Система рухової поведінки

Рухова поведінка - система поведінки, що проявляється у специфічній та неспецифічній руховій активності тварин. Як результат життєдіяльності м'язової системи організму специфічна рухова активність проявляється у м’язових скороченнях, які відрізняються за силою, амплітудою та тривалістю, а також у кінетичній діяльності кінцівок та рухливих частин тіла.

Неспецифічна система рухової поведінки проявляється у цілісній діяльності організму тварин , або будь-якій системі поведінки (статевої, харчової, адаптивної, популяційної, продуктивної) де спостерігається той чи інший вид активності. Всіляка поведінка проявляється у руховій активності, яка приймає той чи інший характер у залежності від початкових потреб, зовнішніх умов та особливостей нейрогуморальної системи тварини.

В умовах тваринницьких комплексів однією з актуальних проблем є питання керування руховим балансом сільськогосподарських тварин. Співвідношеннявнутрішньої потреби організму з можливостями її реалізації є насамперед функція рухової зони кори головного мозку тварини. Найважливішу роль при цьому відіграє комплекс зовнішніх аналізаторів, які здійснюють просторовий аналіз, тобто аналіз найбільш загальних відносин між організмом тварини та предметами навколишнього середовища. Вивчення фізіологічних механізмів та генетичної детермінації рухової активності сільськогосподарських тварин має важливе значення як в селекції свійських тварин з оптимальним балансом рухової активності в умовах промислової технології, так і в розробці методів оцінки поведінки тварин.

У дослідах В. І. Велікжаніна (1974) була встановлена позитивна кореляція загальної рухової активності з молочною продуктивністю корів.

Реалізація рухової поведінки здійснюється у користуючих та сигнальних діях тварини.

6. Система популяційної поведінки (групової)

В етології широко використовують термін "соціальна поведінка" для визначення поведінки тварини, пов'язаної з встановленням соціального рангу, рангової субординації, домінування, розрядного порядку та ін. Те, що серед певних популяцій тварин (сім'я, група, стадо) існують упорядковані відносини між особами, ні в кого вже сумнівів не викликає.

Популяційна поведінка - це система поведінки тварини у взаємозв'язку з середовищем, здібним сприймати та генерувати сигнали. Популяційна поведінка в основному проявляється через сигнальні дії, хоча для здійснення їх тварина часто використовує і користуючі дії.

 

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під унітарною реакцією, біологічною формою поведінки та зразком поведінки?

2. Яку класифікацію поведінки сільськогосподарських тварин запропонував І.П. Павлов?

3. Яку класифікацію форм поведінки запропонував Л.М. Баскін?

4. Що являє собою класифікація біологічних форм поведінки за В.К. Судаковим?.

 

8.1. дослідницька поведінка

сільськогосподарських тварин

 

Дослідницькою активністю називають прагнення тварин пересуватися та оглядати навколишнє середовище. З цим видом активності кожна людина, мабуть, зустрічалася у повсякденному житті, коли придбавши собаку приводила його додому. Він відразу ж починав бігати по квартирі, обдивлятися, обнюхувати меблі. Етологи вважають, що ця активність є складовою частиною будь-якої поведінки, вона проявляється у різноманітних формах – від елементарних орієнтовних реакцій до дослідницької діяльності вищих ссавців. Особливо сильною дослідницька активність буває при появі нового предмету.

Дослідницька активність, або власне дослідницька поведінка притаманна усім тваринам. Додаток Рис. VII (1) Розрізняють декілька видів дослідницької поведінки.

1. Орієнтовна реакція – зміна положення тіла тварини чи орієнтація її органів чуття (поворот голови до джерела світла, звуку).

2. Власне дослідницька поведінка – переміщення тварини у бік подразника (звук, світло, новий предмет).

3. Маніпуляторно-дослідницька поведінка – тварини не тільки переміщуються, але й якимось чином впливають на навколишнє оточення (можуть нюхати, перевертати предмети, захоплювати їх зубами).

