Історія виникнення оздоровчих видів гімнастики
Зі стародавніх часів людство цікавили прогресивні ідеї використання гімнастичних вправ для укріплення здоров’я і протидії хворобам.
У стародавньому Китаї 3000 років до н.е. виникла система гімнастичних вправ «Конг-фу» («вмілець-чоловік»). В енциклопедії під такою назвою описано велику кількість вправ для загального розвитку, а також дихальних вправ, які цілюще впливають на організм людини та його окремі функції (1, 7, 8).
Більше як 3000 років до н.е. (у деяких джерелах навіть 5 тисяч років) виникла стародавня індуська гімнастика йогів. Уперше розповідається про неї у філософському трактаті «Аюрведа» («мистецтво лікування») (8). Гімнастика йогів і досі користується популярністю серед людей усього світу.
Цікаві форми гімнастики були у стародавньому Єгипті. Гімнастика єгиптян містила елементи ігор і танців, різноманітні стійки на руках, голові, перевороти, вправи на рівновагу, акробатичні
піраміди.
Термін «гімнастика» (від грецького «гімнос» - оголений) виник у період розвитку культури Стародавньої Греції у VIII – VII ст. до н.е. Саме в Греції гімнастика стала чіткою системою, яку використовували для виховання сильних і здорових людей. Завдяки грекам виник культ гармонійно збудованого і красивого тіла. Як справедливо стверджував німецький філософ Гегель: «Греки самі себе перетворили у прекрасні форми» (8).
Саме у Стародавній Греції зародилася орхестрика – гімнастика танцювального спрямування (11, 13).
Популярними були заняття гімнастикою серед стародавніх грецьких філософів, учених, лікарів. Відомий письменник і філософ Пультарх називав гімнастику «скарбницею життя», а Платон вважав її цілющою частиною медицини (8).
Послідовники культури Еллади, стародавні римляни, майже повністю ігнорували естетичний компонент гімнастики, використовували гімнастичні вправи для підготовки воїнів. Але завдяки їм у гімнастиці з’явилися гімнастичні прилади (гімнастична стінка, драбина, жердина, гімнастичний кінь). Подальший розвиток у них отримала і лікувальна гімнастика. Один із найдавніших лікарів Стародавнього Риму Корнелій Цельс з успіхом лікував хворих за допомогою гімнастичних вправ, досконало вивчивши їх вплив на різні органи та системи людини. В трактаті «Про медицину» він писав, що людям з ослабленим здоров’ям лікар повинен насамперед призначати заняття гімнастикою, бігом, а також ігри та прогулянки (6, 8).
У період середньовіччя гімнастичні традиції минулого були дещо занедбані, а гімнастика використовувалася лише як засіб прикладної підготовки воїнів.
В епоху Відродження (XV – XVII ст.) гімнастичні вправи знову стають важливим засобом фізичного виховання населення. Завдяки працям відомого венеціанського лікаря І. Меркуріаліса, французьких гуманістів Ф. Рабле, Жана-Жака Руссо, Й. Песталоцці, німецьких вчених А. Фіта, І. Гутс-Мутса, Ф. Яна гімнастика стала основою виховання й оздоровлення людини, починаючи з дитячого віку (2, 8, 13)
Значний внесок у вдосконалення системи викладання гімнастики зробили шведські вчені – брати П’єр і Ялмар Лінг. Вони вперше класифікували усі відомі на той час гімнастичні вправи за анатомічною ознакою, що прийнято за основу в багатьох сучасних ОВГ. На уроках шведської гімнастики братів Лінгів уперше була визначена і використовувалася фізіологічна крива навантаження, що особливо важливо на заняттях рекреаційної спрямованості.
З розвитком цивілізації, науково-технічного прогресу та загрози людству гіподинамії на межі XIX і XX ст. формуються і стають популярними різні гімнастичні системи: німецька, шведська, сокольська, дихальна гімнастика Мюллера, атлетична – Є. Сандова тощо (7, 13).
На розвиток сучасних ОВГ особливо вплинули системи ритмічної гімнастики, які розробили наприкінці XIX ст. французькі вчені – професор Еміль Далькроз, фізіолог Жорж Демені і педагог Франсуа Дельсарт (2).
В основу гімнастики професора Женевської консерваторії Є. Далькрозабуло покладено принцип єдності музики та рухів. Він розробив три групи вправ: ритмічну гімнастику, вправи для розвитку музичного слуху (сольфеджіо) й імпровізацію. Для виховання відчуття ритму він використовував рухи. Так виникла нотна система рухів, де кожному елементові музичного твору відповідав визначений рух. На початку ритмічна гімнастика Є. Далькроза використовувалася тільки як засіб виховання музикантів й артистів, але пізніше поширилася на галузь фізичного виховання людини. Е. Далькроз був упевнений, що саме таким способом можна успішно зміцнювати нервову систему людини.
