Векселі та чеки

Векселі. Як засіб платежу в міжнародній та вітчизняній практиці розрахун­кових операцій широко застосовується вексель.

Вексель (нім. — Wechsel — зміна, обмін) — цінний папір, що містить бе­зумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настан­ня терміну певну грошову суму власнику векселя (векселетримачеві).

При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використовуються простий вексель (соло) і переказний (тратта).

Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання позичальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг в обумовленому місці у визначений термін.

Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) за міжнародних розрахунків використовують значно рідше, ніж переказні.

Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований боржнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) в зазначе­ний термін позичену суму. За такого грошового зобов'язання трасант є і креди­тором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.

Вексель складається за чітко встановленою формою, обумовленою націо­нальним законодавством.

У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми націо­нального і міжнародного права. Так, у Женеві було прийнято Уніфікований закон про переказні та прості векселі від 7 червня 1930 р. (далі — Однотипний вексельний закон). На його підставі держави — учасниці угоди, у тому числі колишній СРСР, уніфікували національне вексельне законодавство. Само­стійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких належить до інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати норма­тивні акти, наявні у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати їх у контрактах, які регулюватимуть фінансові відносини за зовнішньоекономіч­ним договором.

Відповідно до Однотипного вексельного закону вексель складають у пись­мовому вигляді. Він повинен містити обов'язкові реквізити.

Для простого векселя: вексельна позначка; просте і нічим не обумовлене зо­бов'язання сплатити певну суму грошей; термін платежу; місце платежу; найме­нування одержувача; дата та місце складання платежу; підпис векселедавця.

Для переказного векселя (тратти): найменування «вексель» у тексті доку­мента; проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму грошей; найменування трасата (боржника); термін платежу; місце платежу; наймену­вання особи (ремітента, одержувача), якій чи за наказом якої має бути здійсне­ний платіж; дата та місце складання векселя; підпис особи (векселедавця, тра­сата, кредитора), яка видає вексель.

За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і переказний векселі не мають чинності. У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у комерційному обороті, розроблено век­сельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства. Мож­на виставити і вексель, оформлений не на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем в зазначений термін (акцепт тратти). Акцепт здій­снюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя і підписується акцептан­том. Печатку під акцептом не ставлять. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим.

Обмежений (частковий) акцепт — письмове погодження боржника спла­тити тільки частину суми, вказаної у тратті.

Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отри­мати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцеп­ту виставленої на нього тратти.

Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортерові, імпортер акцептує її та передає банкові з дорученням вида­ти її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих доку­ментів, що засвідчують поставку товару.

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт викори­стовують для дотермінової негоціації тратти.

Негоціація тратти — продаж векселя векселетримачем банку до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселетримач отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за не­гоціацію та банківського збору. Після цього банк може у зазначений термін пред'явити трасату вексель до сплати.

Авалювання векселів. Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалювання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним дорученням, до якого застосо­вується вексельне право. Це доручення означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю або частково) з боку банку, якщо боржник-не виконав своєчасно зобов'язання за векселем.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в частині век­сельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою або однією з осіб, які підписали вексель.

Аваль (франц. aval — схвалення) — вексельне поручництво, за яким особа, яка поручилася (аваліст), бере на себе відповідальність за виконання зобов'я­зання будь-якою зобов'язаною за векселем особою — акцептантом, векселе­давцем, індосантом.

Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу на підставі договору із зобов'язаною за векселем особою лише після ґрунтовної перевірки її юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї чинності внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (не­дійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).

Аваль проставляється на векселі, додатковому аркуші або на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він позначається словами «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням, підписується тим, хто надає аваль. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на ли­цьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено платни­ком або векселедавцем. У авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.