При орієнтовній реакції у тварини відбуваються зміни в організмі, деякі з них проявляються ззовні, інші можуть бути зареєстровані тільки за допомогою приладів. Наприклад, під дією світових та звукових подразників змінюється форма зіниці ока, тварина призупиняється, нащулює вуха, принюхується (загальний тонус скелетної мускулатури підвищується), часто при цьому голову і тулуб повертає у бік подразника. Електроміограма показує, що у цей період збільшується електрична активність м’язів. Змінюється також біоелектрична активність мозку, ритм дихання і серцевих скорочень.

Як показали дослідження працівників лабораторії І.П. Павлова, орієнтовну реакцію, як і іншу реакцію організму, можна погасити. Вона зникає, якщо подразник діє неоднарозово з інтервалами декілька хвилин або секунд. При подальшому повторенні подразника реакція буде гальмуватися швидше з кожним днем, далі згасання може розповсюджуватися і на реакції, які викликають інші подразники. В решті-решт цей подразник почне присипляти тварину. Мабуть, це один з механізмів гіпнотичного стану, який Павлов викликав у собак за допомогою повторення умовного подразника, який не підкріплювався.

До орієнтовних реакцій близькі захисні, в них також може приймати участь увесь організм. Ці реакції виникають під дією специфічних подразників. Вони надзвичайно різноманітні, проявляються у вигляді бігу, нападу, затаювання та інше, спрямовані на послаблення дії подразника. Цікаво відмітити, що захисні реакції супроводжуються звуженням кровоносних судин голови, тоді, як при орієнтовних реакціях судини розширюються.

Увагу тварини привертає новий подразник. Подразник може бути новим порівняно з більш чи менш давнім досвідом, тому можна вести мову про більшу чи меншу ступінь його новітності : абсолютно новий (тварина ніколи його раніше не зустрічала), відносно новий (не звичайна сукупність знайомих тварині подразників).

Але найрізноманітніші нові подразники викликають у тварини одну і ту ж дію – збуджують у неї дослідницьку активність. Реакція на них послаблюється в результаті звикання, тому нові подразники більш дієві ніж уже знайомі. Ступінь новітності може вимірюватися величиною зворотно–пропорційною частоті появи схожих подразників.

Дослідницька активність тварин інколи носить емоційне забарвлення. Ч.Дарвін при вивченні емоції у тварин прийшов до висновку, що тварини, подібно людині, здатні відчувати задоволення, страждання, радість. Він писав: “ … факт, що тварини збуджуються тими ж емоціями, що і ми, став настільки відомим, що було б надлишком стомлювати читача більшим числом прикладів.” І.П. Павлов часто відмічав прояви різноманітних емоцій у дослідних собак та мавп. Аналізуючи поведінкову реакцію у собаки Геркулеса, він характеризує його як боязливу тварину, що легко піддається почуттю страху, різкому збудженню. При оцінці емоцій у мавп вчений відмічав у одних надзвичайно виражений потяг до їжі, у інших – цікавість, наполегливість, терплячість.

Серед коней та великої рогатої худоби неважко знайти злих чи добрих тварин, котрі по-різному реагують на одні й ті ж подразники. Вираження емоцій у тварин пов’язане з положенням голови, шиї, хвоста, виникненням звукової реакції (вереск, гавкання, ржання), агресії (можуть кусатися, бодатися, лягатися, топтатися на місці, ставати дибки). Відчуття радості найбільш яскраво проявляється в ігровій поведінці у молодняка тварин.

Звичайно у поведінці тварин зіткаються дві протилежні тенденції – страх до нового та потяг до нього. Конфлікт між боязливістю та цікавістю багато дослідників вважають характерним для такої ситуації. Доволі важко сказати наперед, які емоції викликає даний об’єкт або явище у тварини – цікавість чи почуття страху. Отже, чим незвичайніше і складніше оточення, тим частіше проявляється почуття страху і навіть реакція втечі. Так, наприклад, корови, потрапивши у перше в цілком нове оточення, проявляють сильну занепокоєність і найчастіше намагаються втекти. Тварина тікає до тих пір, доки їй не вдається вийти із зони дії подразника; якщо тікати нікуди, тварина поступово звикає до подразника. Він припиняє викликати почуття страху, оборонна поведінка послаблюється і змінюється дослідницькою активністю. Так, реакція втечі, що виникає у відповідь на неочікувану появу незнайомого предмету, при наступному повторному його пред’явленні послаблюється більш швидше орієнтовної реакції, що виникає одночасно.

