Патогенез отруєння.

Велика концентрація фтору проявляє місцеву і резорбтивну дію. При гострих отруєннях вражається слизова оболонка ш.к.т., чим зумовлене різке погіршення його функцій. Фтор зв’язує кальцій в крові, викликаючи гіпокальцемію, пригнічує дію деяких ферментів, що приводить до порушення обміну жирів і вуглеводів

Тривале попадання високих концентрацій фтору з водою і кормом приводить до хронічного отруєння, в основі якого лежить на рушення фосфорно-кальцієвого обміну, зниження мінералізації кісток і зубів, нарушення функції щитовидної залози, зниження відтворювальної здатності у тварин.

Прояви хвороби. Розрізняють гострий, підгострий і хронічний перебіг фтор інтоксикації . При гострому отруєнні відмічають пригнічення, відсутність апетиту, атонія передшлунків, посилення перистальтики, понос із домішками крові, болючість в області черевної стінки. Швидко зростає погіршення серцевої діяльності і дихання, з’являється слабість, дрижання м’язів, атаксія, клонікотонічні судоми. У овець характерними ознаками є скорочення жувальних м’язів – “чавкання”, у свиней- блювота і спрага, у коней- сльозотеча, коліки, адинамія.

Підгострий перебіг- переважають ознаки враження нервової системи.

Хронічний- пігментні плями на зубах, нерівномірна поверхня зубів, запалення ясен, шаткість зубів, утруднене приймання корму.

Флюороз у в.р.х. проявляється блідо-жовтою пігментацією зубів, виснаженням

Друга ступінь характеризується темно-коричневою пігментацією і стиранням зубів.

Третя- розколюванням емалі і оголенням дентину.

При важкому перебігу захворювання – слоновість, скованість рухів, кульгавість, остеомаляція, рахіт у молодняка.

Пат. зміни.- при гострому перебігу гіперемія судин слизових оболонок , крововиливи набряки, в тому числі легень. Спостерігається збільшення печінки, нирок, селезінки, щитовидної залози, наднирників.

Характерна ознака - крихкість колоїда в фолікулах щитовидної залози.

Флюороз характеризується вапняно-білим кольором кісток, неправильним стиранням, пігментацією зубів, виснаженням , дистрофічними змінами внутрішніх органів.

Діагностика – вирішальне значення при постановці діагнозу мають дані анамнезу, аналіз клінічних ознак із обов’язковим підтвердженням хіміко токсикологічним дослідженням.

Для диференційної діагностики виключають хвороби мозку, сказ, гостре отруєння свинцем.

Лікування:

- промивання шлунку вапняною водою або 1-2% розчином натрію гідрокарбонату;

- введення в середину 1-2% розчину кальцію хлориду;

- призначення послаблюючих (магнію сульфату)

- для зв’язування фтору в крові внутрішньовенно вводять 10% розчин кальцію хлориду 150-300мл великим, 10- 20 вівцям, 1мл на кг. маси дрібним тваринам. Для лікування і профілактики хвороби застосовують антидот в корм 5-12г дрібним, 30-6-г великим тваринам.

Профілактика – періодично визначати вміст фтору у воді, кормах застосування антидоту.

Сполуки міді є пестициди широкого спектру , переважно фунгіцидної дії.

Неорганічні похідні – міді сульфат, бордоська рідіна, міді хлорокис.

Органічні - міді трихлорфенолят.

Комплексні препарати – купрозан, купроцин, купроніл, купронафт.

Препарати міді стійкі, нагромаджуються в грунті, водоймах, рослинах, тваринних організмах. Мідь – біогенний мікроелемент, нормалізує активність ферментів.

Нестача міді приводить до появи у тварин анемії, безпліддя ,лизухи, резорбції плода.

В сільському господарстві сполуки міді використовують для захисту від шкідників і хвороб садових рослин, для протруювання зерна, обробки тварин проти паразитарних хвороб.

Міді сульфат – кристалічна темно-сіра речовина, добре розчинна у воді, володіє в’яжучою , кровоспинною, подражнюючою, антисептичною, антигельмінтною, фунгіцидною дією. 1% розчин застосовують для обробки фруктових дерев.

Бордоська рідина – суспензія , яка в 100л води містить 1кг міді сульфату і 2кг негашеного вапна.

Міді трихлорфенолят - червоно-бурий порошок із різким запахом, використовують для протруювання зерна.

Патогенез - в організмі тварини сполуки міді подразнюють слизову оболонку шлунку, викликають блювоту. Найбільш чутливі вівці і врх. В шлунку тварин сполуки міді утворюють альбумінати, які добре всмоктуються в кров, проникають в печінку і блокують антитоксичну дію. Надлишок міді руйнує обмінні процеси, відтворювальну функцію, викликає гемоліз еритроцитів, пригнічує активність ферментів, викликає переродження паренхіматозних органів, цироз печінки. Виводяться сполуки міді через кишковик.

Ознаки – пригнічення ,слабість, жовтушність кон’юнктиви, зниження апетиту, калові маси синьо-голубого окрасу. Спостерігається нарушення координації рухів, м’язове дрижання температура в межах норми.

При хронічному отруєнні слабість, відставання в рості й розвитку, зниження продуктивності і плодючості, жовтяничність слизових оболонок і шкіри.

Пат. зміни - катарально-геморагічне запалення слизової оболонки шлунку і кишечника;

Печінка – дещо збільшена, нерівномірно забарвлена.

При хронічному отруєнні слизова оболонка шлунка і кишечника рихла, жовтушна, покрита слизом, з крововиливами.

