Міжнародні документи ненормативного характеру

Розглядаючи міжнародне регулювання комерційного арбітражу, крім наве­дених вище міжнародних конвенцій слід обов'язково згадати деякі документи ненормативного характеру, які значно впливають на міжнародний комер­ційний арбітраж у всьому світі. Вони пов'язані з діяльністю Комісії ООН з пра­ва міжнародної торгівлі (далі — UNCITRAL, ЮНСІТРАЛ) та інших міжнарод­них організацій та закладів.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 р. Нью-Йоркська конвенція 1958 р. не ставила за мету врегулювання у деталях усіх аспектів арбітражного розгляду. В інституційному арбітражі цю роль виконують регламенти відповідних арбітражних закладів. Що ж стосується арбітражу «ad hoc» (арбітра­жу, створюваного «на цей випадок», для вирішення конкретного спору і не по­в'язаного з будь-яким арбітражним закладом), то ніяких єдиних правил процеду­ри в цій галузі донедавна не існувало. Заповнити прогалину повинен був Арбітражний регламент, підготовлений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Основною метою було розроблення такого регламенту, який був би прийнятний для сторін із держав, різних за соціальною орієнтацією та рівнем економічного розвитку, що належать до різних правових систем.

Комісія працювала протягом трьох років у контакті з провідними арбітраж­ними закладами світу, і 28 квітня 1976 р. підготовлений нею проект було прийня­то 9-ю сесією ЮНСІТРАЛ. 15 грудня 1976 р. Генеральна Асамблея ООН одного­лосно ухвалила резолюцію № 31/98, в якій зазначила цінність арбітражу як мето­ду регулювання спорів у світовій торгівлі та рекомендувала використання Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ для регулювання міжнародних еконо­мічних спорів.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 15 грудня 1976 p., зазначено, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, пов'я­заних з міжнародними торговельними угодами, та доцільність розроблення регла­менту для спеціального арбітражу, який був би прийнятний для країн з різними правовими, соціальними та економічними системами, з метою гармонізації міжна­родних економічних відносин Генеральна Асамблея рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (далі — Регламент) при регулюванні таких спорів шляхом посилань на Регламент у комерційних контрактах.

Регламент, на відміну від інших міжнародних регламентів, містить універ­сальні правила арбітражної процедури, які характеризують її як відносно за­вершене процесуальне провадження.

Відповідно до ст. 1 Регламенту, яка визначає сферу його застосування, якщо сторони в договорі погодили, що спори, які щодо цього договору передавати­муться на розгляд в арбітраж згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, такі спори повинні вирішуватись відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторони можуть домовитися у письмовій формі. Регламент регулює арбітражний розгляд, за винятком випадку, коли будь-яке із його правил супе­речить нормі застосованого права, від якого сторони не можуть відступати (тоді застосовується ця норма закону). Слід додати, що Регламент, як видно із зазначеної Резолюції та його змісту, розроблено для спеціального арбітражу, тобто арбітражу «ad hoc», але він не стосується правил процедури в інституційних арбітражах.

Згідно зі ст. 15 Регламенту арбітраж може здійснити арбітражний розгляд справи так, як він вважає за потрібне, за умови однакового ставлення до сторін і надання кожній із них на будь-якій стадії процесу всіх можливостей для викла­ду своєї позиції. У цій статті, яка має загальний, але принциповий характер, закріплено найбільш значущий момент процесуальної форми, який виявля­ється в інших інститутах арбітражного провадження (повідомленнях, обчис­ленні термінів, представництві, відводах, позові, доказах та ін.). Суттєвим є те, що процесуальна рівність сторін в арбітражному провадженні забезпечує юри­дичну чинність арбітражного рішення, можливість його виконання. Відпо­відно до ст. 32 Регламенту арбітражне рішення викладається у письмовій формі і є остаточним та обов'язковим для обох сторін.

Водночас Регламент закріплює правила процедури, в основу яких покладе­но класичні елементи цивільної процесуальної форми позовного провадження. Універсальність Регламенту виявляється й у тому, що він передбачає механізм безумовного виконання арбітражної угоди. Окремі положення Регламенту пе­редбачають порядок призначення арбітрів і дозволяють формувати склад ар­бітражу, коли сторони не визначили його при укладенні арбітражної угоди та після цього (статті 6-8).

Механізм безумовного здійснення арбітражної угоди передбачає також визначення «компетентного органу» для призначення арбітрів. Якщо сторони І не дійшли згоди щодо вибору арбітрів, то останні призначаються компетентним органом за узгодженням сторін. Якщо вибір компетентного органу не було погоджено або компетентний орган відмовляється діяти чи не призначає арбітра, будь-яка зі сторін може просити Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі призначити компетентний орган для виконання пе­редбачених регламентом функцій.

Визначений Регламентом механізм здійснення арбітражної угоди дає змогу використовувати його при узгодженні сторонами мінімальних умов про арбітраж. Регламент передбачає типове арбітражне застереження про те, що будь-який спір, розбіжність або вимога, які спричинені цим договором або сто­суються його порушення, припинення чи недійсності, вирішуватимуться в арбітражі відповідно до чинного на цей час Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

Регламент визначає також інші функції «компетентного органу»: вирішен­ня питань про відвід арбітра (статті 12, 13), консультативні функції при визна­ченні розміру гонорару арбітражного суду (ст. 39) та авансів на покриття судо­вих витрат (ст. 41).

Досвід створення модельного регламенту виявився досить успішним — вже через короткий час після його прийняття провідні арбітражні заклади заявили про свою готовність бути компетентним органом (як, наприклад, Міжнародна торгова палата) або навіть на вимогу сторін організовувати арбітражі від­повідно до Регламенту (Лондонський міжнародний арбітражний суд, Амери­канська арбітражна асоціація).

