ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РУКОПИСНОЇ КНИГИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень худож­ньої культури, довершений смак.

Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько ти­сячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенько­вого розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відпо­відає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності перепису­вача та художника, які робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт — устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним •-— перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукопи­сах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барв­ника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожні місця заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар'ю. Допоміжний апарат — колонтитули, колонциф­ри — також писали червоним кольором, що робило книгу ошатною і святковою.

В оформленні староруської книги широко використовували декора­тивний елемент — в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту. їх писали червоною фарбою, а в "престижних" виданнях — золотом.

Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували деко­ративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукопис­ної книги, у руській майже не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.

Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, щоб при­вернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від З до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У компо­зиції окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, / що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних 4 рішеннях української народної творчості. В окремих випадках викорис­товували кінцівки, ще рідше — рамки і таблиці.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділялися на вихідні, або лицеві, й ті, що власне "відкривають" текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації "розсипані" по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, оборкові, на полях. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілю­страцій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.

Усі рукописні книги "одягалися" в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком. їх по­кривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими при­красами — жуковинами та середниками, які були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою сканню, філігранню, зерню, фініфтю, а на середниках малювали сюжетні сцени зі святого письма або житія. Такі оправи називались окладними. Обов'язковим елементом були орнамен­товані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціаль­ним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелір­ний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідомі, лише зрідка зустрічаємо згадки про імена, але вони не достовірні. Напевно можна го­ворити про школу або спрямування із оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості де­коративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі. Ру­кописні книги стали цінним надбанням нашої культури.