Основні засади державної політики у сфері цивільного захисту

Цивільний захист (ЦЗ) — це функція держави, спрямована на захист на-селення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надз-вичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Правовою основою ЦЗ є Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Закон України "Кодекс цивільного захисту України" від 02.10.2012 № 5403-VI (в редакції від 01.07.2013), Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 № 964-ІV, Закон України "Про правовий режим надзви-чайного стану" від 16.03.2000 № 1550-14, Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.2000 № 1647-14, Закон України "Про об'єкти підви-щеної небезпеки" від 18.01.2001 № 2245-14, Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 № 39/95-ВР, Закон Украї-ни "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-12, Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-12, інші закони України, а також акти Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, згода на обов'яз-ковість яких надана Верховною Радою України.

Надзвичайна ситуація (НС) — обстановка на окремій території чи суб’єк-ті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушен-ням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, засто-суванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кіль-кості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провад-ження на ній господарської діяльності.

Цивільний захист здійснюється з метою:реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матері-альних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків НС у мир-ний час та в особливий період; подолання наслідків НС, у тому числі наслідків НС на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основні принципи здійснення цивільного захисту:

1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;

2) комплексного підходу до вирішення завдань ЦЗ;

3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення НС;

5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної ди-сципліни Оперативно-рятувальної служби ЦЗ, аварійно-рятувальних служб;

6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформа-ції про стан ЦЗ, крім обмежень, встановлених законом;

7) добровільності — у разі залучення громадян до здійснення заходів ЦЗ, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцево-го самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань ЦЗ;

9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил ЦЗ за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

ЦЗ забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України", суб’єктами, уповнова-женими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами Кодексу цивільного захисту України — у мирний час, а також в особливий період — у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері ЦЗ у межах своїх повноважень здійснюють Рада національної безпеки і оборони України та Кабінет Міністрів України. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов’язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на НС:

1) Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС);

2) Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями утворюються регіональні комісії з питань ТЕБ та НС;

3) районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад, районними у містах та селищними радами утворюються місцеві комісії з питань ТЕБ та НС;

4) керівними органами підприємств, установ та організацій утворюються комісії з питань надзвичайних ситуацій.

Для координації робіт з ліквідації конкретної НС та її наслідків на держав-ному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях утворюються спеціальні комісії з ліквідації надзвичайної ситуації.