Роль наслідування (імітації) для тварин

У харчовій поведінці, наслідування відіграє важливу роль і притаманне усім сільськогосподарським тваринам. Часто можна бачити, як групи телиць лежить (відпочиває), але варто одній телиці підійти до годівниці і шурхнути сіном, як поступово одна за іншою починають підніматися інші тварини і незабаром майже вся група буде жувати сіно. Цю властивість використовують для раннього привчання тварин до процесу поїдання трави або сіна.

У корів, при груповому утриманні, інколи виникає перекручений рефлекс смоктання. Вони висмоктують молоко в себе, чи в інших корів. Ця звичка, швидко поширюється серед інших тварин. Діючих засобів боротьби з нею немає, тому корову, у якої проявляється цей порок, відразу ж ізолюють від інших тварин групи. Для дослідження наслідування у овець було взято з отари 50 тварин і їх було розбито на дві рівні групи. Одну групу, пасли на гарному пасовищі без підгодівлі, другу – пасли на такому пасовищі, але підгодовували. Виявилось, що друга група витрачає на пастьбу менше часу, чим перша. Потім групи об`єднали, і хоча вівці другої групи продовжували отримувати підгодівлю, а перші ні, обидві групи витрачали на пастьбу однаковий період часу.

Кури також схильні до наслідування. Курка №1 була нагодована. До неї підсадили голодну курку №2, і як тільки вона прийнялась клювати корм, курка №1 відразу приєдналася до неї. За компанію сита курка здатна склювати на 60% корму більше, ніж звичайно. Якщо до ситої курки підсадити 3-х голодних курей, то перша склює ще більше корму.

в останні роки при вивченні харчової поведінки, значний вплив приділяють виявленню фактору нейрогуморальної регуляції поїдання кормів, що має велике практичне значення. Надходження їжі в організм регулює харчовий центр, що за крилатим висловлюванням І.П. Павлова, знаходиться «на різних поверхах центральної нервової системи».

На думку П.К.Анохіна, за регуляцією споживання енергетичних речовин і води, несе відповідальність складний корково-підкірковий комплекс. І дійсно, центри секреції травних соків знаходяться у довгастому мозку, центри голоду, насичення і спраги, у ядрах гіпоталамуса, а вищі центри травлення у корі великих півкуль.

Харчовий центр збуджують імпульси, що надходять від рецепторів органів травлення, які сигналізують про ступінь наповнення травного тракту, а також від рецепторів різних органів, що подразнюються “голодною” кров`ю. на основі отриманої інформації Харчовий центр спрямовує поведінку тварини на процес добування і прийняття їжі.

У визначені періоди життя у тварин з`являються специфічні апетити. Вони виникають при відсутності в кормі тих, чи інших життєво необхідних речовин, чи елементів. Кури в період кладки яєць, набагато інтенсивніше клюють ракушку. Собаки і кішки навесні їдять траву. Вівці при нестачі кобальту у організмі бажають пастись на ділянці, де були внесені кобальтові добрива. При низькому вмісті у кормах мінеральних речовин, корови поїдають землю і глину, а при нестачі клітковини в раціоні чи отриманні корму у сильно подрібненому вигляді, гризуть кору дерев. В процесі пошуку необхідних елементів корму коні, велика рогата худоба і вівці нерідко йдуть на далекі відстані. Наприклад, відомі випадки, коли коні, що відчувають мінеральне голодання самостійно відшукують на відстані за 50-100 км солоні озера, природні запаси солі. Велика рогата худоба, коні, вівці, кози після пастьби на разнотравних лугах і пасовищах із соковитою рослинністю при поверненні в стійло, часто починають охоче їсти сіно, солому і навіть малоїстівний корм. Таким чином, тварини компенсують потребу організму у тих елементах, що були відсутні у складі лугової трави. Харчова поведінка тварин залежить також і від годівлі. У сучасному скотарстві застосовують кілька способів годівлі: вільний доступ до корму при годівлі уволю, режимна годівля з обмеженим доступом до корму, годівля у спеціальних їдальнях.

