Велика рогата худоба

Тільні корови менш активні, вони повільніше рухаються, мабуть, оберігаючи себе від напруження. У другу половину вагітності у корів призупиняється ріст рогів, копит, зубів. Роги стають більш тонкими, на них утворюються кільця, за числом яких можна дізнатися про кількість попередніх отелень.

На тваринницьких фермах корів перед отеленням переводять у пологове відділення, де кожній з них відводять окремий станок. Як правило, корови при отеленні не потребують сторонньої допомоги, але робітник ферми повинен бути готовий у важких випадках надати тварині необхідну допомогу.

Як правило, новонароджене теля самостійно стає на ноги і починає смоктати. Якщо ж теля через 5-6 годин після народження ще не смокче матір, то йому допомагають знайти її вим`я.

Корова облизує своє новонароджене теля. Цей акт поведінки матері дуже важливий для малюка: масаж його тіла змушує активно працювати всі органи та тканини, зі шкіряного покриву видаляються навколоплідні води, завдяки лізоциму слини знезаражується пуповина. Корова облизує теля на протязі 30-35 хвилин, особливо ретельно обробляються ділянки пуповини та живота, плечей, стегон, спини та проміжностей, тобто ті місця, які пов`язані з рефлексами сечовиділення, дефікації та гарним тонусом м`язів. Одразу після облизування теля встає і починає шукати дійки матері (рис. 14).

Рис. 14. Теля підвелося на ноги після облизування коровою.

Дослідники В. Аршавський і Є. Пяткін вивчали, як прояв материнського інстинкту впливає на здоров`я корів – матерів та їхніх телят. Враховували інтенсивність і тривалість облизування, термін, через який теля може триматися на ногах і смоктати корову, кількість молозива, прийнятого їм при першому годуванні, випадки захворювання телят молочного періоду і тонус триголового м`язу плеча через 1-1,5 години після народження.

Порівняльні виміри показали, що м`язовий тонус у облизаних телят у 4 рази вищий, ніж у необлизаних. Перші, раніше встають на ноги і міцніше утримуються на них. У них сильніше проявляється смоктальний рефлекс, і вони більше висмоктують молока під час першого годування.

Автори дослідження спостерігали за п’ятьма парами двійнь. Одне теля з кожної пари відділили від матері (контроль), друге залишалось з нею на протязі п`яти діб. Облизані близнюки вставали та тримались на ногах у середньому через одну годину після народження, а контрольні – через дві години. Одразу після підняття на ноги телята дослідної групи смоктали своїх матерів, а контрольних поїли з ріжків. Всі необлизані телята перехворіли важкою диспепсією. У віці 6 місяців у облизаних телят вага тіла на 38% була більше, ніж у необлизаних.

В іншому досліді встановлено, що у 49 корів, які ретельно облизували новонароджених телят, післяпологовий період відбувався без ускладнень, послід відділявся через 2,5 години. А у 32 корів, яким не давали облизувати телят, послід відходив через 9 годин. У цих корів було відмічено 7 випадків затримки посліда, 4 випадки ендометриту, 2 випадки маститу. Обстеження 17 корів у віці 6-8 років, у яких материнський інстинкт був відсутній або спотворений (корови вороже ставилися до новонароджених), показало, що у них порушений обмін речовин, відділення посліду затримується та викликає факти захворювань на ендометрит і мастит.

Закордонні вчені спостерігали, як спосіб вирощування впливає на формування показників поведінки. При проведенні дослідуу було прийнято 4 схеми вирощування теличок: 1) окреме утримання і годування; 2) спільне утримання і годування; 3) окреме утримання і спільне годування; 4) спільне утримання і окреме годування. У результаті досліду, який тривав на протязі всього періоду вирощювання і дві лактації, встановлено вплив системи вирощування на формування реакції стадної поведінки, зокрема на агресивність і особливо на прояв материнського інстинкту дорослої худоби. Первістки, яких вирощували разом, майже байдуже відносилися до телят, облизували їх неповністю та часто не підпускали до вимені, не захищали від небезпеки, тоді як окремо вирощені корови поводилися інакше. Після другого отелення різкі відмінності між коровами вирівнялися.

Телиці, вирощені групами у другому досліді, були більш агресивні і менше турбувалися про своїх телят, ніж ровесниці, яких раніше утримували окремо. Спосіб вирощування не впливав на поведінку корів при доїнні.

Телята, вирощені у групі при недостатньому фронті годування, згодом характеризувалися більшим прагненням до домінування, ніж їхні ровесники, які утримувалися в індивідуальних клітках.

Ставлення матерів до свого та чужого потомства дуже різнилося. Наприклад, деякі корови дозволяють смоктати себе декільком телятам або одне теля може смоктати декілька корів.

Іноді у м`ясному тваринництві тримають телят під коровами-годувальницями на протязі 3-4 місяців. Спочатку приблизно до 11-го дня після народження, телят підпускають до матерів 5 разів на день, а потім віддають на виховання коровам-годувальницям – тваринам спокійним з добре розвинутим материнським інстинктом. До кожної з них підпускають від двох до чотирьох, а іноді і більше телят. За рік корова-годувальниця здатна виростити три серії телят, тобто від 6 до 12 телят. Корів-годувальниць з телятами утримують спочатку в окремих станках, а потім об`єднують взимку 5-10 корів-годувальниць з телятами в одному станку, влітку 15-20 корів з 60-80 телятами.

