Розвиток української мови

Ще за Литовської держави офіційною (літературно-писемною) була так звана руська мова, яка склалася на основі давньоруської писемної мови й увібрала в себе численні лексико-граматичні, фонетичні й фразеологічні елементи народнорозмовної української мови. її ще називають староукраїнською, або книжною україн­ською мовою. Тогочасні офіційно-ділові документи, значна частина художніх і релігійних творів напи­сані саме цією мовою. «І ми бачимо, що мова вкраїн­ська зробилась тоді державною мовою, — писав відо­мий український мовознавець Іван Огієнко, — нею вчили дітей по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівському палаці».

Цінною мовною пам'яткою тієї доби стало Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад Євангелія з церковнослов'янської на тогочасну книжну україн­ську мову. Перекладали Пересопницьке Євангеліє в 1556-1561 рр. М. Василевич та Григорій, архімандрит Пересопницького монастиря на Волині. Книга Пересопницького Євангелія написана на пергаменті, добре орнаментована, має багато кольорових заставок та мініатюр у стилі Відродження.

У нашу добу усталилася традиція під час присяги Президента на вірність українському народові поряд з Конституцією та Актом проголошен­ня незалежності України класти саме Пересопницьке Євангеліє, що стало яскравим символом єдності минулих і прийдешніх поколінь та втіленням національно-культурних святощів.

Найвидатніші діячі доби:Валентин Ногалевський, Петро Скарга, Герасим Смотрицький, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Андрій Римша, Памво Беринда, Лазар Баранович