Юридична особа, яка бажає заручитися поручництвом, звертається до бан­ку, де здійснюється її розрахунково-касове обслуговування. Для прийняття рішення про надання авалю клієнт повинен подати: заяву; оригінали векселів, які подаються до авалю; реєстр векселів; копії засновницьких документів; ба­ланс та звіт про фінансові результати за останній звітний період; довідку про стан розрахункового рахунка; документ, що підтверджує товарний характер векселів; картку зі зразками підписів та печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.

Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку до прийняття рішення про можливість надання авалю. В обмін на прийняті век­селі банк видає розписку. Банк не пізніше робочого дня, наступного за днем звернення за вексельним поручництвом, повинен повідомити клієнта про своє рішення. Аваль надається тільки за векселями, що видаються (акцептуються) в оплату за продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Не рекомендується надавати аваль за векселями: недоміцильованим; з тер­міном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін його пред'явлен­ня; з терміном понад 6 місяців з моменту пред'явлення; юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік.

У міжнародному платіжному обороті вексель вважається оборотним фінансовим документом. Це означає, що з переданням його іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим документом. Передання векселя здійснюють простим врученням чи за допомогою передатного напису (індосаменту).

Індосамент — передатний напис на зворотному боці векселя, чека, коноса­мента та деяких інших цінних паперів, який засвідчує передання прав за цим доку­ментом від однієї особи до іншої та підписується індосантом. Індосамент можна здійснити у вигляді передатного напису з відмовою від відповідальності, що вип­ливає з тратти. Тоді проставляють напис «без обороту на мене», а передатний на­пис називають безоборотним індосаментом.

Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Якщо векселедавець вмістив у переказному векселі слова «не за наказом» або будь-яке рівнозначне формулювання, то документ може бути переданий тільки з дотриманням фор­ми і з наслідками звичайної цесії.

Цесія (лат. — cessio — передання) — поступка вимоги в зобов'язанні іншій особі; передання будь-кому своїх прав на що-небудь.

Індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, незалежно від того, чи акцептував він вексель, або на користь векселедавця чи будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть, у свою чергу, індосувати вексель.

Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент є недійсним. Індо­самент має бути написаний на векселі або на прикріпленому до нього аркуші (алонжі) та підписаний індосантом. Індосамент може не містити зазначення особи, на користь якої він зроблений (індосамент на пред'явника), або склада­тися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). У цьому випадку індосамент для того, щоб мати силу, має бути написаний на звороті векселя або на додатковому аркуші, приклеєному до векселя. При цьому індосамент, роз­міщений першим на додатковому аркуші, має починатися на векселі й закінчу­ватися на додатковому аркуші, а печатка — на з'єднанні векселя та додатково­го аркуша.

Індосамент переносить усі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселетримач може:

заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

індосувати, у свою чергу, вексель через бланк або на ім'я будь-якої іншої особи;

передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індо­саменту.

Якщо індосамент містить застереження «валюта до отримання», «на інка­со», «як довіреному» або будь-яке інше, що передбачає просте доручення, век­селетримач може здійснювати всі права за переказним векселем, але індосува­ти його лише шляхом передоручення. Зобов'язані особи можуть у такому разі заявляти проти векселетримача лише такі заперечення, які могли б бути проти­ставлені індосанту.

Якщо в індосаменті зазначено: «валюта в забезпечення», «валюта під заста­ву» або інше, що передбачає заставу, векселетримач може здійснювати всі пра­ва, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має чинність лише як передоручений індосамент. Зобов'язані особи не можуть за­являти проти векселетримача заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки векселетримач, одержуючи вексель, свідомо не чинив на шкоду боржникові.

Індосамент, здійснений після терміну платежу, має ті самі наслідки, що і по­передній індосамент. Проте індосамент, здійснений після протесту в неплатежі або після закінчення терміну, встановленого для здійснення опротестування, має наслідки лише звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановле­ного для подання опротестування.

Бути векселедавцями, акцептантами, індосантами та авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнають­ся такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть вида­ватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються. У векселі, який підлягає оплаті за пред'явленням або у визначений час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться відсотки. У будь-якому іншому векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умо­ва вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дня складання вексе­ля, якщо не вказано іншої дати.