Свиноматки. У свинарстві, як і в інших галузях тваринництва, матку готують до опоросу заздалегідь, тому що від її правильного годування та утримання, особливо в останній місяць супоросності, багато у чому залежать вага, приплоду під час народження та стан здоров`я. Сильні потрясіння навіть у найсприятливіших умовах годування можуть стати причиною аборту та інших патологічних явищ. щоб запобігти аборту супоросних маток неможна, швидко ганяти, допускати тиск у дверях свинарника, біля годівниць. також їх не можна напувати крижаною водою.

Взаємовідносини між свиноматкою і поросятами будуються таким чином. У перші дні після народження потомства матка допомагає поросятам смоктати її (тобто ініціатива початку годування надходить від неї). Матка лягає на правий бік і повертається вбік найбільшого обігрівання, влаштовуючи сприятливі умови поросятам для початку їхнього годування.

По мірі зростання поросят ініціатива початку годування переходить до них. Починаючи з 20-21-го дня підсосного періоду матка у деяких випадках ухиляється від годування молодняка. Вона лягає на лівий бік і відвертається від зони обігрівання або встає, сідає, лягає на живіт. Поросята переслідують матку, намагаючись смоктати її у будь-якому положенні тіла.

На факт виживання поросят впливають пора року і погодні умови. Поросята, які народилися восени, звичайно зберігаються краще, ніж ті, які народилися навесні. Це природно, тому що матки влітку, отримуючи повноцінне годування, віддають потомству все, що одержали від природи. У той же час весняні поросята народжуються від маток, які вичерпали за зиму запаси вітамінів та інших поживних речовин. Безсумнівно, що для вирощування весняних поросят потрібно більш ретельно складати раціони як для матки, що годує, так і для її потомства. З іншого боку, хоча осінні поросята і більш оснащені їхні біологічні переваги невеликі: восени молодняк підстерігають холодна погода, сирість, а головне, різкі перепади температури повітря.

Вівці. У овець ягніння звичайно проходить легко. При наближенні пологів вівця починає турбуватися, то лягає, то встає, стогне. При нормальному ягнінні спочатку показуються ніжки, потім голівка, що прилягає до ніжок. Після пологів матка одразу облизує ягня. Занепокоєння і тужіння, що продовжуються, вказують на те, що невдовзі з`явиться друге ягня. Після того, як матка оближе ягня та заспокоїться, її переводять у інше приміщення, де формують загін з новонародженими ягнятами.

При промисловій технології вівчарства ягніння овець проводять у стислі строки. Після ягніння вівцематок з ягнятами одноденного віку групують у сакмани (не більше 15 маток з ягнятами). У такій групі малюки чудово запам`ятовують матерів і, як правило, не губляться.

Спостереження за вівцями у природних умовах показує, що в перші дні після народження ягнята не розрізняють облік матері і можуть прямувати за вівчарем або собакою. Перш за все, вони запам`ятовують голос матки і у тижневому віці доволі впевнено знаходять її в групі овець. З моменту народження ягняти вівця безупинно на протязі години або півтори мекає. Вона нібито втовчує в його пам’ять свій голос. А ягня відповідає рідко, коли мати випадково штовхає його ногою чи носом. Матка ж спочатку запам`ятовує запах ягняти, а потім його голос. “...Для овець головним є запах ягняти, за яким вони його впізнають, а зовнішність ягняти вівця знає дуже приблизно. Вівці можуть прийняти за ягня і кинуту на землю шубу, і собаку, підбігти до них, обнюхати, так само як обнюхують всіх підряд ягнят, яких зустрічають, поки не знаходять свого...” Л.М.Баскін (1986). вівці реагують на крики і стурбованість не тільки своїх, але і сусідських ягнят навіть у тому випадку, якщо власне ягня знаходиться поруч.

Якщо на пасовищі ягнята гублять матерів, їх підсажують до інших багатомолочних маток. Звичайно ягнята, які загубилися, і зголодніли гучно і жалібно мекають. Вівці неохоче приймають чужих ягнят, відганяючи їх від себе ударами голови. “...Матері, обнюхавши ягня різко відступають назад, б`ють ягня лобом і тікають. Виявилося, що інша вівця підпускає до себе ягнят і годує їх молоком. При цьому вона передає їм свій запах, а справжні матері їх не приймають через чужий запах...” Л.М. Баскін (1986).

Щоб вівця прийняла чуже ягня, його обприскують її молоком або, якщо це можливо, натирають послідом.

У 4 місячному віці молодняк відлучають від маток. Ягнят однієї статі та розвитку формують у групи, в яких вони впізнають один одного, що сприяє подальшому нормальному співіснуванню тварин в отарі. Матки, у свою чергу, залишившись без ягнят, встигають до початку злучки відпочити та відгодуватися.

Коні. Жеребі кобили, яких утримують у табунах, вибирають затишне місце та усамітнюються. Пологи проходять у положенні лежачи. Втомившись від пологів, кобила встає не відразу, а через деякий час, повертає голову у бік новонародженого, обнюхує і потім облизує його, висушуючи тим самим вовну лошати і покращуючи циркуляцію крові. Кобила звичайно турбується про потомство. У перші дні після народження лошати вона не відходить від нього, на пасовищі постійно тримає його у полі свого зору. Кобили з новонародженими тримаються окремо, неподалік від табуна, і тільки після тижневого строку приєднуються до нього. Кобили у табуні добре відрізняють своїх лошат за зовнішністю та запахом. Лошата починають виразно виділяти матерів серед інших коней, приблизно через добу після народження. Переляк змушує їх шукати матір і кликати її, якщо кобили немає поблизу. Якщо лоша загубилося у табуні, кобила енергійно розшукує його, гучно починає іржати, викликаючи неспокій серед коней. Кобила підпускає до вимені лише власне лоша, а чужих відганяє. Впізнає його за запахом. Щоб кобила у необхідних випадках прийняла чуже лоша, треба її власного і чужого оприскати однією й тією ж пахучою речовиною. Наприклад, слабким дезинфікуючим засобом або настойкою якої-небудь рослини (зокрема, кореня валеріани).

Рис. 15. Проявлення материнського інстинкту

В умовах традиційного пасовищно-стійлового утримання роль матері, головним чином, обмежується забезпеченням лошати молоком.

За табунної системи утримання кобили турбуються про своє маля і захищають його від нападу ворогів (рис 15).

У перші 2 місяця лошата харчуються виключно молоком матері.

Якщо кобила вигодовує двох лошат, то їх потрібно підгодовувати коров`ячим молоком.

Кобил, що працюють, від яких молодняк ще не відбитий, потрібно приводити до лошат для годівлі через кожні 4-5 годин. Якщо лоша відбивають одразу, то це призводить до стану великого нервового напруження матері. Так чи інакше кобила зазнає стресового стану, попередня поведінка її змінюється, вона стає неспокійною, відмовляється від їжі, починає іржати, молочна залоза її набрякає. Частіше за все, лошат відлучають від кобили у 5-7 місячному віці.

Кури. Батьківська поведінка курей пов`язана з віком. Кури живуть до 20 років, але несуть яйця до 10 років. Чим старіша курка, тим менше вона відкладає яєць. Молода курка, яка знесла більше 240 яєць у перший рік, до 9-річного віку знижує несучість до 20-25 штук яєць на рік. По мірі старіння у курей знижується не тільки кількість яєць, але й їхнє запліднення.

У природних умовах кури відкладають 11-17 яєць, тобто стільки, скільки здатні вкрити своїм тілом при висиджуванні, після чого кладка яєць припиняється, і курка починає виводити потомство. В умовах птахофабрики курка може відкладати до 300 яєць на рік.

Протягом доби інтенсивність відкладання яєць курами змінюється таким чином: з 7 до 9 години ранку відкладають яєць 15-20% несучок; з 9 до 11 години 25-30%; з 11 до 13 години 25-30%; з 13 до 15 години до 20%; з 15-17 години 5-10% курей.

Таким чином, основна кількість яєць буває знесена до 13 години. Якщо яйця знесені з 15 до 17 години, не прибрати і залишити у гніздах на ніч, то у курей починає проявлятись інстинкт висиджування. Кури, які зносять яйця наприкінці дня, нерідко зовсім не виходять із гнізда або одразу до нього повертаються. Контакт з яйцем протягом ночі, а іноді й на протязі більшого періоду часу породжує батьківську поведінку, тобто схильність до висиджування.

Висиджування, хоча і є природною властивістю птахів, проте у курей різних порід, ліній і навіть окремих особин не однакове. У птахів важких порід (м`ясних, м’ясо-яєчних) проявляється більша схильність до висиджування, ніж у легких яєчних порід.

В природних умовах у курей спостерігається чітко виражений сезонний характер відкладання яєць. Навесні вони відкладають найбільшу кількість яєць. Цьому сприяє тепло і достатня тривалість світлового дня. На початку літа з`являються перші квочки, у першій половині літа у багатьох курей посилюється інстинкт висиджування: потрібно встигнути вивести і виростити курчат до настання осінніх холодів.

У промисловому птахівництві природний процес відтворення собі подібних замінений штучною інкубацією яєць і вирощуванням молодняка під обігрівачами. Квочки виявилися непотрібними: використання їх невигідно, так як висиджування та вирощування молодняка займає 1,5-2 місяці, протягом яких курка не дає яєць.

Інстинкт висиджування проявляється у курей і при клітковому утриманні, хоча і в незначній мірі. Як правило таких птахів вибраковують.

Курка, що готується стати квочкою, вибирає собі найбільш затишне, непомітне місце. Курка не відрізняє своїх яєць від чужих, однак кількість яєць, що лежать у гнізді – важливий фактор. Чим більше їх у гнізді, тим швидше курка-несучка перетворюється на квочку. На яйцях вона сидить 21 день, обігріваючи їх своїм тілом (t⁰, при якій розвивається зародок, + 37,5 ºС).

Періодично курка перевертає яйця та перекочує крайні до середини гнізда та навпаки. Квочка безбоязно залишає гніздо, даючи яйцям охолонути, причому чим ближче до виведення курчат, тим більш довгий період часу може бути відсутня курка. Курчата з одночасно відкладених яєць виводяться нерівномірно: з мілких яєць раніше, з крупних на 6-10 годин пізніше.

У птахів батьківські турботи зводяться до обігрівання курчат, пошуку корму та захисту від нападів. Квочка остаточно залишає гніздо через 24-36 годин після вилуплення першого курчати та відводить за собою потомство. Пересуваючись у дворі курка весь час шукає корм, квокче, скликаючи курчат.

Знайшовши місце, де лежить зерно, комахи або інший корм, курка нахиляючи голову, дзьобом як би вказує курчатам на наявність їстівних предметів. Енергійними рухами ніг за допомогою кігтів вона розгрібає ґрунт, дістаючи на поверхню новий корм для курчат. У той же час практично безперервно курка пильно слідкує за небом і при появі хижака-шуліки, яструба, навіть ворони звуком збирає курчат і в той самий час відводить їх у схованку: кущі, крони дерев, намети та ін.

Тут вона збирає курчат під себе, прикриваючи крилами. Курка-мати захищає своїх курчат не тільки від пернатих, але і від наземних хижаків, безстрашно кидаючись у бійку з тваринами, які є нерідко набагато сильнішими за неї.

Коли змерзлі курчата гучно і тривожно пищать, курка, вибравши зручне місце, збирає їх під себе. Курчата, які сидять під куркою, весь час змінюють своє місце положення у залежності від потреб організму. Якщо курчаті холодно, воно притискається до грудей курки, а пізніше перебирається у більш прохолодне місце і навіть висовує голівку.

Температура під куркою неоднакова: біля грудей + 42 ⁰С, на периферії – нижче.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під материнською поведінкою?

2. Характеристика материнської поведінки корів.

3. Характеристика материнської поведінки свиноматок та вівцематок

4. Характеристика материнської поведінки кобил.

8.5. Групова (соціальна) поведінка

сільськогосподарських тварин

В природних умовах проживання тварини ведуть самотній спосіб життя чи живуть у гуртах. Серед ссавців самотній спосіб життя ведуть білки, лисиці, тигри. Тварини-одинаки живуть на своїй індивідуальній ділянці, межі якої вони мітять (сечею, секретами залоз) та захищають від посягання інших тварин. Самці і самки зустрічаються на короткий час в період розмноження.

Більшість видів ссавців відносяться до суспільних тварин з груповим способом життя.

Групи тварин відрізняються як за своєю структурою, так і за кількістю тварин (зграя вовків, стадо копитних, табун коней, гарем котиків).

Тварини у групі живуть за неписаними, але суворими законами стада, завдяки яким групи є не простою окремою групою тварин, а цілісною одиницею – спільнотою. Додаток Рис. VIII (1,2)

В середині групи між тваринами встановлюються певні взаємовідносини, засновані на законах домінування та підпорядкування. Кожна тварина групи займає своє рангове (ранг, чин) місце, яке здобуває у боротьбі з іншими тваринами групи. Боротьба за місце на ієрархічних сходах рідко призводить до летального випадку, так як один із суперників, відчуваючи перевагу іншого, поступається йому першістю і своєю поведінкою та позою демонструє покірність. Кінь піджимає хвіст, направляє вперед вушні раковини і шию підтримує паралельно землі, собака і вовк підставляють шию – найбільш уразливу частину тіла, корова опускає голову (рис. 16).

Рис. 16 Різноманітні положення голови і хвоста тварин в залежності від емоційного настрою: а,б – збудження, проявлення упевненості; в,г,д,є – комплекс підкорення.

Крім того, тварини за зовнішнім виглядом суперника можуть визначити його силу. В цьому разі з’ясування взаємовідносин зводиться до демонстрації поз домінування та покірності, тобто до ритуалу. Рангові бої частіше бувають між приблизно рівними суперниками, коли тварини не можуть за зовнішнім виглядом визначити можливості суперника.

Складеною вважають групу, у якій тварини знають один одного “в обличчя” і сприймають одних особин як панівних, а інших – як підлеглих.

Поведінка кожного члена групи, а також взаємовідносини між окремими тваринами визначаються ранговим місцем: слабкий завжди і в усьому добровільно поступається сильнішому.

Такий порядок у спільноті звичайно називають ієрархією, завдяки чому у групі до мінімуму знижується число конфліктів і підтримується певний порядок та примусова гармонія.

На чолі групи стоїть домінантна тварина. Це велика, сильна, часто агресивна тварина, яка у боротьбі довела свою перевагу над іншими тваринами групи. Їй без боротьби уступають краще місце відпочинку та пасовище, їжу, шлях, самку. У випадку загибелі чи хворобі домінантної тварини, її місце займає наступна за нею по рангу особина.

Крім домінантних тварин у групах бувають вожаки. Вожаками можуть бути і не самі сильні, але обов’язково самі досвідчені і розумні тварини. Це звичайно старі самці і самки. Вожаки відрізняються найбільш складними формами поведінки. У своїх діях вміють використовувати накопичений досвід і у складних ситуаціях вибирають найкращий варіант її рішення. Очевидно, вони вище інших членів спільноти стоять і за ступенем розвитку розумової діяльності. Л.М.Баскін (1986) наводить численні приклади використання тварин в якості вожаків. “…Вела отару овець коза, яка відрізнялась незвичайною жвавістю”.

“....Вівці чекали моменту, коли їх випустять із загону, у хвилюванні часто мекали. Зголоднілі за ніч вони чекали початку пасовища. Проте, опинившись на волі не бігли самі вперед. Навпаки, нетямуще притискалися до купи, шарахалися то в одну, то в іншу сторону. Кожного дня чабан починав з того, що заходив у середину отари, виганяв назовні кіз і направляв їх вперед, а вже позаду тягнулася решта отари. Вожаками в отарі були два козла дуже примітні і розміром рогів, і забарвленням. Чабани спеціально виростили їх і навчали”.

“...Табун вела стара гніда кобила. Вона була із косяка самого більшого в табуні жеребця – гнідого, з величезним шрамом на боці. Він рідко дрався з іншими жеребцями, йому уступали шлях без бою”.

“...Майже до світанку коні стояли куняючи. І раптом одна із старих кобил зрушила назустріч вітру. Табун пішов. В останній день травня повіяв південно-східний вітер і вночі табун пішов назустріч вітру...”

Вожак стає на чолі групи у випадку небезпеки, при зміні місця проживання, при необхідності захисту від хижака. Наприклад, у оленів при появі небезпеки часто олень-самець, який є домінуючим у групі, втрачає свою владу і група іде за старою оленихою, яка в даній ситуації бере на себе функції вожака. Вожаками можуть бути і тварини іншого виду. Наприклад, козли часто водять за собою отару овець.

Практично у овець постійного вожака не існує: нерідко тварина, яка випадково виходить вперед, виконує функцію вожака. Часто буває надто важко зрушити отару з місця: вівці не хочуть рухатися із-за спеки, зустрічного холодного вітру, бурана, куряви (пилової бурі), страху. Тварини притискаються одне до одного і не рухаються, коли дорогу замітає глибоким і м’яким снігом. Особливо великий опір отари виявляється при загоні на розкол. Саме тому в якості вожаків у багатьох країнах використовують козлів, а в південних районах навіть ослів.

Різні тварини по різному реагують на втрату вожаків. У оленів місце вожака, який загинув, відразу займає нова тварина, яка веде за собою стадо. У снігових баранів (архарів) втрата вожака викликає паніку серед тварин. Вони починають безладно метатися із боку в бік і можуть при цьому стати легкою здобиччю хижаків.

Групи звичайно прихильні до певного місця проживання, до своєї території, тут у тварин є корм, місце відпочинку, сховище. Тварини у групах між собою підтримують певну відстань – витримують індивідуальну дистанцію. Індивідуальна дистанція під час випасу у овець складає не більше 1,7 м, коней – 5,1 м, одногорбого верблюда –7,7, у північного оленя – 3 м.

При несприятливих кліматичних умовах, коли це потрібно для тварин, індивідуальна дистанція зводиться до мінімуму.

В нормальних умовах тварини звичайно не порушують індивідуальну дистанцію, а якщо вона скорочується, наприклад, при недостатній площі для випасу, то це завжди супроводжується підвищенням агресивності тварин.

Груповий спосіб життя як для окремої тварини, так і для виду має переваги перед одиночним. Тваринам у групі легше протистояти хижакам, вирощувати та захищати молодняк, переносити спеку, заметілі, мороз. У стаді тварини менш лякливі, це дає їм можливість освоювати нові території. Кожна тварина може розраховувати не тільки на себе, але й на розум і життєву досвідченість вожака. Право домінантної тварини на самку сприяє отриманню більш міцних нащадків, що відіграє позитивну роль в еволюції виду.

У свійських тварин стадний інстинкт дуже добре виражений: коні, корови, вівці, свині, випущені на випас чи вигульний майданчик, об’єднуються у групи. Поведінка у групі у домашніх тварин, як і у диких, визначається законами ієрархії. Проте доместикація не могла не відобразитися на поведінці тварин. По-перше, при одомашненні людина відбирала найбільш спокійних, в зв’язку з чим худоба відрізняється меншою агресивністю, і володіє відносно більш спокійною вдачею, ніж дикі. По-друге, роль вожака у свійських тварин дуже обмежена, так як основні його функції – захист від небезпеки, пошук місця для випасу, об’єднання тварин у групу – взяла на себе людина.

Одомашнення зробило поведінку свійських тварин більш примітивною. Саме цим у значній мірі і пояснюється той факт, що у домашніх тварин розумова діяльність розвинена слабше, ніж у диких. Для кожного виду тварин характерна своя групова поведінка, свої специфічні закони, які як і інші видові ознаки обумовлені спадковістю.

Вівці при випасі утворюють стійкі групи, які складаються за територіальним принципом. Так, при вивченні згуртування і територіального розміщення овець при випасі було встановлено, що вони розподілялись на дві групи, кожна з яких обирала для випасу певну територію пасовища. Кількість території пасовища на одну вівцю виявилася однаковою – 0,54 га. Тимчасова ізоляція тварин в індивідуальних загонах не вплинула на згуртування і розміщення овець на пасовищі: після об’єднання вони знову утворювали ті ж групи (рис. 17).

Рис. 17. Вівці на пасовищі об’єднуються в окремі групи

У великої рогатої худоби спостерігається висока ступінь стадної організації. Чим однорідніша група за віком, розвитком, породою, тим менш яскраво виражена ієрархія. Конфлікти у таких групах зводяться до мінімуму і часто носять характер демонстрації. Боротьба за домінанування відбувається при формуванні групи чи введенні нових тварин у групи з вже встановленим порядком домінування. Лідери – це частіше корови з сильним урівноваженим рухомим типом вищої нервової діяльності. Корови слабкого типу ВНД займають нижчі сходинки рангової драбини.

Рис. 18. Форми супротивництва у худоби

Розподіл тварин у групі за ступенем панування чи підкорення залежить також від того, чи є в них роги, хоча можливі і відхилення від цього показника. Нетелі і більш молоді тварини знаходяться на більш низьких сходинках ієрархії, проте, по мірі вибракування старших тварин молоді індивідууми пересуваються по рангу вгору. Хворі тварини починають підкорюватися тим, яким до хвороби не підкорювались. Краще всього ієрархічна побудова групи виявляється при годівлі тварин. Під час годівлі можна спостерігати факти неодноразового обміну годівницями з ініціативи тварин вищих рангів. При цьому бійок і витискань майже не спостерігається, тому що тварини нижніх рангів відразу поступаються своєю годівницею і переходять до звільненої.

Домінантні тварини обирають кращі місця для відпочинку. В загонах вони віддають перевагу відпочинку біля стін, при боксовому утриманні вони займають центральні бокси. Під час відпочинку індивідуальна дистанція між тваринами буває мінімальною. При відпочинку на глибокій підстилці чи в загонах тварини віддають перевагу лежанню поряд, а при боксовому утриманні, перш за все займають бокси.

Тварин, що лежать як правило, рідко виганяють з боксів. Тварин, що стоять у боксі виганяють досить часто, при цьому ступінь опору агресору залежить від рангових місць тварин. Тварина низького рангу поступається своїм місцем відразу, як тільки корова високого рангу злегка доторкнулась її рогами чи головою. Якщо ранги тварин досить близькі, то можна спостерігати і удар в бік, і сильні поштовхи, і навіть наскок з розбігу.

Корови, яких часто проганяють із боксу, віддають перевагу відпочинку в проході прямо на решітчастій підлозі. Тривалість часу відпочинку тварин залежить від умов їхнього утримання. При прив’язному утриманні час відпочинку більше ніж при безприв’язному, тому що у другому випадку тварини турбують одна одну.

На формування стадної ієрархії великий вплив чинять породні особливості. Так, у групі одновікових тварин, складених із корів чорно-рябої, холмогорської, сичьовської і голштіно-фризької порід, лідерами були корови чорно-рябої породи. Останні місця займали корови голштіно-фризької породи. Коли ж в групу чорно-рябих корів (35 голів) ввели 10 тварин сичовської породи, на протязі години було зареєстровано 12 бійок: 7 нападів чорно-рябих на сичьовських, 3 напади чорно-рябих на чорно-рябих, 2 – сичьовських на сичьовських і ні одного нападу сичьовських на чорно-рябих.

Про бійки і агресію тварин слід розповісти детальніше. Бійки і сутички спостерігаються у всіх сільськогосподарських тварин. Бійки часто закінчуються травмами, тварини відстають у рості, понижується їхня продуктивність. Від бійок страждають і ті тварини, які б’ються, і вся група, що їх оточує в результаті сильного збудження. У групах, де є агресивні особини, тварини відрізняються підвищеною збудливістю, з ними важко проводити різні ветеринарні заходи, там частіше мають місце випадки травматизму. Бажано агресивних тварин виводити із групи і ставити на прив’язь.

Агресивність тварин багато у чому залежить від стану ЦНС: чим збудливіша тварина, тим швидше під дією різних подразників вона приходить в ярість. Дослідження показали, що агресивність залежить також від роботи залоз внутрішньої секреції, виду тварини, віку, статі, рангового місця у спільноті.

Причин агресивної поведінки у тварин надзвичайно багато. Найсильніші з них – голод і спрага. Інші причини агресії – боротьба за статеву перевагу, прагнення панування, охорона зайнятої території. Додаток Рис. V (1–4)

Бійки у великої рогатої худоби бувають тим частіше, чим більше тварини відрізняються за вагою, зростом і віком. Початку бійки передує поза погрози. Бики видають страшний рев, швидко наближаючись до об’єкту агресії. Бики і корови б’ються переважно головою, прагнучи ударами рогів нанести ушкодження супернику. Удари наносять у голову, зад і рідше у боки. Переможені тварини, як правило, тікають і коли-не-коли залишаються на місці своєю позою демонструючи повну покору.

В Іспанії і країнах Латинської Америки надзвичайно популярні бої биків – корида. Це азартне, криваве видовище засновано на властивості биків під дією подразників (больових, кольорових і ін.) приходити в ярість і кидатися на людей, коней і т.д. Бойових биків вирощують у спеціальних господарствах, де змолоду розвивають у них силу, витривалість та злобність. Об’єктами нападу биків можуть бути люди чи різноманітні тварини. Напади бувають стрімкими і часто з тяжкими наслідками для людини. Роздратування биків посилюється, коли людина незвичайно одягнута чи коли від неї чути терпкий запах.

Злобність у биків розвивається звичайно як наслідок грубих відносин персоналу, що обслуговує їх. Утримувати такого бика на фермі небезпечно. Нерідко доводиться вибраковувати чудового, але надто агресивного плідника. Корови часто під час доїння лягаються, в більшості випадків причина цього почуття страху. Корову, що лягається ні в якому разі не можна бити, тому що больове відчуття ще більше закріпить в ній звичку лягатися. Таких корів під час доїння потрібно фіксувати, обмежувати рухи задніх ніг спеціальними ремінними петлями.

У коней бійки часто виникають між жеребцями, Початку бійки передує зміна пози тварин. Жеребці хроплять, іржуть, фиркають, вищать, прижимають вуха і кидаються назустріч один одному, кусають переважно холку, шию, груди, наносять глибокі рани. Встають на диби і передніми ногами б’ють один одного в груди і живіт. Раптово повернувшись, починають лягатися задніми ногами, й наносять сильні удари куди завгодно, потім знову зіштовхуються мордами, і кусання і удари відновлюються. Боротьба продовжується до тієї пори, доки один із жеребців не впаде чи не втече (рис. 19).

Рис. 19. Бійка коней

Коні проявляють агресивність і по відношенню до людини, що часто буває наслідком грубого ставлення чи їхнього неправильного виховання з боку конюхів.

Л.М. Баскін (1986) наводить один із прикладів бійки між двома жеребцями: «Бійка виникла між косячником та його ад’ютантом. Косячник і його ад’ютант, наче раніше і не були знайомі, зійшлися і декілька секунд стояли ніс до носу, потім повільно розвернувшись, кожний відклав декілька катишек екскрементів і знову повернувшись встали, пригнувши голови до землі.

Слідом за короткою паузою вони помінялися місцями і обнюхали екскременти один одного. Два, а може і три роки молодий жеребець був ад’ютантом старого, всюди супроводжував його, допомагав керувати косяком, навіть користувався його захистом, коли приходив чужак чи насідали вовки. І ось тепер все було забуто. Вони знову відрекомендувалися один одному перед сутичкою. Так поводять себе жеребці, коли збираються битися серйозно, до кінця. Пронизливе вищання, обоє піднялися свічками, схрестилися в ударах передні ноги, потім жеребці притісняючи один одного, зробили поворот і знову зійшлися в сутичці. Старий постійно обертався, бив задніми, а молодий не дивлячись на страшні удари, прагнув схопити старого косячника зубами. Старий двічі падав і знову підіймався, молодий не втомлювався насідати. По шиї і стегнам косячного жеребця бігла кров. Мабуть молодий вже відчував слабкість вожака. Косячний жеребець не тікав він йшов хитаючись і шкандибаючи, покриваючи траву кров’ю. Молодий ще збуджений боєм, кружляв на місці, відкладаючи катишки гною , рив землю, знову і знову утверджуючи себе господарем. До косяка він наближатися не поспішав. Це і зрозуміло, йому ще потрібно було підкорити собі кобил, примусити їх признати себе вожаком...»

Серед курей і півнів, які живуть разом, постійно виникають сутички, в результаті яких деякі птахи домагаються панівного положення: першими паруються, клюють корм і п’ють воду, займають кращі гнізда і місця для ночівлі.

Агресивна поведінка частіше виникає при різній угрупованості птахів, які раніше мало спілкувалися між собою.

Сутички, бійки між курами в основному обмежуються ударами дзьобом по голові (переважно в гребінь), рідко коли кури вступають в бій, нападаючи один на одне грудьми вперед: в цьому випадку вони підстрибують і прагнуть кігтями спричинити біль супернику. Як правило, перемога дістається тій птиці, яка має більшу вагу і не линяє в даний момент. Після того, як у групі курок ієрархія склалася кількість бійок різко скорочується: панівним птахам достатньо прийняти ритуальні пози залякування для того, щоб викликати у інших птахів реакцію підлеглості. Серед курей нижчих рангів бійки відбуваються частіше. Частота бійок, число ударів, які наносяться дзьобом, залежать також від пори року, погоди, ступеня спокою спільноти курей. Чим більше стан хвилювання у групі, тим більше випадків бійок. Ворожість до чужих курей, яка супроводжується бійками та переслідуваннями, проявляється завжди. Проте, коли у спільноту курей вводять досить велику групу нових птахів, бійок буває менше: кури якби вивчають сили суперника. Потім відновлюється процес боротьби за ранг у ієрархічній структурі нової групи. Як правило, перемога належить тим курям, які знаходяться на своїй території (у своєму пташнику чи клітці) і, отже, захищають свій життєвий простір. Прикладів того, що кури прекрасно знають свою територію немало: відомо, що курка-квочка захищає не тільки своє гніздо, але і прилегле до нього місце; в колоніальні хатинки на ночівлю збираються свої, а чужих, як правило, проганяють.

Найбільш жорстокими бувають бійки між півнями. Кастрація птахів самців знижує агресивність, причому чим у більш старшому віці птахи були кастровані, тим повільніше у них затухає прагнення до бійок. Ін’єкції чоловічих статевих гормонів курям, а також селезням викликають різке посилення агресивності. Відмічено, що кури стають настільки злими, що нападають не тільки на інших курей, але й на пугало.

Аналогічним способом, статеві гормони впливають на агресивність сільськогосподарських тварин інших видів, тому на практиці широко використовують кастрацію самців (свиней, коней, баранів, биків) як для отримання спокійної робочої худоби, так і для підвищення ефективності відгодівлі.

При виробництві яловичини найбільш прогресивним вважається безприв’язний груповий спосіб утримання худоби на підлогах з щілинами. Якщо у групу потрапляють агресивні і неспокійні тварини, то це призводить до значного зниження часу відпочинку тварин, зниження продуктивності і достроковій вибраковці частини бичків через одержані травми.

До одного із видів агресивної поведінки відноситься канібалізм (від канібал – людоїд). Канібалізм проявляється у поросят (відкусюють хвости і вуха один у одного), у свиноматок (поїдають приплід), у курчат – задзьобують на смерть більш слабких. Курчата вищіпують у більш слабких особин хвостове пір’я, роздзьобують клоаку. Коли після чергового удару дзьобом на тілі жертви з’являється кров, то на такого курча накидається відразу декілька сородичів, які починають його заживо роздзьобувати.

Інколи від канібалізму гине до 40% поголів’я курчат. Канібалізм виникає при утриманні тварин в тісноті, при порушенні оптимальних параметрів мікроклімату чи норм годівлі. Недопущення цих погрішностей – основна умова зниження канібалізму у галузі птахівництва і свинарства. Крім того, необхідно дотримуватися правил санітарії: відразу після опоросу прибрати із станка згустки крові, послід, пуповину, окровавлену підстилку, мертвонароджених поросят, поїдання яких стимулює у свиноматок проявів канібалізму. Для боротьби з канібалізмом свиней за кордоном застосовують оригінальний прилад: в станки для вирощування і відкорму поросят підвішують тонкі металеві ланцюги, які тварини гризуть. Ланцюги є як би відвертаючим засобом, який відвертає їхню увагу. В станках, де є такі ланцюги, значно менше випадків канібалізму.

Агресивна поведінка тварин по відношенню один до одного завдає великих збитків промисловості тваринницької продукції. Ідеальний спосіб вилучення агресії – утримання тварин на протязі всього періоду їхнього використання у постійних групах.

Вчені Віт вивчали реакцію великої рогатої худоби різного віку на переформування груп. Було встановлено, що телята місячного віку не реагують на введення у загін нової тварини того ж віку.

У телят старше 2-х місячного віку при введенні у нову групу чітко проявляється почуття неспокою. Нове теля бігає від стінки до стінки, підходить до дверей, вибрикує, довго обнюхує стіни, кути, напувалки. Його неспокій, підвищена рухлива активність поступово передаються всій групі тварин.

У тварин 4-х місячного віку виникає взаємна цікавість між групою та новачком. При введенні нової тварини у групу телята піднімаються, багато хто перестає їсти. Новачок і тварини групи обнюхують один одного. Новачка переслідують, ходять за ним по колу, застрибають на нього, приставляють голови до боків. У 5-ти місячних виникають бійки, як між новачком та бичками групи, так і між тваринами усієї групи. При введенні нової тварини у групу 6-8-місячних бичків більша частина тварин направляється до новачка, його обнюхують, кладуть на нього голови, оточують тісним кільцем. Виникають бійки, сплигування. (зіскакування)

Дослідження, проведені на 10-місячних телицях, у яких було вивчено розподіл рангових місць у групах, показали, що реакція групи на нову тварину залежить від місця цієї тварини на ієрархічних сходах. Бурною реакцією зустрічає група тварин перших рангів, більш слабкою тварин середніх рангів і слабкою тварин низьких рангів. При введені у групу тварини першого рангу між нею і місцевим лідером виникає бій, від результатів якого залежить подальша поведінка тварин групи. Після перемоги чужака, останній несамовито кидається на всіх тварин, які розбігаються по кутках, нахиляють голови і визнають його перевагу. Варто одному з них наблизитися до чужака, як той знову робиться агресивним. Нова тварина стає лідером групи. Ще більш різко змінюється поведінка тварин при доукомплектуванні груп чи їх переформуванні. Так, при змішуванні двох груп бичків чорно-рябої породи 8-місячного віку, тварини відразу ж приходили в збуджений стан, ставали агресивними.

У них зникав апетит, зменшувався час відпочинку, прийому корму та жуйки. Майже у два рази збільшувалось число бійок і в 20 разів число застрибувань тварин одна на одну. Зміна поведінки тварин відбивалася на їхній продуктивності (середньодобовий приріст за місяць досліду був на 200 г менше, ніж в контрольній групі).

Досліди, проведені на коровах, показали, що введення у групу нових тварин (30% від кількості групи) також викликає зменшення часу відпочинку і прийому корму, підвищує кількість бійок і рухову активність. Продуктивність при цьому знижується на 9%.

Глибокостільні корови менш агресивні по відношенню до нових тварин.

Приведені приклади свідчать про те, що складені групи корів і молодняку потрібно намагатися переформовувати тільки у крайніх випадках і при цьому враховувати фактор поєднання тварин.

Дослідники групової поведінки свиней вважають, що відгодівельні групи краще всього формувати із підйомних поросят одного гнізда чи двох сусідніх гнізд.

На поведінку тварин великий вплив чинять також щільність їх розміщення та численність групи, порода, умови утримання, заміна приміщення, зміни в режимі дня, кліматичні фактори та ін.

Виходячи з цього, перевід тварин із групи в групу, переформування груп, зміни умов утримання ведуть до порушення добового ритму поведінки, підвищенню рухової активності і агресивності, а також до зниження показника продуктивності.

Тому при утриманні тварин у групах необхідно враховувати поведінку сільськогосподарських тварин і звести до мінімуму зміни у складі груп і зміну умов утримання.

Питання для самоконтролю

1. На яких законах засновані взаємовідносини між тваринами у групі?

2. Які тварини у групі можуть бути лідерами і вожаками?

3. Надайте характеристику групової поведінки тварин на приплоді великої рогатої худоби.

4. Що таке канібалізм, його причини, наслідки і профілактика.

5. Яким чином агресивна поведінка тварин відображається на їхньому здоров’ї та продуктивності?

6. Засоби, технологічні прийоми зменшення агресії серед тварин у групах.