МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА

Найжорстокіших переслідувань з боку духівництва зазнали скоморохи (у перекладі з лат. - веселі люди) - перші професійні актори, музиканти, танцюристи, акробати, дресирувальники. Представники християнської церк­ви забороняли їхні «бісівські» видови­ща, тому що вони походили з архаїч­них язичницьких обрядів і вірувань.

Скоморохи виступали як перед на­родом, так і перед князівською знаттю. В їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового теат­ру і деякі риси княжого театру, що мав зародки професіоналізму. Тематика княжого театру спиралася на рицар­ську пісню речитативно-величального характеру в супроводі музичних ін­струментів (подібно до німецьких шпільманів2). Із занепадом Київської держави занепав і княжий театр, а йо­го персонажі («князь», «княгиня», «бояри», «дружина» та ін.) перейшли до народного театру.

Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення. Єдиним об­ладнанням була ширма, за якою акто­ри перевдягалися, надівали маски, чіп­ляли бороди, вуса тощо. Представники цього розважально-жартівливого мис­тецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних ритуалах і святах. Найчастіше водили вулицями «Козу», інколи - дресированих ведме­дів, виступали на майданах і базарах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їх­ні дотепні дійства, складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл на тере­нах усієї України дістали назву «Ско­морохи» , що підтверджує надзвичайну популярність цих мандрівних акторів.