Регламент у досить короткий термін набув значного поширення у всьому світі, до того ж іноді його застосування відбувалося у непередбачених напря­мах, наприклад, використання його як регламенту постійно діючого арбітраж­ного закладу з внесенням в текст низки змін і доповнень. Нагадаємо, що метою Регламенту було саме регулювання арбітражів «ad hoc», але ніяк не інституційного арбітражу.

ЮНСІТРАЛ влітку 1982 р. прийняла на своїй 15-й сесії документ під на­звою «Рекомендації Комісії ООН з права міжнародної торгівлі на допомогу арбітражним закладам та іншим заінтересованим організаціям щодо арбітра­жу, який здійснюється відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ». Зазначаючи, що істотне поширення Регламенту є позитивною тенденцією, комісія звернула увагу на помилки в його використанні та зумовлені цим про­блеми і надала рекомендації щодо їх уникнення та підвищення ефективності Регламенту. В цілому рекомендації є цікавими як доказ швидкого розвитку міжнародного комерційного арбітражу після прийняття Арбітражного регла­менту ЮНСІТРАЛ.

Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж 1985 р. Прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі 21 червня 1985 р. під час закриття 18-ї щорічної сесії Комісії. Генеральна Асамблея ООН у своїй Ре­золюції № 40/72 від 11 грудня 1985 р. рекомендувала всім державам взяти до уваги цей Закон, враховуючи доцільність однакового застосування закону про арбітражні процедури та конкретні потреби практики міжнародного торгового арбітражу.

Необхідність розроблення та прийняття Типового закону була зумовлена відсутністю однакового застосування Нью-Йоркської конвенції, у тому числі в підходах національних судів до виконання арбітражних рішень. Арбітражне законодавство одних країн безнадійно застаріло, інших — мало значні прога­лини, деякі орієнтувалися переважно на практику внутрішнього арбітражу і, відповідно, застосовували до міжнародного арбітражу місцеві критерії. Зага­лом національні закони про арбітраж навіть двох сусідніх країн значно різни­лися і зумовлювали проблеми як для арбітрів, так і для сторін, що обмежувало права та інтереси останніх та позначалося на функціонуванні арбітражу.

Усунути недосконалість національних законів, наблизити їх, наскільки це можливо, та уніфікувати має Типовий закон ЮНСІТРАЛ (далі — Типовий за­кон). Метою його є гармонізація та уніфікація національних законодавств, що може бути з успіхом досягнуто шляхом прийняття модельного закону, який дає державам більшу свободу при підготовці їх власних законів про арбітраж. Сам по собі Типовий закон не має прямої дії в національній системі законодавства певної держави. Він може використовуватися тільки як зразок при розробленні арбітражного законодавства в конкретній країні.

Завданням Типового закону є вирішення проблем, пов'язаних із сучасним станом національних законів про арбітраж. Внутрішні закони часто не можуть застосовуватися в міжнародних справах внаслідок існування між ними значних розбіжностей. Типовий закон виконує такі функції: рекомендує правовий режим Для міжнародного торгового арбітражу в межах відповідного національного за­конодавства і з цією метою чітко визначає поняття «міжнародний арбітраж», дає інтерпретацію терміна «комерційний», щоб допустити до розгляду в арбітражі максимально широке коло спорів; розмежовує функції судів із сприяння арбітра­жу та здійснення його контролю; розширює поняття «письмова угода», за­кріплює принцип відокремленості арбітражного застереження від основного до­говору; законодавчо закріплює основний принцип арбітражного розгляду спра­ви; розширює можливості сторін у виборі права для застосовування у розв'язанні спору; зазначає ухвалення рішення більшістю голосів арбітрів; вста­новлює підстави для відміни арбітражного рішення у місці його винесення та за­повнює таким чином прогалини у ст. 5 Нью-Йоркської конвенції.

Відповідно до ст. 1 Типового закону сферою його застосування є міжнарод­ний комерційний арбітраж за умови дотримання будь-якої угоди між цими дер­жавами або якоюсь іншою державою (державами). Положення цього закону за­стосовуються тільки в разі розташування місця арбітражу в цій державі. Арбітраж є міжнародним, якщо комерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладання розташовані в різних державах або одне із наведе­них нижче місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої ко­мерційні підприємства: місце арбітражу, місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'язань або з яким найбільше пов'язаний предмет спору.

Більшість норм Типового закону має диспозитивний характер, що дає мож­ливість сторонам за своєю згодою встановлювати інші правила процедури (п. 1 ст. 19). Закон закріплює поняття і форму арбітражної угоди.

Станом на 2003 p., за даними ЮНСІТРАЛ, він був у незмінному вигляді або з незначними модифікаціями прийнятий в 30 державах, таких різних, як, на­приклад, Австралія, Болгарія, Іран, Єгипет, Нігерія та Росія. Крім суверенних держав його прийняли деякі штати США (Каліфорнія, Коннектикут, Техас), Британська Колумбія в Канаді, Шотландія в межах Великої Британії, Макао та Гонконг у Китаї. Типовий закон суттєво вплинув на нове арбітражне законо­давство Іспанії, Нідерландів, Швейцарії, а також англійський Арбітражний за­кон 1996 р.

У главі II Типового закону йдеться про арбітражну угоду, в тому числі про її визнання судами. Ці положення тісно пов'язані зі ст. 11 Конвенції про визнан­ня і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 p.). Важливе значення для з'ясування положень Типового зако­ну має коментар ЮНСІТРАЛ щодо організації арбітражного розгляду спорів.

14.3. Міжнародно-правові норми і стандарти у міжнародних комерційних арбітражах