Якщо сума векселя позначена прописом і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексель дійсний на суму, позначену прописом. Якщо у векселі сума позначена кілька разів (або прописом, або цифрами), то за розбіжності між цими позначеннями вексель є чинним лише на меншу суму.

Кожний векселетримач має право знімати з векселя копії. Копія повинна точно відтворювати оригінал з індосаментами і з усіма іншими позначками, які на ньому є. На ній повинно бути вказано, до якого місця вона доведена. Копія може бути індосована та авальована у тому самому порядку і з тими самими наслідками, що й оригінал. У копії має бути вказана особа, в руках якої знахо­диться оригінал документа. Вона зобов'язана вручити зазначений документ за­конному власнику копії. Якщо на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застереження «починаючи звідси індосування дійсне лише на копії» або будь-яке інше рівнозначне, то індосамент, поставле­ний після цього на оригіналі, є недійсним.

Українські банки здійснюють з векселями такі операції:

кредитні:

врахування (дисконт) векселів;

надання позичок до запитання під забезпечення векселів;

вексельне перерахування і перезастава;

комісійні:

прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і оплати век­селів у визначений термін;

зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція);

аваль векселів;

акцепт векселів.

Банківські операції з векселями. Вексельними кредитами є банківські опе­рації з врахування (дисконту) векселів і надання позичок до запитання під забезпе­чення векселів. Кредит надається за заявою векселетримача. Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку; їх суми враховують при визначенні відповідних нормативних коефіцієнтів.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний пере­конатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит. Дня аналізу і оцінки платоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку і звіт­ності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних ауди­торських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.

Векселі подають у банк з реєстром, форма якого визначається головним банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку термінів їх опла­ти, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносять векселі, які мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні векселі. Записи за внесеними до реєстру вексе­лями звіряють з реквізитами наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений у день прийому.

Банк має проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні векселя до реєстру зробив іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) «Сплачуйте за наказом банку». Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити викорис­тання векселя у разі його втрати або викрадення. Крім того, на лицьовому боці векселя ставиться штамп «прийняти до врахування», «іногородній».

Подані векселі перевіряють щодо їх юридичної та економічної надійності.

З юридичної точки зору перевіряється:

правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів;

повнота сплати вексельного мита;

повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів.

Законним власником векселя є:

особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);

особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індосамент;

пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.

У векселі мають бути усі реквізити, встановлені пунктами 1 і 75 «Положен­ня про переказний і простий вексель».

Необхідно дуже уважно перевіряти векселі, видані в інших державах, з по­зицій суворої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де вида­но вексель. Якщо вексель складено іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирекція, філіал) повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є повна впевненість у його оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспроможності клієнта аналізують економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього ви­користовують усі наявні можливості банку, у тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантів.

Врахування або дисконтування векселів полягає в тому, що банк, придбав­ши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Еко­номічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалізація век­селя його тримачем банку і переведення комерційного кредиту в банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну ви­нагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у термін платежу, називається врахуванням або дисконтом.

Дисконтування — утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя.

Враховуючи вексель, банк (дирекція, філіал) отримує його у своє розпоряд­ження, стає кредитором векселетримача з усіма правами та обов'язками остан­нього, згідно з «Положенням про переказний і простий вексель». Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних написів свідчить про надійність векселя (чим більше підписів, тим вища надійність). Обов'язково потрібно перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність володіння век­селем. Не приймаються до обліку векселі, подані юридичними особами, век­селі яких опротестовувалися за останні шість місяців. Векселі, що не відповіда­ють вимогам банку, викреслюють з реєстру і повертають клієнту. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філіалу) і за наявністю кре­дитних ресурсів на них ставиться дозволяючий напис про кількість і суму век­селів, які приймаються до врахування.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком ніби на­перед, але зараховується на прибутковий рахунок банку після отримання пла­тежу за векселем. Для своєчасного отримання платежу за врахованими вексе­лями банк контролює терміни настання платежів. Адже порушення терміну по­гашення і зазначеного терміну подання векселя до о протестування спричиняє втрату юридичної чинності векселя.

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до терміну сплати (як прави­ло, не менше ніж за 7-10 днів), але на підставі ставки відсотка банку, що спла­чується за поточними рахунками. У разі оплати векселів після закінчення терміну платежу платник понад вексельну суму сплачує банку за прострочені дні пеню і 6% річних, а також витрати на опротестування, надсилання повідом­лень тощо. Після цього банк видає вексель платнику.

Банк виконує доручення векселетримачів і бере на себе відповідальність за пред'явлення векселів своєчасно платнику та одержання належних платежів. Після надходження платежу вексель повертається боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселетримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки невчинення протесту.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи век­сель (за вирахуванням дисконту), то, інкасуючи вексель, він бере на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і пере­дати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.

Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на ім'я банку, який ставиться на його звороті, — «сплатіть за наказом банку», «ва­люта на інкасо», і засвідчується підписом векселедавця. Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний своєчасно надіслати їх за місцем платежу і сповістити платника повідомленням про надходження документів на інкасо. У разі неотри­мання платежу за векселем банк зобов'язаний подати його для опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання доручення.

За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:

відшкодування витрат за відправлення та отримання векселів і одержання платежу, коли платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;

винагороду (комісію) за виконання доручення.

Банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки у роботі нотаріуса (судового виконавця) при опротестуванні та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.

Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком згідно з укладени­ми договорами з клієнтами. Для укладання договору векселетримач надає бан­ку такі документи: заяву; оригінали векселів, що виставляються для інкасуван­ня; дві ксерокопії кожного векселя; документ, що підтверджує товарний харак­тер векселів.

Усі документи залишаються в розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття рішення. При цьому пред'явникові надається розписка про отримання векселів. На інкасування не рекомендується приймати векселі: неакцептовані переказні; недоміцильовані; з терміном платежу менше 10-ти днів від моменту прийняття на інкасування.

Доміцилювання — призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, якій доручено оплатити вексель у встановленому місці платежу. Такі векселі називають доміцильованими. Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці «доміцильований» або «платник (банк)» і підпис доміциліата.

Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у зазначений термін. У цьому разі, на відміну від інкасування век­селів, банк є не одержувачем платежу, а платником. Будучи доміциліатом, банк не ризикує, оскільки оплачує вексель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунково­му (поточному) рахунку достатні кошти та уповноважує банк списати з його Рахунка суму, необхідну для оплати векселя. В іншому разі банк відмовляє в платежі, а вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця.

За оплату векселя банк як особливий платник може стягувати комісію, а опла­чені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у даному банку розрахун­ковий (поточний) рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюва­тися безкоштовно.

Всі операції з доміцилювання векселів виконуються на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і акцептантом векселя) дого­вору, в якому зазначено умови надання даної послуги банком-доміциліатом.

Підставою для розгляду питання про виконання банком функцій доміциліата є:

письмова заява платника за векселем;

реєстр векселів, що пропонуються для доміциляції;

документ, що підтверджує товарний характер векселів.

Надані документи залишаються в розпорядженні працівника банку. Обо­в'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в банку. Тому банк не є доміциліатом з век­селів векселедавців (акцептантів), розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

Борг трасанту вважається погашеним після оплати векселя готівкою пере­рахуванням вказаної у ньому суми на банківський рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути траса­ту з позначкою про оплату, яку ставлять на зворотному боці векселя.

Чеки. Чек — грошовий документ встановленої форми, який містить розпо­рядження чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекотримачеві готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок власника чека у банку.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одер­жання гарантій платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу за­ощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після їх подання.

Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове по­криття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передба­чає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, у тому числі сум, які надійшли на ці рахунки внаслідок надан­ня банками кредиту.

Як засіб платежу у зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними опе­раціями. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівково­го платежу і в інших операціях, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і норма­ми міжнародного права, тобто нормами Женевської конвенції. Країни, які не належать до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права —- норма­ми свого права. Відповідно до міжнародного права у разі розв'язання суперечностей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де було виписано чек.

Чек має строго визначену форму письмового документа; його виписують на спеціальному бланку, виданому чекодавцю банком.

Текст чека повинен містити такі основні елементи:

найменування «чек» (чекова позначка) мовою, якою виписано чек;

просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити зазначену на чекові суму. Сума чека повинна бути вказана прописом від руки;

найменування банку-платника, де чекодавець зобов'язаний вказати на че­кові свій рахунок у банку, з якого має бути здійснений платіж. Англійські нор­ми права передбачають банківську позначку на чеку, яка означає, що на поточ­ному рахунку чекодавця є достатньо коштів для оплати чека;

місце платежу, яке переважно збігається з місцем розташування банку-платника;

дата (число, місяць (прописом), рік видачі чека) та місце складання (випису­вання) чека. Якщо місце складання чека не зазначено, ним вважається місце розташування чекодавця;

підпис чекодавця.

Ніякі поправки чи виправлення на чекові не допускаються. Відсутність у ньому будь-якого із перелічених елементів позбавляє цей документ чинності чека.

Згідно з Женевською конвенцією термін подання чека до оплати у країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи та Середземномор'я — 20-ти, а в міжконти­нентальному платіжному обороті — 70-ти дням. Ці терміни діють з дня, вказа­ного у чеку, як дата виставлення чека.

Чек може передавати одна особа іншій внесенням у нього передатного на­пису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека або на доданому до чека аркуші (алонжі) і підписується особою, яка зробила цей на­пис (індосантом). Передатний напис (індосамент) повинен бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передання прав за чеком іншій особі, а та­кож передбачає відповідальність індосанта перед усіма наступними власника­ми чека.

Чек належить до категорії оборотних документів, тобто для передання прав за ним іншій особі немає необхідності вдаватися до цесії. Всі права за чеком можуть бути передані, як зазначалося вище, за допомогою індосаменту.

Оформлений індосаментом чек повинен бути вручений індосантом індоса­тові. Індосамент може бути (так само, як і чек) іменним, ордерним, бланковим. Якщо ж індосамент містить слова «на інкасо», «валюта на отримання», «в депо­зит», «як довіреному» або рівнозначні слова, то такий індосамент називається передорученим.

Платіж чеком. Здійснюється без права регресу, тобто наданий тримачеві чека у визначеній формі висновок банку-трасата після перевірки легальності чека (зразків підписів трасата, номера рахунка, номера чека та ін.).

Негоціація чека. Завжди здійснюється з правом регресу будь-яким банком, який згоден виконати цю операцію. Такий банк видає аванс бенефіціарові й надсилає негоційований чек у банк трасанта для платежу. У разі неплатежу бенефіціар повинен повернути негоціюючому банку суму отриманого авансу.

Гарантія платежу за чеком. Додатково до відповідальності, що покла­дається законом на чекодавця та індосанта чека у випадку його несплати, платіж за чеком може бути гарантований на всю суму або її частину будь-якою іншою особою, крім платника за чеком. Така гарантія зазвичай зазначається як «гарантований», «аваль», «вважати за аваль» або іншими рівнозначними сло­вами і супроводжується підписом особи (аваліста), яка прийняла на себе відповідальність за платіж. Причому особі, яка підписується як гарант, не­обов'язково вказувати, за кого вона дає гарантію. За відсутності такої вказівки гарантія вважається наданою за чекодавця. Відповідальність гаранта (аваліста) за чеком є акцесорною, тобто додатковою, не основною.

