Початок книгодрукування
Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був однобічний друк з дощок, на яких вирізали окремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у першій половині XV ст.
З часом був винайдений прилад для відливання металевих літер, з яких складався текст для друку. Таким новим способом була надрукована перша книга — Біблія. Винахідник такого способу книгодрукування німець Йоганн Гутенберг дуже багато зробив для розвитку й поширення освіти.
Перші книжки церковнослов’янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це — Октоїх та Часослов. За це він був звинувачений у спробі поширення православ'я. Справу передано до краківського суду, але Фіоль утік до Угорщини. На початку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. Доктор філософії і медицини, він був першим перекладачем Біблії старобілоруською мопою. У Празі 1517 року Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 року), а вже у Вільно — «Малую подорожню книжицю» (1522 року) і Апостол (1525 року).
Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з'явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені українською мовою, абетки для українських школярів.
Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край. З цієї друкарні виходили якісно надруковані церковні книжки та наукові публікації з чудовими малюнками та зображеннями святих. Чимало дослідників обстоюють думку, що у Львові друкарня існувала ;і 1460 року, а зачинателем українського друкарства був її засновник міщанин Степан Дропан. Щоправда, до нашого часу не дійшли книжки його друку.
Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв'язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 року випустив Євангеліє учительне, а наступного року — Псалтир. Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію.
Сучасники відзначали оригінальність усіх книг, надрукованих Федоровим: він не тільки знайшов нові технічні засоби, щоб створити зручні для читання та красиві книжки, але й здійснював редагування текстів, замінюючи малозрозумілі старослов'янські вирази українськими.
І. Федоров був не лише друкарем, а й справжнім просвітником і великим подвижником української культури.
Книгодрукування після Івана Федорова (Федоровича). Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устаткував Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 року).
Одним з послідовників І. Федорова (Федоровича) став видатний діяч української культури та освіти Памво Беринда. Найважливіша його праця — перший друкований український словник «Лексикона славеноросскій и ймень толькованіе», який вийшов 1627 року. Цей словник містить 6 982 поняття, слова церковнослов'янської мови та імена з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою.
Чільне місце серед друкарів, що працювали в першій половині XVI ст., посідає Лазар Баранович, який І ()74 року заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, (Осу переніс 1679 року до Чернігова, де зібрав потужні літературні сили й талановитих майстрів гравюри. В одному тільки 1679 році заходами Л. Барановича побачили світ понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.
Книгодрукування в Україні сприяло розвитку освіти й наукових знань. На думку відомого українського історика Миколи Аркаса, українці в ХVІ-ХУИ ст. були освіченіші й значно культурніші від своїх сусідів: росіян, татар і волохів.
Найвидатніші діячі доби:Іван Федоров (Федорович), Петро Мстиславець, Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка, Єлисей Плетенецький, Лазар Баранович
Найвидатніші діячі доби:Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Памбо Беринда, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистєнський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин, Інокентій Гізель, Кирило Лукаріс, Йосип Кононович-Горбацький, Костянтин Острозький, Петро Могила
Дата добавления: 2015-02-10; просмотров: 2270;