Функціональні обмеження, їх види та наслідки

Серед названих вище компонентів хвороби найбільшої уваги заслуговує вивчення функціональних обмежень, порушень, недостатності. Їх класифікують за різними ознаками. Зокрема, з врахуванням того, які саме органи і системи організма уражені, розрізняють:

1) недостатність психічних функцій: відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, емоцій тощо;

2) порушення сенсорних функцій, а саме: зору, слуху, нюху тощо;

3) порушення статико-динамічної функції, здатності до самостійного пересування, вільного стояння і ходіння;

4) недостатність функцій окремих внутрішніх органів і систем, зокрема, кровообігу, дихання, травлення, обміну речовин тощо.

Враховуючи міру порушення певної функції, вираженість недостатності, функціональні обмеження поділяють три послідовних ступені:

- І-ступень – початкова, компенсована недостатність функції, яка не проявляє себе у стані функціонального оптимуму і може бути виявлена тільки при великому навантаженні на ушкоджений орган (систему);

- ІІ-ступінь – середньої вираженості, порубіжна недостатність, яка проявляє себе вже при помірному навантаженні на орган, охоплений певним патологічним процесом;

- ІІІ-ступінь – тяжка, некомпенсована недостатність, що виявляється навіть при функціональному спокої ураженого органу і різко посилюється при найменшому на нього навантаженні.

Зрозуміло, що значне порушення певних функцій організму обумовлює обмеження життєдіяльності людини. Під таким обмеженням слід розуміти - стан організму, при якому виникає суттєве порушення здатностей людини до повноцінного виконання соціально важливих життєвих ролей і функцій.

Обмеження життєдіяльності людини бувають різноманітними, залежно від його характеру (тривалості у часі) та ступені (тяжкості порушень). Так, прийнято розрізняти такі ступені обмеження життєдіяльності:

- І ступінь – помірно виражене обмеження;

- ІІ ступінь – виражене, суттєве обмеження;

- ІІІ ступінь – значне, тяжке обмеження життєдіяльності.

В останньому випадку виникає така ситуація, коли людина не тільки не здатна до виконання певної соціально важливої функції, але і потребує стороннього догляду.

До числа найбільш важливих здатностей людини, які оцінюють при вивченні стану життєдіяльності, відносять такі:

1) здатність до самообслуговування, що полягає у можливостях людини самостійно і ефективно виконувати повсякденну побутову роботу і задовольняти свої насущні життєві потреби;

2) здатність до пересування, яка пов’язана з можливостями самостійно і вільно ходити, бігати, користуватися особистим та громадським транспортом;

3) здатність до орієнтації, яка зумовлена вміннями людини адекватно сприймати час, простір і навколишнє середовище взагалі;

4) здатність контролювати свою поведінку, що проявляється вміннями людини правильно поводитися у відповідності із загальноприйнятими суспільними нормами права і моралі;

5) здатність до спілкування – це можливості встановлювати необхідні комунікативні зв’язки з оточуючим, підтримувати з ними нормальні взаємовідносини;

6) здатність до навчання, яка зумовлена вміннями людини сприймати, засвоювати знання та формувати на їх основі відповідні вміння та навички;

7) здатність до трудової діяльності, яка пов’язана з можливостями людини реалізувати свій фізичний і розумовий потенціал в процесі виконання певної суспільно-корисної праці.

Звичайно трудова діяльність людини розглядається як одна з головних складових життєдіяльність. Тому проблема здатності до праці, тобто працездатність людини заслуговує більш детального вивчення.