власності (податок на нерухоме майно (земельний податок), податок з власників транспортних засобів тощо);

- ресурсні платежі або платежі рентного характеру – обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які перебувають у державній формі власності.

5. За формою оподаткування податки поділяються на:

- прямі;

-непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу – на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкту оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податку і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу таких як США, Японія, Великобританія, Німеччина прямі податки складають близько 40-90% в загальній сумі податкових надходжень.

Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об’єкту оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку) (податок з доходів фізичних осіб).

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є плата за землю, платники якої повинні сплачувати її незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки – обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито). Непрямі податки ще називають податками на споживання.

Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

Не дивлячись на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються у всьому світі, оскільки при відносно простому механізму їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботи, послуги і платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює що сплачує податок державі.

6. Відносно до джерела сплати: