КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ РУСІ

Закономірним політичним і культурним спадкоємцем Київської держави, послабленої і спустошеної внаслідок золотоординської навали, стала Галицько-Волинська Русь, що утворилася в результаті об'єднання Галичини та Волині у 1199 р. князем Романом. Найбільшої могутності вона до­сягла у ЗО—60-ті pp. XIII ст. за часів правління князя Да­нила Галицького (1201 —1264 pp.), який у 1254 р. дістав від римського папи титул короля. Вигідне географічне стано­вище давало можливість Галицько-Волинській Русі встановити тісні економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи, зокрема Німеччиною та Італі­єю. Завдяки об'єднанню етнічно спільних українських зе­мель у нове державне утворення саме тут створились сприятливі умови для становлення й подальшого розвою національної культури.

Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеч­чини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.

Міста Галицько-Волинської Русі стали значними цент­рами літописання та книгописання. Найвизначнішою па­м'яткою літератури даного періоду є Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події полі­тичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.

Літопис складався при дворі Данила Галицького, а зго­дом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печат­ника Кирила.

У канцелярії князя Данила працювали писарі, що вели дипломатичне листування, готували тексти грамот, стиль .яких у наступні часи закріпився у Великому князівстві Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детька, львівського воєводи Якші Блотишевського написані виразним письмом, їх текст складений за всіма середньовічними правилами, що регламентували написання документів.

До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Ва­сильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Во­лині. У м. Володимирі-Волинському була складена нова редакція Кормчої книги — збірки церковних та світських правових норм, що поширювалися на Україні та в Білору­сії. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV ст.

Галицько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів то­що. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монумен­тальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з, півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрести­теля. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини — угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Га­личини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Свято-іванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора (тепер Старий Самбір).

Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна*. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови компо­зиції, багата кольорова гама.

*Див.: Свенцицька В. /., Сидор О. Ф. Спадщина віків. Львів, 1990. С. S.

Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатю­рам Галицького Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів.

Культура Галицько-Волинської держави справила вели­кий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Во­лині були загарбані польськими та литовськими феодала­ми, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К., 1988.

Горский В. С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI— начала XII века. К., 1988.

Грушевський М. С. Історія України-Руси: У 3 т. К-, 1991. Т. 1.

Дубов И. В. Новые источники по истории Древней Руси. Л., 1990.

Знойно О. П. Міфи Київської землі та події стародавні К 1989.

Исаевич Я- Д. Культура Галицко-Волынской Руси//Вопр. исто­рии. 1973. № 1.

Історія Львова, К., 1984.

Київська Русь: культура, традиції. К., 1982.

Кршг'якевич I. П. Галицько-Волинськё князівство. К., 1984.

Литература Древней Руси. Хрестоматия. М., 1990.

Літопис Руський. К., 1989.

Макарчук С. А. Український етнос (Виникнення та історичний роз­виток). К., 1992.

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.

Огієнко І. Українська культура. 1С, 1991.

Повість временних літ. К-, 1990.

Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. К., 1992. Т. 1.

Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. М, 1987.

Сеенціцька В. І., Сидор О. Ф. Спадщина віків. Львів, 1990.

Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. К., 1993.

Січинський В. Чужинці про Україну. Львів, 1991.

Субтельний О. Україна. Історія. К., 1991.

Толочко П. П. Древняя Русь. К., 1987.

Ульяновський В. І. Релігія і духовна спадщина минулого. К., 198Э.