Вільний доступ до корму надають худобі як при прив`язному, так і при безприв`язному утриманні. Корм роздають 2-3 рази на добу в годівниці, що знаходяться в секції, або де безприв`язно містяться тварини, або годівниці, що стоять перед тваринами. Корм роздають за допомогою стрічкових транспортерів чи пересувних механізмів. Перевага цього способу годівлі полягає у тому, що тварини в будь-який час мають можливість одержати корм, що значно знижує конкуренцію тварин за місце біля кормового столу. Але цей спосіб годівлі має істотні недоліки. По-перше, через те, що корм довго лежить у годівниці, знижується його якість. По-друге, тварини постійно бачать корм перед собою, що не сприяє розвитку у них апетиту. При режимній годівлі тварин декількох груп по черзі годують на одному кормовому столі, що знаходиться в цьому ж приміщенні. Негативна риса цього способу полягає у тому, що годівля однієї групи тварин відбувається на очах в інших груп тварин, які приходять у збуджений стан. Останнім часом у практиці тваринництва одержує широке поширення годівля тварин у їдальнях (кормових залах). Їдальні звичайно знаходяться у тому ж приміщенні, але відділені від зони відпочинку.

Корів відразу після доїння направляють у кормовий зал, де на 1,5-2 години автоматично фіксують біля годівниць. Час перебування у кормовому залі визначається в основному технологією утримання тварин на даній фермі, тобто пропускною здатністю їдалень. При режимній дворазовій годівлі у кормовому залі корови привчаються дуже швидко поїдати корм. Так, при триразовій годівлі у приміщенні вони затрачають 13-14 хвилин на поїдання одного кг кормосуміші (силос, солома, буряк), а при двохразовому 7-8 хвилин. Сумарний час поїдання корму при цьому у приміщенні складає 318-378 хвилин, а в кормовому залі 147-240 хвилин. Одночасно зі зменшенням часу прийому корму у тварин значно збільшується час жуйки, у результаті чого, за загальною харчовою активністю (час прийому корму + час жуйки) значної різниці не спостерігається.

Найбільший ефект застосування їдалень надає їх винос в окремі приміщення. У цьому випадку значно знижується шумове навантаження на тварин і забезпечується більш спокійний їхній відпочинок.

Перевага застосування їдалень полягає у тому, що тут тварини одержують на протязі усього часу свіжі корми. Фіксація тварин під час годівлі цілком знижує рангову конкуренцію за корм, і усі тварини незалежно від рангу мають однаковий доступ до корму.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під харчовою поведінкою і з якою метою вивчають харчову поведінку сільськогосподарських тварин?

2. Які особливості має харчова поведінка різних видів сільськогосподарських тварин на пасовищі?

3. Роль наслідування у харчовій поведінці тварин та птахів.

8.3. Статева поведінка сільськогосподарських тварин

Розмноження або репродукція – важливіший біологічний процес, який забезпечує продовження виду.

Статеве дозрівання залежить від виду тварин, породи, умов годівлі та утримання, кліматичних чинників. Строк статевої зрілості складає:

у великої рогатої худоби – 6-10 місяців;

у свиней – 5-8 місяців;

у коней – 16-18 місяців;

у кіз і овець – 7 місяців;

у верблюдиць – 11 місяців;

у кролиць – 5 місяців.

Статева зрілість наступає значно раніше, ніж закінчується фізіологічне дозрівання всього організму. Період фізіологічного дозрівання є оптимальним терміном включення тварин до репродуктивного циклу. Раннє спаровування з настанням вагітності, звичайно, затримує загальне дозрівання, а приплід виходить слаборозвинутим та малопродуктивним. Спаровування недорозвинених тварин може спричинити порушення їхньої статевої функції та впливати у майбутньому на репродуктивні якості.

Фізіологічна зрілість настає:

у телиць – 16-18 місяців;

у кіз та овець – 12-18 місяців;

у свиней – 9-11 місяців;

у кобил у 3 роки

у верблюдиць – 40 місяців;

у кролиць – 6 місяців.

Більшість коней зберігають добру плодючість до 18-20, а деякі навіть до 25-30 років.

Корів з високим надоєм звичайно утримують до 12-14, а овець до 7-8 років. Свині втрачають здатність до запліднення у віці 7-10 років.

8.3.1. Статева поведінка самців під час злучки

Статева поведінка підкорена головній функції – заплідненню самки, що забезпечує збереження виду. Статеві функції самця активізуються андрогенними гормонами, головним чином, тестостероном, який виробляється у статевих залозах.

Ендокринна діяльність понад підлягає періодичним коливанням. Це чинить вплив на сезонні зміни статевої активності самців й пов’язане з внутрішньо секреторною діяльністю епіфізу, що залежить від ступеня освітленості. Звідси корелятивний зв’язок поміж статевою активністю тварин та тривалістю світлового дня. У присутності тестостерону збуджуються чисельні нервові центри та зростає сприйняття рецепторів до подразників, джерелом яких є самка під час охоти. Її присутність збуджує, за допомогою периферичної нервової системи, спинномозкові статеві центри та сприяє виявленню безумовного рефлексу – напруження статевого члена або ерекції.

Статева поведінка сільськогосподарських тварин у її природній формі виявляється тільки за умов так званого вільного парування у чередах, де застосовують вільне або гаремне злучання. Парування «з руки» виключає ряд елементів поведінки. Тому описання статевої поведінки самців не може вважатися вичерпаним.

Статева поведінка самців характеризується трьома послідовними діями:

а) наближенням до самки, яке супроводжується статевим збудженням, «залицянням», ерекцією та висуненням статевого члена;

б) застрибуванням самця на самку;

в) статевим актом – комплексом рефлекторних рухів, якими керує ЦНС, що забезпечує введення сперміїв у статеві шляхи самки за допомогою статевого члену. Незважаючи на широке розповсюдження штучного запліднення у скотарстві, деякі племінні господарства до нині застосовують вільне злучання (коли бик-плідник постійно знаходиться у стаді корів) чи гаремне парування, наприклад у чередах телиць). Статеве збудження биків обумовлене подразненням, яке сприймається органами чуття (аналізаторами).

Хейфец та Шейн (1962) відзначають, що бик знаходить у стаді корову уже практично за два дні до появи у неї ознак охоти. Він затримується біля корови, повертає голову у бік її хвоста. За умов появи охоти бик стає більш збудженим, часто стрибає на корову, лиже та обнюхує вульву і витягнувши верхню губу, стоїть з витягнутою доверху шиєю, відганяє від корови з ознаками охоти молодих биків та корів, які не знаходяться у охоті. Він часто опускає голову та риє рогами землю, гучно дихає, стоячи з опущеною головою та розширеними ніздрями. Перед тим, як зробити садку, бик стає позаду корови, підіймає голову та кладе на її круп. Коли збудження досягає своєї кульмінації, наступає ерекція статевого члена і бик, стрибнувши на корову, здійснює садку. У момент торкання головки члена статевої щілини відбувається енергійний поштовх з майже одночасним сім’явиверженням (еякуляцією). Статевий акт триває всього на протязі 2-3 секунди.

Серед самців сільськогосподарських тварин найбільша статева активність проявляється у биків. Відомі спостереження щодо биків, які протягом дня здійснювали до 80 садок, проте за умов вільної чи гаремної злучки такої кількості статевих актів ніколи не відзначалося. На одного бика-плідника планують, як правило, до 40 корів. У цьому випадку за рівномірного приходу в охоту бик покриває одну корову через 9 днів.

Роблячи 3-5 садок на кожну корову в охоті, бики-плідники протягом року дають 120-150 еякулятів.

У вівчарстві звичайно використовують вільну злучку: баранів допускають у стадо тільки під час злучного сезону. Наблизившись до вівці у охоті, баран затримується біля неї, викидає вперед одну з передніх кінцівок, ліниво треться головою об бік вівці, лиже та щипає її вовну, видає за цих умов характерний звук (биття). Потім він готується до застрибування. Садка на матку супроводжується ерекцією статевого члена. Момент злучки характеризується швидким поштовхом. Під час статевого акту, який триває 4-5 секунд, баран сильно надавлює на самку у ділянці тазу.

Найвища статева активність спостерігається у баранів на світанку, потім вона спадає та досягає мінімуму у післяобідні години, а потім знову поступово підвищується до 19 годин на добу. Кількість же випадків підходів, застрибувань та покриттів на протязі злучного сезону з кожним днем зменшується. Барани, які знаходяться у період злучки в отарі овець на протязі 9 годин кожного дня, виконують від 1,8 (2) до 25 садок залежно від кількості маток у охоті протягом цього дня.

Від моменту підходу барана до матки до ерекції статевого члена проходить у середньому 40,8 секунди. Після настання ерекції самець приблизно на протязі 5 секунд робить садку на матку. Від початку копуляційних рухів до еякуляції проходить у середньому 1,6 секунди (коливання складає 1-2 сек.).

За умов табунного утримання коней, кобил покривають тільки вожаки табуна, які завойовують собі це право у бійках. Жеребець, який переміг, керує табуном кілька років до моменту настання поразки від чергового претендента на його місце, що змагатиметься з ним.