Платежі за допомогою чеків є порівняно повільними методами розрахунків, оскільки отримувач платежу повинен чекати, поки даний чек повернеться в банк трасанта для клірингу до того, як буде кредитований його власний рахунок. Екс­портер має видати своєму банку розпорядження для інкасування цього платежу. В міжнародній торгівлі чеки обов'язково надсилають для інкасування. Ко­мерційні банки України приймають на інкасо всі належним чином оформлені ко­мерційні чеки у будь-якій валюті.

Покриття сплачується в доларах США та євро. Якщо чек виписано в іншій валюті, покриття зараховуються і сплачуються в доларах США.

Термін інкасо — 50 днів (42 дні від першої п'ятниці, наступної за днем от­римання чеків сектором чеків відділу електронних засобів розрахунку Депар­таменту зовнішньоекономічних і валютних операцій). За інкасування банками стягується комісія. Не приймаються чеки, сума комісії за якими значно переви­щує суму чека. При поверненні неоплачених чеків іноземні банки все одно стя­гують комісію за оброблення.

У разі прийняття на інкасо комерційних чеків в українських банках клієнт оформляє заяву про подання чека на інкасо, в якій вказуються найменування платіжного документа, його дата і номер, ким виданий, сума кожного чека, якщо їх кілька, і загальна сума. В заяві клієнт ставить підпис, підтверджуючи правильність вказаних даних і свою згоду з умовами інкасо.

Працівник банку перевіряє правильність реквізитів чека, термін його дії, послідовність індосаментів та особу отримувача за паспортом. Іменні чеки, які пред'являються банку іншою особою, можуть бути прийняті на інкасо тільки за дорученням власника чека або, якщо чек виписаний на користь малолітньої чи недієздатної особи, власник чека ставить на його звороті свій підпис (бланковий індосамент). Працівник банку оформляє у двох примірниках опис документів, прийнятих на інкасо, закріплює їх підписом і штампом банку. Один примірник віддається клієнту. Прийняті на інкасо чеки оприбутковуються в касі банку. Прибутковий валютний ордер оформляється на суму чека у валюті чека.

Після надходження коштів на рахунок клієнт отримує повідомлення про от­римання відшкодування за чеком. У разі відмови іноземного банку оплатити чек клієнту надсилають повідомлення з проханням з'явитися для отримання поверненого чека. При видачі покриття за чеком оформляють видатковий валютний ордер, а клієнт повертає виданий йому примірник опису документів, прийнятих на інкасо.

У міжнародній торгівлі оплату боргів за допомогою чека недостатньо ши­роко використовують з таких причин:

експортер повинен звернутися до свого банку з розпорядженням про інка­сування платежів, за що буде стягуватися визначена плата;

чек може суперечити внутрішньому валютному законодавству і положен­ням про валютне регулювання в країні покупця, тому розрахунки можуть бути затримані до одержання необхідного дозволу влади на здійснення платежу;

є ризик втрати чека при надсиланні його поштою;

чек може виявитися «непокритим» і не буде сплачений після пред'явлення.

Умови передання чека від однієї особи до іншої визначають вид чека та ха­рактер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють такі види чеків:

іменний чек — чек, виписаний на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передання здійснюється цесією (передатним написом із застереженням «не наказу», завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права);

ордерний чек — чек, який виписують на користь певної особи чи за її наказом. Передається за допомогою індосаменту із застереженням «наказу» чи без нього. Цей вид чека широко використовують у міжнародному платіжному обороті;

чек на пред'явника — чек, який виписують пред'явникові, він може бути пе­реданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього.

Чекодавець надає його своєму партнерові за кордоном, який при отриманні чека виставляє його обслуговуючому банку для кредитування свого рахунка. У такий спосіб за допомогою чека на пред'явника чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж платіж банків­ським переказом. Тому чеки на пред'явника також широко використовують у міжнародному обороті.

