Відмінності впровадження базової стратегії на державному рівні та рівні підприємств

Продуктово-ринкові стратегії розробляють, враховуючи потребу споживачів у певній продукції, можливостей (потенціалу) підприємства та економічної доцільності виробництва окремо взятого виду продукції. Тому для розробки зазначеної стратегії потрібно використовувати як ринкові, так і виробничі характеристики зовнішнього та внутрішнього середовища, тобто обов’язково враховувати зміни середовища. Початковим етапом розробки продуктово-ринкової стратегії є визначення сегменту ринку, так званої стратегічної зони господарювання, в якій працюватиме підприємство або будуть задіяні державні програми розвитку окремих галузей.

Найпоширенішими варіантами продуктово-ресурсної стратегії є інтенсифікація ринку та диверсифікація. Під інтенсифікацією ринку розуміють збільшення обсягу продаж, витіснення з нього частини розуміють збільшення обсягу продаж, витіснення з нього частини конкурентів та отримання більшої частини доходу ніж останні. Відбувається перерозподіл ринку. Диверсифікація - це збільшення кількості видів діяльності підприємства у різних сферах виробництва. Так, підприємство АПК, окрім виробництва рослинницької та тваринницької продукції, може займатися переробкою цієї продукції (встановлення крупорушки, олійниці, міні цеху по переробці молока, м’яса тощо), наданням різних сільськогосподарських послуг підприємницького характеру, виготовленням та реалізацією продукції не сільськогосподарського походження (вироби з дерева, металу, тканини). При цьому бажаною умовою є досягнення синергічного ефекту.

Продуктово-ринкова стратегія розвитку сільського господарства на загальнодержавному рівні повинна забезпечити виробництво продукції до рівня, який забезпечує споживання продукції харчування населення країни за раціональними нормами споживання, а також виявити експортний потенціал країни продукцією сільського господарства та його переробки.

Для реалізації продуктово-ринкової стратегії, зокрема виробництва запланованої кількості товарної продукції, доцільно розрахувати потребу в ресурсах. До того ж, ресурсно-ринкова стратегія повинна забезпечити раціональний розподіл ресурсів ніж стратегічними напрямками діяльності і визначити місце підприємства на окремо взятому ринку ресурсів. Головними ресурсними ринками для підприємств АПК є земельний, матеріально-технічний, фінансовий та ринок трудових ресурсів. Незалежно від рівня, на якому розробляється ринкова стратегія, в ресурсно-ринковій стратегії існує необхідність ретельного вивчення складу окремих ресурсів, які є основою розробки функціональних стратегій та їх взаємозв’язку.

Основою функціональних стратегій є управління конкретним видом продукції, ресурсів, процесом та результатом виробництва. Тому розрізняють маркетингову, технологічну, фінансову, інвестиційну, інтеграційну, соціальну стратегію та стратегію управління, які складають групу функціональних стратегій. Зазначені стратегії є взаємодоповнюючими і розробляються комплексно.

В науковій літературі зустрічається ще одна окрема група ринкових стратегій, яку називають комплексними[12]. До них відносять такі стратегії, як створення позитивного іміджу організації, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, розвиток конкурентних переваг організації, підвищення продуктивності, економічного та соціального розвитку тощо. Проте, на нашу думку, ці стратегії повинні бути складовими в базовій, продуктово-ринковій, ресурсно-ринковій або ж функціональних стратегіях і окремого виділення не потребують.

При цьому слід враховувати, що незалежно від того, який стратегічний набір обере підприємство АПК, ринкова стратегія розвитку завжди знаходиться в тісному зв’язку з оточуючим середовищем, тобто підприємство повинно вміло її корегувати, щоб позитивно використовувати зміни зовнішнього середовища. Разом з цим, необхідно пам’ятати, що розробка ринкової стратегії розвитку не є простою. Це видно зі змін зовнішнього середовища, яке постійно пропонує підприємству нові умови економічної гри. Тому ніякої мови не може бути про існування стандартного стратегічного набору, або про те, що вона десь буде повністю скопійована. Зазначимо, що стратегію неможливо продумати до кінця. Вище згадані зміни вимагають зважених стратегічних рішень в стратегічному плануванні, які істотно впливають на реалізацію обраної ринкової стратегії. Тому ринкова стратегія є постійним процесом підприємницьких дій та процесом пошуку нових методів прийняття рішень в мовах стратегічних змін.

Стратегії повинні розроблятися комплексно, таким чином, щоб не суперечити одна одній і доповнювати загальну ринкову стратегію розвитку з врахуванням як зовнішніх так і внутрішніх змін (рис. 1.9).

Наведена схема взаємозв’язку ринкової стратегії розвитку є прийнятною для всіх рівнів її розробки: і для загальнодержавного рівня, і регіонального і для підприємства чи домогосподарства. Різниця лише в тому, що при розробці ринкової стратегії розвитку галузей сільського господарства на державному рівні зовнішнім середовищем є світовий ринок сільськогосподарської продукції та ресурсів, а внутрішнім середовищем – економічна ситуація та тенденції розвитку сільського господарства в самій країні.

В той же час, зазначені складові середовища, при розробці ринкової стратегії підприємства набувають статусу зовнішнього середовища, а внутрішнє середовище - це діяльність в межах самого підприємства.

Особливого значення набуває розробка ринкових стратегій в контексті екологічного розвитку, що буде відзначено в 11 темі даного посібника. В такій постановці питання держава повинна відігравати провідну роль, а підприємства АПК важелями її досягнення.

Отже, ринкові стратегії є головним елементом в системі стратегічного планування, який дозволяє підприємству визначитися з подальшим напрямком діяльності, зрозуміти, що і коли необхідно робити для досягнення поставлених цілей. При цьому набір стратегій при розробці ринкових стратегій розвитку, їх обсяг та зміст істотно залежить від ефективності використання виробничого потенціалу підприємства, який може змінюватися під впливом стратегічних змін.

Резюме

В процесі господарської діяльності, підприємства АПК постійно перебувають під впливом об’єктивно-суб’єктивних чинників, поява яких зумовлена постійними змінами оточуючого середовища. Зміни, як процес переходу об’єкту з одного стану в інший, супроводжують підприємство з моменту його виникнення до моменту ліквідації. При цьому, їх вплив на діяльність, тривалість та очікуваний результат залежить від їх типу та конкретних факторів сприяння чи протидії.

Пізнання стратегічних змін відбувається через аналіз проблем та аналіз варіантів їх рішення, в основі яких може бути дослідження, зворотній зв’язок, обговорення та набір дій щодо рішення проблем. При цьому доцільно враховувати основні принципи, недотримання яких не дозволяє управляти змінами незалежно від кваліфікації фахівця. Не мало важливими є також фактори, які визначають індивідуальну реакцію на зміни, а також сама природа виникнення змін.

Стратегія підприємства неодмінно має враховувати існувати змін, їх природу та глибину впливу. Тому розробку стратегії доцільно розглядати в рамках стратегічного управління та управління стратегічними змінами. Для цього визначена базова стратегія підприємства, а також продуктово-ринкова, ресурсно-ринкова та функціональні стратегії мають обов’язково узгоджуватися з системою управління стратегічними змінами, яка дозволяє врахувати вплив зовнішніх та внутрішніх змін при реалізації намічених заходів.