Перед настанням охоти у кобил жеребець-вожак відганяє від табуна молодих жеребців, яких уже відбили від маток. Під час злучного сезону він може прийняти до свого табуна, декілька кобил, які знаходяться у охоті. Всього у табуні може бути від 5 до 15 голів. Коли починається сезон спаровування, жеребець крутиться навкруг табуна качається по землі, треться головою, шиєю і боком об самку, торкається її ніздрями. Вільне спаровування застосовується тільки за умов табунного утримання коней. При сучасному рівні розведення коней застосовують ручне спаровування, що виключає ряд елементів статевої поведінки. Садку з частковою ерекцією можуть виконувати жеребці уже у віці декількох місяців, а повна здатність до спаровування проявляється у них до настання статевої зрілості. Молоді жеребці, якщо їх утримують на пасовиську разом з іншими видами сільськогосподарських тварин, наприклад з телицями, намагаються робити садку не тільки на одноліток, але й на телиць.

За нормальних умов у жеребців старшого віку цього не спостерігається. У жеребця, підведеного до кобили, відзначається зростання статевого збудження. Він торкається її та щипає за шкіру у ділянці паха та крупа. Із препуція висовується статевий член. Після ерекції жеребець робить садку, обхопивши корпус кобили передніми ногами з боків та притиснувши до себе, інколи хапає її зубами за холку чи шию. З введенням статевого члена у піхву починається акт копуляції, який триває на протязі біля 30 секунд, під час якого жеребець виконує череду копулятивних рухів, що завершуються переважно еякуляцією. Процес сім’явиверження супроводжується різким пониженням рівня статевої активності. Деякі жеребці намагаються робити садку на кобилу з боку, інколи навіть спереду.

За даними Вержбовського (1959) рефлекс ерекції триває у молодих жеребців у середньому на протязі 2 хвилин 43,4 секунди (з коливанням від 25,7 секунди до 9 хвилин 45,2 секунди), а садка – 3 хвилин 26 секунд (з коливанням від 2 секунд до 16 хвилин 12 секунд).

У жеребців старшого віку тривання часу ерекції менше – у середньому 1 хвилина 59,2 секунди, а садка продовжується 1 хвилину 40,5 секунди.

Не кожне парування закінчується у жеребця еякуляцією. Як показують дослідження, 73% копуляцій закінчувалися у дорослих жеребців еякуляцією під час першої садки, 16% – під час другої, 9% - під час третьої, 2% під час четвертої. У середньому на один випадок еякуляції припадає 1,4 садки. У парувальний період кожне застрибування закінчується, як правило, еякуляцією.

У свинарстві, навіть за умов пасовищного утримання, застосовують тільки ручне запліднення. Матку у охоті заганяють до клітки хряка або хряка запускають у загін, де вже знаходиться матка. У чужому станку (наприклад, в станку матки) чи на незнайомому місці хряк не відразу йде паруватися, оскільки дослідницька поведінка спочатку переважає над статевою. За таких випадків хряк повинен звикнути до умов нового середовища. Тому змінювати приміщення або станок, де раніше проводилося парування, не рекомендується.

Виявивши присутність матки у охоті, хряк піднімається, видає звуки (хрюкає), інколи у нього спостерігається значне слиновиділення.

Коли хряк підходить до матки, він її обнюхує та штовхає рилом у ділянку паху рис. 13). Тим часом у нього відбувається ерекція. Статевозрілий та достатньо збуджений хряк підходить до матки, робить садку і тільки після цього статевий член повністю висовується із препуція і може бути введений у піхву. Від моменту зближення до садки проходить у середньому 2 хвилини (проте коливання значні 1-45 хвилин, у залежності від темпераменту хряка). Після введення статевого члена до піхви, хряк виконує енергійні копулятивні рухи, а закінчується статевий акт сім’явиверженням. У свиней статевий акт триває довше, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин і займає у середньому 3-6 хвилин.

Рис. 13. Етограма статевої поведінки свиней: 1 – контакт головою; 2 - обнюхування; 3 – штовхання носом; 4 – рефлекс нерухомості; 5 - копуляція.

Хряку виділяють для покриття біля 40 маток на рік. Це є рівнем середнього статевого навантаження. Після кожного парування хряку потрібно надавати 2 дні відпочинку. Висока температура повітря послаблює статеву потенцію хряка, тому у спекотні дні парування потрібно проводити зранку до початку годівлі.