У міжнародній практиці чеки поділяються на банківські та фірмові:

банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків не зазначено найменування фірми-чекодавця, ним є банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за рахунок коштів банку чеко­давця на його рахунку в банку-кореспонденті за кордоном. У міжнародному платіжному обороті найчастіше використовують банківські ордерні чеки;

фірмовий чек — чек, виписаний фірмою на одержувача. Переважно такі до­кументи фірми виписують в національній чи іноземній валюті на пред'явника і виставляють на свій банк. Оплата за такими чеками здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

Особливими видами чеків є єврочеки та дорожні чеки: єврочеки (Eurocheque) — стандартизовані чеки, супроводжувані спеціаль­ними гарантійними картками, які випускають банки — члени Міжнародної організації єврочеків. Функції єврочекової картки полягають не лише у гаран­туванні оплати чека в межах установленого ліміту, а й у використанні її як дебетної картки для зняття готівкових грошей у мережі банківських автоматів. Чек приймають для оплати за товари тисячі роздрібних торговельних установ у 40 країнах Європи і Північної Америки. Єврочек (чек у євровалюті) випи­сується банком без попереднього внеску клієнтом готівки і на більші суми в ра­хунок банківського кредиту терміном до місяця; оплачується у будь-якій країні — учасниці угоди. Завдяки єдиній формі та можливості додаткового контролю єврочеки широко використовуються у розрахунках з міжнародного туризму; дорожній чек — стандартний грошовий документ, який виписують у місцевій або іноземній валюті й використовують під час поїздок, закордонних подорожей для оплати товарів і отримання в банку готівки. Цей чек (Travelers Cheques) є платіжним засобом, що містить найменування банку, який випустив чек (банку емітента), підписи його уповноважених посадових осіб, номер чека в правому верхньому куті, а також два спеціально відведених рядки для підпису власника чека: перший підпис проставляється при купівлі чека в присутності працівника банку чи фірми, яка продає дорожні чеки, другий підпис власник ставить при отриманні готівки за чеком. Дорожні чеки не мають терміну дав­ності. Вони оплачуються тільки початковому власнику, зразок підпису якого є на чеку. Оплата дорожнього чека здійснюється лише в повній сумі, часткова оплата чека не допускається.

Банки України приймають до оплати чеки American Express, Thomas Cook, Visa, Citicorp у доларах США та євро. Дорожні чеки в інших валютах, як і до­рожні чеки, що пред'являються третьою особою, приймаються тільки на інкасо.

Отже, підсумовуючи розгляд правових засад міжнародних розрахунків, заз­начимо, що кожен з видів розрахунків безготівкової форми має свої переваги та недоліки. Так, наприклад, акредитивна форма оплати суттєво зменшує ризики невиконання умов поставки товару на користь імпортера, але є менш фінансово вигідною для нього, оскільки імпортер додатково сплачує кошти на користь бан­ку за відкриття акредитива й залишає свої кошти без руху до моменту митного оформлення та відвантаження товару. Інкасова форма розрахунку за зовнішньо­економічними операціями передбачає перехід права власності на товар від екс­портера до імпортера на момент передання банком імпортерові комерційних до­кументів на поставлену партію товару. Сама процедура здійснення розрахунків уже є ризиковою для експортера, оскільки оплата за товар здійснюється виключ­но після митного оформлення та відвантаження товару. Джерелом ризику є пла­тоспроможність імпортера, що потребує від експортера впевненості в обов'язко­вому здійсненні оплати за відвантажений товар. Подолати цей ризик для обох сторін контракту можна лише обговоренням пакета документів, що стануть підставою для розрахунків між імпортером та експортером.

Світова спільнота визначила уніфіковані правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які покладені в основу спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які пе­редбачають розрахунки в іноземній валюті». Виконання рекомендацій цієї по­станови суттєво зменшить ризик застосування обраної форми оплати незалеж­но від того, ким є українська сторона контракту — експортером чи імпортером.