Цікаво знати. Використання в україн­ському середньовічному живо­пису різних кольорів було не випадковим

Використання в україн­ському середньовічному живо­пису різних кольорів було не випадковим. Кожен колір щось символізував. До того ж існувала певна ієрархія барв. Найвищою вважалася золота, або жовта, що символізувала небесне царство. Так, золота­ве тло мозаїк та ікон, німби навколо голів святих свід­чать, що зображена особа пе­ребуває на небі. Що ближчий колір до золотого, то він ва­гоміший. Білий колір означав Преображення Господнє - той стан, коли земна люд­ська природа перетворюється но чищу, духовну, синій — не­бесну твердь, блакитний і зе­лений - усе земне. Особливе значення н усьому християнському мистецтві належить пурпуровому кольору {поєд­нанню червоного з синім, бла­китним або фіолетовим), який за античних часів сим­волізував царську владу. Хі­тон на Христі був пурпуро­вого кольору як символ його божественного, царського по­ходження, а гіматій {плащ) мав блакитне забарвлення і символізував його земну при­роду. Навпаки, в одязі Божої Матері хітон зображували блакитним або зеленим, а мафорій - пурпуровим.

Червоний колір мав подвій­ний зміст. З одного боку, він символізував божественну енергію, життєдайну силу й перемогу, як, наприклад, в об­разах святих воїнів (Юрія Змієборця, Дмитра Солунського та ін.), з іншого - в червоному одязі зображували святих мучеників, які проли­ли кров за віру Христову. Самого Ісуса Христа часто зображували не в пурпурово­му, а саме в червоному хіто­ні, ніби підкреслюючи значен­ня пролитої ним крові заради порятунку роду людського. Єдиний колір у символіці християнського мистецтва з негативним значенням ~Jipj)r ний. Це знак скорботи та пекла. Іконописці його вико­ристовували рідко, переважно в зображеннях Страшного Суду {за кн. Д. Степовика «Історія української ікони Х-ХХ століть». - К.: Либідь, 1996).