Початок книгодрукування

Велике значення для культурного життя України мав винахід дру­карського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був одно­бічний друк з дощок, на яких вирізали ок­ремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голлан­дець Л. Костер у першій половині XV ст.

З часом був винайдений прилад для від­ливання металевих літер, з яких складався текст для друку. Таким новим способом була надрукована перша кни­га — Біблія. Винахідник такого способу книгодрукування німець Йоганн Гутенберг дуже багато зробив для розвитку й поширення освіти.

Перші книжки церковнослов’янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це — Октоїх та Ча­сослов. За це він був звинувачений у спробі поширення православ'я. Спра­ву передано до краківського суду, але Фіоль утік до Угорщини. На почат­ку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. Доктор філософії і медицини, він був першим перекладачем Біблії старобілоруською мопою. У Празі 1517 року Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 року), а вже у Вільно — «Малую подорожню книжицю» (1522 року) і Апостол (1525 року).

Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали брат­ства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з'явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, пе­рекладені українською мовою, абетки для українських школярів.

Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створе­ний великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край. З цієї друкарні виходили якісно надруковані церковні книжки та наукові публікації з чудовими малюнками та зображеннями святих. Чимало дослідників обстоюють думку, що у Львові друкарня існувала ;і 1460 року, а зачинателем українського друкарства був її засновник міщанин Степан Дропан. Щоправда, до нашого часу не дійшли книжки його друку.

Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважа­ють Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з перепису­вання книг, звинуватили друкарів у зв'язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 року випустив Євангеліє учительне, а наступного року — Псалтир. Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Остро­га. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію.

Сучасники відзначали оригінальність усіх книг, на­друкованих Федоровим: він не тільки знайшов нові технічні засоби, щоб створити зручні для читання та красиві книжки, але й здійснював редагування тек­стів, замінюючи малозрозумілі старослов'янські вира­зи українськими.

І. Федоров був не лише друкарем, а й справжнім просвітником і великим подвижником української культури.

Книгодрукування після Івана Федорова (Федорови­ча). Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устатку­вав Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 року).

Одним з послідовників І. Федорова (Федоровича) став видатний діяч української культури та освіти Памво Беринда. Найважливіша його пра­ця — перший друкований український словник «Лексикона славеноросскій и ймень толькованіе», який вийшов 1627 року. Цей словник містить 6 982 поняття, слова церковно­слов'янської мови та імена з перекладом та тлумачен­ням тогочасною українською літературною мовою.

Чільне місце серед друкарів, що працювали в першій половині XVI ст., посідає Лазар Баранович, який І ()74 року заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, (Осу переніс 1679 року до Чернігова, де зібрав потужні літературні сили й талановитих майстрів гравюри. В од­ному тільки 1679 році заходами Л. Барановича поба­чили світ понад 6 тис. примірників різноманітних під­ручників для початкових шкіл.

Книгодрукування в Україні сприяло розвитку освіти й наукових знань. На думку відомого українського історика Миколи Аркаса, українці в ХVІ-ХУИ ст. були освіченіші й знач­но культурніші від своїх сусідів: росіян, татар і волохів.

Найвидатніші діячі доби:Іван Федоров (Федорович), Петро Мстиславець, Василь Суразький, Дем'ян Наливай­ко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка, Єлисей Плетенецький, Лазар Баранович

Найвидатніші діячі доби:Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Памбо Беринда, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистєнський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин, Інокентій Гізель, Кирило Лукаріс, Йосип Кононович-Горбацький, Костянтин Острозький, Петро Могила