Вступні положення, правові основи теми

Особливу увагу наша держава приділяє тим громадянам, які втратили здоров’я у зв’язку з виконанням священного обов’язку по захисту Батьківщини, у зв’язку зі службою у Збройних Силах України (СРСР). Відповідно до чинного законодавства, інваліди з числа колишніх військовослужбовців мають значні переваги і пільги щодо їх пенсійного забезпечення, соціального та медичного обслуговування тощо. Разом з тим, такі права виникають у громадян лише на підставі відповідного рішення МСЕК про зв’язок інвалідизуючого захворювання чи каліцтва з періодом та обставинами військової служби. Ось чому правова і клінічна обґрунтованість рішення про категорію інвалідності колишніх військовослужбовців має велике значення.

При вирішення цих питань керуються такими основними нормативними актами:

1) Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ. Закон України від 09.04.1992р.

2) Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Закон України від 22.10.1993р.

3) Про затвердження Інструкції про порядок встановлення причинного зв’язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті. Наказ міністерств охорони здоров’я та оборони України від 20.11.1992р.

4) Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичні огляди у Збройних Силах України. Наказ Міністерства оборони України від 04.01.1994р., зі змінами від 12.07.1999р.

З юридичного боку інвалідність може бути пов’язана зі службою у ЗСУ з врахуванням трьох таких основних факторів:

1) соціального статусу громадянина;

2) часу виникнення інвалідизуючого захворювання чи каліцтва відносно періоду військової служби.

3) конкретних обставин у зв’язку з якими виникла інвалідизуюча патологія.

Коротко розглянемо сутність цих факторів. Щодо соціального статусу громадянина, то принципове значення має його статус у період виникнення захворювання чи каліцтва, які зумовили встановлення інвалідності. Чинне законодавство про колишніх військовослужбовців перш за все стосується тих, хто перебував у Збройних Силах України (СРСР) на строковій чи надстроковій службі, тобто колишніх солдат і офіцерів. Також це законодавство розповсюджується на колишніх службовців начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України. Нарешті існують категорії громадян, які фактично не були військовослужбовцями, але у своїх правах до них прирівняні. Це, наприклад, колишні партизани та підпільники періоду Великої Вітчизняної війни. Таким чином, говорячи про колишніх військовослужбовців, не слід звужувати це поняття.

Далі, інвалідність може бути пов’язаною зі службою у Збройних Силах України, якщо її ознаки виникли у такі проміжки часу:

а) безпосередньо у період військової служби;

б) на протязі перших 3-х місяців після демобілізації з армії. Оскільки у перші місяці після повернення додому колишні військові тільки визначаються щодо свого подальшого життя (навчання, робота) і правовий статус ще не визначився, законодавство захищає їх права, відносячи цей час до періоду військової служби. Таким чином, якщо ознаки інвалідності виникли після демобілізації на протязі перших 3-х місяців з будь-якої причини, вона вважається пов’язаною з військовою службою;

в) у більш пізній період часу, тобто незалежно коли встановлена інвалідність, якщо вона є наслідком захворювання чи травми, що мали місце ще у період проходження військової служби.

Щодо обставин, з якими пов’язані причини виникнення інвалідизуючого захворювання чи травми, то тут принципове значення має відповідь на питання про їх зв’язок з виконанням військовим службового обов’язку. Саме це зумовлює певне формулювання категорії інвалідності.