Понятие первой помощи 9 страница

Цей нормативний документ передбачає необхідність введення до складу експертної комісії висококваліфікованих спеціалістів із різних галузей медицини, особливо за фахом звинувачуваного в професійно-посадових правопорушеннях. Проте до складу комісії не можуть входити зацікавлені особи — керівники, консультанти лікувального закладу, в якому працює підозрюваний неправомірних діях. Кожен член комісії повинен ознайомитись з матеріалами справи, в тому числі з результатами відомчого розбору, копією акта комісії відділів охорони здоров’я, протоколом клініко-анатомічної конференції тощо. У випадках незгоди будь-якого з членів комісії з висновками або з окремими його пунктами він має право написати особливу думку і прикласти її до акта експертизи.

Особливістю проведення подібної експертизи є і те, що на відміну від інших її об’єктів (труп, живі особи, речові докази) в цих випадках об’єктом дослідження є матеріали кримінальної справи, які охоплюють оригінали всіх медичних документів, що належать до факту розслідування, карту амбулаторного і стаціонарного хворого (історію хвороби), акт судово-медичного дослідження або протокол патологоанатомічного розтину трупа, показання лікарів, медичних працівників та інших свідків у справі, які містять відомості медичного характеру. У матеріалах справи має також бути характеристика на лікаря або медичного пра­цівника, який притягується до відповідальності.

Від якості цих матеріалів, повноти викладених фактів багато в чому залежать висновки судово-медичної експер­т­ної комісії. Іноді виникає необхідність в допиті лікаря на експертній комісії в присутності слідчого, який оформляє при цьому протокол допиту.

Висновки судово-медичних експертних комісій повинні бути абсолютно об’єктивними і науково обгрунтованими; базуватися на даних всіх медичних докумен­тів.

Значення карти стаціонарного хворого (історії хвороби) в експертній та слідчій практиці для визначення наявності тілесних пошкоджень, їх характеру і ступеня тяжкості стану здоров’я особи, що підлягає обстеженню, якості і повноти наданої медичної допомоги та з’ясування інших питань дуже велике, історія хвороби повно і чітко відображає дійсний стан справи (стан здоров’я), допомагає вирішити наведені питання. В деяких випадках медичні документи є єдиним і основним джерелом доказів, тому ставлення до їх оформлення повинне бути дуже ретельним.

Немає потреби підкреслювати, наскільки важливим є акуратне і правильне ведення історії хвороби. Проте факти свідчать, що недбале, неуважне ставлення до цього документа спостерігається досить часто. Для того щоб уникнути відповідальності, деякі лікарі роблять підчистки, вносять поправки, доповнення, а іноді навіть переписують історію хвороби повністю, що органами слідства може розглядатись як фальсифікація.

При розслідуванні справ, пов’язаних з обвинуваченням лікарів у правопорушеннях, судово-медичним експертам часто доводиться з’ясовувати такі питання:

1) чи правильно і своєчасно був встановлений ді­агноз хвороби або пошкодження;

2) чи правильно, своєчасно і ефективно проводилось лікування хворого або потерпілого;

3) чи є зв’язок між тяжким розладом здоров’я або смертю і характером хвороби або лікування;

4) яким міг бути наслідок при правильній і своєчасній діагностиці хвороби (пошкодження), а також повноцінному лікуванні;

5) якщо є недоліки в обстеженні, діагностиці і лікуванні хворого або потерпілого, то в чому вони полягають і як вони вплинули на стан па­цієнта або яка їх роль у настанні смертельного кін­­ця.

В кожній конкретній ситуації перед експертною комісією можуть бути поставлені й інші питання, пов’язані з особливостями випадку. Кваліфікація правопорушень є компетенцією судово-слідчих органів і в завдання судо­во-медичних комісій не входить.

Причини виникнення кримінальних справ, пов’язані з обвинуваченням медичних працівників в правопорушенні, зумовлені насамперед тим, що смерть близької людини є тяжкою травмою для родичів, особливо при раптовому настанні смерті в лікарні після оперативного втручання, а іноді і без цього. В таких випадках у близьких або родичів виникають сумніви щодо своєчасності, правильності і повноти медичної допомоги хворому, і вони звинувачують лікаря в упущеннях, недогляді, неуважності, які з їхньої точки зору, стали причиною смерті.

Недостатня обізнаність людей у межах можливостей медицини певною мірою пов’язана з необгрунтова­но широкою популяризацією не зовсім перевірених на практиці нових методів лікування, нових препаратів то­що. Внаслідок цього лікарям часто пред’являють несп­раведливі вимоги в цілком безнадійних випадках хворо­би.