Печінка горбиста, жовтого кольору, в стані жирової дистрофії і атрофічного цирозу.

Жовчний міхур переповнений жовчю зелено-коричневого кольору.

Нирки збільшені, застійні із крововиливами під капсулою.

Селезінка збільшена, паренхіма темно забарвлена. Калові маси зелено-сині, підшкірна клітковина жовтянична.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, клінічних ознак, пат. змін, лабораторного дослідження.

Лікування– при гострому отруєнні для промивання шлунку використовують адсорбенти – палену магнезію, сірку, жовту кров’яну сіль, яєчний білок.

Внутрішньо-венно вводять 40% розчин глюкози, 10% натрію тіосульфату 0,5-1мл/кг маси.

Антидот- молібденово кислий амоній 100-200 мг на одне введення в/в., унітіол і дикаптол в/в 4-6мг/кг протягом 7-10 днів.

Профілактика– слідкувати за дозуванням препаратів, виключити контакт тварин із мідь місткими пестицидами.

Отруєння сполуками миш'яку.

Неорганічні сполуки миш’яку – миш’яковистий ангідрид, натрію арсеніт, кальцію арсеніт, арсенати.

Органічні сполуки – амінарсен, атоксил, осарсол, новарсенол, міарсенол.

В невеликих дозах миш’як стимулює кроветворення, посилює ріст кісткової тканини, сприяє відкладенню жиру.

Натрію арсеніт володіє акарицидною дією, новарсенол застосовують при бронхопневмонії, осарсол – при дизентерії у свиней.

Патогенез: миш’як сильнодіючий, володіє місцевою і загальною дією. При контакті із слизовими оболонками не викликає больових відчуттів , але викликає некроз, при всмоктуванні в кров кумулюється в печінці , нирках, стінках шлунку, кишковика.

Виділяється із організму тварини із сечею, калом.

Невеликі дози миш’яку стимулюють обмін речовин, кровотворення, в токсичних дозах блокують процеси обміну речовин, володіють гонадотропною дією, погіршують транспортування кисню, викликаючи кисневе голодання.

Миш’як збільшує порозність судин, викликає розширення їх.

Ознаки отруєння – при гострому отруєнні виникають зміни шлунковокишкового тракту або нервової системи. У в.р.х. з’являється короткочасне збудження, поліурія, салівація , посилення салівації на фоні гіпотонії передшлунків, далі пригнічення, втрата апетиту, зменшення діурезу, болючість при пальпації органів черевної порожнини.

Калові маси рідкі, на другу добу з домішками крові. Кон’юнктива почервоніла, сильні носові витіки, болючий кашель, пульс прискорений, слабонаповнений, дихання чаксте, поверхневе, зіниці розширені Температура в нормі або нижча.Тонус поперечносмугастої мускулатури знижений, шатка хода,дрижання м’язів, клоніко-тонічні судоми, парез голосових зв’язок.

При хронічному отруєнні погіршення апетиту, слабість, схуднення, зниження продуктивності, нарушення координації, параліч голосових зв’язок, шкіра суха, шерстний покрив скуйовджений.

Пат. зміни: гіперемія слизових оболонок очей, ротової порожнини, глотки. На розрізі легень піниста рідина, серце розширене, серцевий м’яз дряблий , має вид вареного м’яса.

Печінка збільшена, глиниста, дрябла , жовчний міхур переповнений жовчю темно-жовтого кольору. Передшлунки заповнені кормовими масами , слизові оболонки в стані катарально-го і катарально-геморагічного запалення , легко відшаровуються. У вмістимому тонкого відділу кишковика ,домішки крові і ділянки відшарованої некротизованої слизової оболонки. Слизова товстого відділу кишковика потовщена, місцями з крапковими і смугастими крововиливами. Нирки збільшені в об’ємі, малюнок на розрізі зглажений, на поверхні крововиливи.

Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті, колір блідий чи темносірий. При хронічній інтоксикації печінка в стані жирової дистрофії, селезінка збільшена, дрябла.

Серце збільшене, під епікардом і ендокардом крововиливи.

Діагноз ставлять на основі анамнезу, симптомів, розтину і лабораторного дослідження.

Лікування – заміна корму, води, обволікаючі, адсорбенти.

Антидототерапія - унітіол внутрішньовенно 1 раз на добу протягом 8-10 днів при гострому отруєнні великої рогатої худоби 10мг. на 1кг. маси тварини, свиням – 25 мг/кг, в першу добу через 5 – 6 год, на другу – 2 ін’єкції, далі 7 – 10 днів по одній ін’єкції на добу.

Дікаптол –в/м (мг/кг) врх 3-5, дрібним тваринам – 2 – 4

Титацин-кальцію – підшкірно мг/кг врх 10, дрібним –20.

Натрію тіосульфат 10% в/в (мг/кг) всім видам тварин 0,5.

Глюкозо-сольовий розчин ( глюкози 50г, кальцію хлориду 10, натрію хлориду 6, магнію сульфату 4, калію хлориду 2, води дистильованої до 1000мл) – внутрішньовенно мг/кг великим тваринам – 1-1,5, дрібним – 2 – 3, в перший день 3-4 введення, наступні 1-2.

Всередину – антидот миш’яку (в 600 мл води 20г окису магнію і 100г сульфату окису заліза).

Профілактика: при обробці тварин препаратами миш’яку виключити із раціону рибо продукти, які можуть нагромаджувати миш’як.

4 Як лікують і запобігають отруєнню сполуками миш’яку