Система гімнастичних вправ Ж. Деменібула створена на основі ідеї провідного значення ритму музики і гармонії рухів, їх виразності, а також на ритмічному чергуванні напруження та розслаблення м’язів. Він довів доцільність використання гімнастичних вправ переважно динамічного характеру, вправ на розтягування, танцювальних кроків і вправ із предметами.
Гімнастика Ф. Дельсартавідома як «виразна гімнастика». Автор розробив азбуку виразних рухів і жестів, за допомогою яких люди могли висловити свої почуття. Вивчаючи драматичне мистецтво, він дійшов до висновку, що кожний емоційний стан людини висловлюється певними рухами тіла, тобто відтворюючи такі рухи можна правдиво передавати різноманітні емоції.
Серед явищ, які викликали підвищене зацікавлення гімнастикою, культурою рухів, виразною пластикою, - мистецтво відомої американської танцівниці Айседори Дункан.Вона намагалася відродити античний танець, що будувався на принципах вільної пластики, ввести елементи джазового танцю, яким разом із джазовою музикою захоплювався увесь світ. Її зовсім нові для того часу правила пластичної виразності стали сенсацією в Європі (9, 10).
Системи Е. Далькроза, Ж. Демені, Ф. Дельсарта, А. Дункан стали основою так званого «ритмопластичного напрямку» в сучасних ОВГ і художній гімнастиці.
На початку XX ст. виникли різноманітні «студії ритмопластичного руху», програма занять яких складалася з гімнастики, акробатики, ритмічної гімнастики, елементів хореографії, а також анатомії.
До середини XX ст. усі ОВГ були розподілені на дві групи: гігієнічну (ранкову, професійну та ритмічну) і лікувальну (коригувальну, реабілітаційно-відновлювальну, функціональну), які повинні забезпечувати оптимальний функціональний стан людини, відновлювати працездатність, підвищувати емоційний тонус і профілактично впливати на стан людини в умовах професійної діяльності.
Популярний термін «аеробіка» вперше використав американський лікар і вчений Кеннет Купердля системи спеціально дібраних, розроблених і дозованих фізичних вправ, що використовувалися у визначеному пульсовому режимі для розвитку загальної витривалості (4) . В основу системи К. Купера покладено виконання переважно циклічних вправ, тоді як звичайні гімнастичні елементи майже не застосовувалися. Однією з причин цього є невелика інтенсивність і тривалість гімнастичних вправ, у зв’язку з чим вони не можуть бути засобом розвитку загальної витривалості (3, 4, 7, 9, 10).
1982 року відома американська акторка Джейн Фондавиступила по телебаченню з програмою танцювальних і гімнастичних вправ, яку назвала «Аеробіка». Надзвичайний успіх її програми був обумовлений використанням сучасної ритмічної музики. Своєю емоційністю ці вправи багатьом припали до душі. Сама Дж. Фонда у книзі «Моя аеробіка» писала, що вона не винайшла нічого нового, тільки узагальнила вже нагромаджений досвід і пристосувала всім відомі гімнастичні вправи до сучасних ритмів (9, 10).
Програми Дж. Фонди стали основою для створення різноманітних напрямків сучасної аеробіки оздоровчого спрямування. Вдалою ідеєю, яка дала життя всім цим напрямам, було поєднання гімнастичних вправ з елементами танцю, біговими і стрибковими вправами, які виконуються в аеробному режимі. Саме це й дає змогу вдосконалювати функціональні можливості кардіо-респіраторної системи, підвищувати рівень фізичного стану людини.
У 70 – 80-ті роки XX ст. результати тестування фізичного стану різних груп населення виявив безліч проблем зі здоров’ям багатьох американців. Ті проблеми мали тенденцію зростання відповідно до поліпшення якості життя. В зв’язку з цим, при президентові США була створена Рада з фітнесу, в яку увійшли 20 найавторитетніших професорів у цій галузі знань. Головне завдання Ради – популяризація спортивно-оздоровчих вправ. 1983 року американець Марк Мастров створив систему «24 години фітнесу», яка була доступною для всіх верств населення і спонукала американців постійно дбати про своє здоров’я (11). Таким чином, термін «фітнес» (англ. – бути у формі) міцно закріпився в сучасній мові, а фітнес-тренування стало невід’ємною частиною повноцінного життя активної людини набуло великої популярності серед молоді та серед людей старшого віку.
Дата добавления: 2015-02-25; просмотров: 2965;