Однією з причин виникнення кримінальних справ, пов’язаних з обвинуваченням лікарів, є різні упущення і по­­милки внаслідок низького рівня їх професійної підго­товки або відсутності технічної можливості надання необхідної медичної допомоги на потрібному рівні. Іноді лікарі допускають грубі порушення правил і методів діагностики і лікування, а в окремих випадках учиняють і явно злочинні кримінальні дії, про що уже було сказано.

Причиною виникнення кримінальних справ, пов’язаних з правопорушенням професійних обов’язків лікарями є грубе, формальне, бездушне ставлення до хворих, їх близьких.

Таким чином, у випадках відсутності у лікарів профе­сійних знань, порушення морально-етичних норм поведін­ки медичних працівників створюються всі умови для виникнення скарг і кримінальних справ щодо звинувачення їх у правопорушеннях. На жаль, таких справ ще бага­­­то.

За даними літератури, за професійні правопорушення серед лікарів найчастіше притягуються до відповідальності хірурги, акушери-гінекологи і лікарі терапевтичного профілю.

На превеликий жаль, не всі хвороби, навіть при правильній організації надання кваліфікованої медичної допомоги, закінчуються добре.

В ряді випадків несприятливі наслідки зумовлені різними чинниками — несвоєчасним зверненням хворого по медичну допомогу, атиповим перебігом хвороби, а в зв’язку з цим і неправильно встановленим діагнозом і відповід­ним лікуванням, недосконалістю методів лікування, а також індивідуальними особливостями організму хворого, які не можуть бути передбачені лікарем.

Це так звана категорія лікарських помилок і нещасних випадків в медичній практиці, за які лікарі та інші медичні працівники не несуть кримінальної відпові­дальнос­ті.

Лікарська помилка. Під лікарською помилкою розуміють помилку при виключенні наміру, необережності або недобросовісності. Воно не належить до юридичних понять і не підлягає кримінальній відповідальнос­ті.

Існує кілька класифікацій лікарських помилок. Одні автори класифікують їх за нозологічним принципом (наприклад, при інфаркті міокарда, гіпертонічному кризі, отруєнні тощо), інші — за етапами роботи. З нашої точки зору, найдоцільнішою є така класифікація лікарських помилок:

1) діагностичні;

2) лікувальні;

3) організаційні.

В кожній з них можуть бути тактичні і технічні помилки, які мають об’єктивний і суб’єктивний характер.

Якщо лікар не несе за помилку кримінальної відповідальності, то це ще не означає, що вона повинна залишитись непоміченою. Аналіз таких помилок, з’ясування і усунення причин їх виникнення є надто важливим елементом роботи всіх лікувальних закладів. Велику допомогу в цьому надають клініко-патоморфологічні конферен­ції.

Найважливішими умовами, які сприяють усуненню недоліків у діяльності лікаря, є чітка організація роботи лікувального закладу, постійне удосконалення професійних знань, критична оцінка помилок, виховання високих моральних принципів і почуття відповідальності за виконання своїх службових обов’язків.

Під нещасним випадком розуміють такий, коли несприятливий наслідок при медичних втручаннях настає за непередбачених обставин. Іноді навіть під час надання найбільш кваліфікованої медичної допомоги спостерігаються тяжкі наслідки, які кваліфікуються як нещасний випадок у медицині.

Лікарські помилки і нещасні випадки потрібно диференціювати з недосвідченими діями, які свідчать про відсутність у лікаря елементарних, обов’язкових для нього знань.

Недосвідченість— це невміння у випадках типової хвороби і за звичайних обставин зробити на підставі існуючих наукових даних правильний висновок, тобто встановити відповідний, правильний діагноз. Недосвідченість часто виходить за межі лікарської помилки і кваліфікується за певних умов як професійний злочин.

Підбиваючи підсумки викладеному у даному розділі матеріалу слід наголосити, що заходами запобігання виникненню скарг і кримінальних “лікарських справ” є висока професійна підготовка спеціалістів, добра організація і чітка робота всіх підрозділів медичної служби при достатньому матеріально-технічному їх забезпеченні, систематичний контроль за якістю роботи на всіх етапах надання медичної допомоги, висока трудова дисципліна, чітке виконання службових обов’язків кожним працівником і дотримання ним норм лікарської етики і деон­тології.

Від якості виконання усіх цих положень багато в чому залежить ефективність роботи лікувально-профілактичного закладу, а також кожного медичного працівника.

Понятие первой помощи