Інвалідність, її фактори та моделі

Термін „інвалід” походить від латинського кореня слова („volid”-повноцінний, сильний), але, через заперечувальну приставку, в буквальному перекладі означає „неповноцінний”, „слабкий”, „немічний”.

Терміни „інвалід”, „інвалідність” старі як світ і на протязі історії набували дещо різного значення. Так, в Російській імперії ще за часів Петра І інвалідами називали колишніх військовослужбовців, які через бойові поранення, інші значні порушення здоров'я ставали непридатними до військової служби. Пізніше, у часи бурхливого розвитку промисловості, цей термін „перекочовує” у виробничу сферу і стає ознакою вираженої стійкої непрацездатності людини. Саме таке тлумачення зберігалося довгий час, майже до наших днів.

Нове, сучасне тлумачення поняття „інвалідність” наводиться у Законі України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” від 21.03.1991 року, стаття 2 (з купюрами):

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, ... що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

У новій Інструкції про встановлення груп інвалідності (від 07.04.2004) наводиться таке визначення:

Інвалідність – це соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок суттєвого обмеження життєдіяльності людини, яка викликана значним порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Таким чином, якщо раніше інвалідність вважалась мірою порушення працездатності, та зараз її розглядають як міру порушення здоров'я, життєдіяльності людини. Протиріччя між цими тлумаченнями немає, вони діалектичне пов'язані між собою. Сучасне розуміння більш широке і глибоке, адже життєдіяльність людини включає в себе різноманітні соціально важливі функції і ролі людини, зокрема, здатність до трудової діяльності.

Інвалідність слід розглядати як інтегральне поняття, яке включає в себе ряд складових. Це фактори біологічний, медичний, психологічний, правовий, соціальний, економічний тощо. Але беручи за основу провідні фактори, можемо стверджувати, що, передусім, це поняття медико-соціальне.

З точки зору медичної, інвалід - це людина, що має значні і сталі порушення здоров'я, які викликані тяжкими хронічними захворюваннями, значними наслідками травм, різноманітними уродженими або набутими тілесними вадами, каліцтвами. Зрозуміло, що такі проблеми зі здоров'ям зумовлюють значні порушення функцій різних органів і систем організму, а звідси суттєві обмеження життєдіяльності людини.

Соціальний фактор інвалідності пов'язаний з виникненням різноманітних порушень здатностей людини адекватно пристосовуватися до умов і вимог життя, тобто з явищем соціальної дезадаптації. Це стосується, зокрема, здатностей до суспільно-корисної праці, навчання, контролю за своєю поведінкою, самостійного вільного пересування, самообслуговування тощо.

Зрозуміло, що медичний та соціальний фактори інвалідності пов'язані між собою, тісно взаємодіють. Надання переважного значення одному з цих факторів призвело до існування різних моделей інвалідності.

Раніше провідною була медична модель, коли про інваліда говорили, перш за усе, як про людину зі значними і сталими порушеннями здоров'я, як про важкохворого, каліку, який потребує лікування, матеріальної допомоги. Зараз поширення набуває більш раціональна соціальна модель інвалідності, яка акцентує увагу на створенні умов для максимально можливого відновлення здатностей інвалідів, їх пристосування до соціального функціонування у суспільстві на умовах, рівних з усіма іншими громадянами.

На завершення питання слід звернути увагу на те, що останнім часом у побуті поширились різні словесні обороти, якими необґрунтовано прагнуть підмінити термін "інвалідність". Так, інвалідів називають неповносправними, людьми з функціональними обмеженнями, з особливими потребами і таке інше. Безумовно, всі ці слова не тотожні поняттю "інвалід" і зловживати ними не слід. Єдино вірним, науково обґрунтованим є тлумачення, що передбачене законодавством нашої країни.