Усі вищі тварини при неочікуваному зовнішньому впливі звичайно повертаються у бік джерела подразника. Тварина наближується до незнайомого предмета і досліджує його, використовуючи всі можливості своїх аналізаторів. Опинившись у незнайомому оточенні, тварина буде пересуватися, досліджуючи все, що її оточує. Типи поведінки, які включені у широку категорію дослідження чи обстеження, цілком різні, навіть у особин одного виду. Ледве чи можна дати більш точніше визначення, ніж просто зробити опис цієї реакції поведінки, яка знайомить тварину з її оточенням чи джерелом подразнення.

Реакція страху і дослідницька поведінка у значній мірі співпадають. Невеликі зміни оточуючого середовища викликають дослідницьку поведінку, значні – почуття страху. Дослідницька поведінка залежить не лише від зовнішніх подразників, але і від внутрішнього стану тварин. Про це свідчить той факт, що спонукання до дослідження може бути викликане електричним подразненням мозку.

До цього часу йшлося про реакції, при яких тварини самі не діяли на об’єкти, що їх оточують. Але при різноманітних життєвих обставинах їм доводиться самостійно виконувати будь-які дії, наприклад, натискати на важіль автопоїлки. В природних умовах для того, щоб вижити, тварини безліч разів виконують усілякі дії у відповідь на певні подразники. Всі подібні реакції називають маніпуляторними та позначають цим терміном поводження тварини з різними предметами за участю передніх, рідше задніх кінцівок, а також щелепного апарату голови та ін. Маніпулювання проявляється у їжедобувній та гніздобудівельний активності тварин. Взагалі всі рухи, за винятком деяких орієнтовних, сигнальних та захисних рухів, при яких змінюється лише зовнішний вигляд тварини, але сама вона залишається на місці, тобто ті, що складають поведінку, поділяються на локомоторні та маніпуляційні. У кожному випадку, виконуючи різноманітні дії з різними предметами (біологічно вагомими та нейтральними) тварини отримують комплексну інформацію про об’єкт маніпулювання та його властивості. Це робить маніпуляційну активність вищою формою орієнтовно-дослідницької діяльності тварини. Перші маніпуляційні рухи виявляються вже у новонароджених.

На протязі перших двох годин після народження вони існують лише у двох формах: доторкання до об’єкту переднім кінцем голови (пошук дійки) та захоплення дійки і прилеглих частин шкіри з допомогою рота. Передні кінцівки у цих діях участі не беруть та відведені у боки. Потім на протязі першої доби з моменту народження до цих двох форм додаються інші, які також поки зв’язані тільки з смоктанням та супровідними йому діями, дитинчата починають діяти передніми кінцівками, у них з’являються бокові рухи голови (особливо при розштовхуванні сородичів).

Перший час після народження має велике значення для життя особини, так як на цьому етапі розвитку формується взаємозв’язок організму із навколишнім середовищем, установлюються зв’язки з життєвоважливими компонентами цього середовища та закладаються основи поведінки дорослої тварини. Академік Л.А.Орбелі вважав, що ранній період життя є “особливо чутливою фазою”, яка має велике значення для подальшого формування особини. Об’єктом маніпулювання може будь-який предмет взагалі. Більше того, маніпулювання лише в перший час після народження тварини спрямовано на об’єкти, що мають біологічне значення, а пізніше маніпуляційна активність розповсюджується на різноманітні предмети (біологічно нейтральні об’єкти), з якими молода тварина починає гратися. Гра у дитинчат копитних досить одноманітна. Небагаточисленні маніпуляції, які виконуються головою чи передніми кінцівками, складаються зі штовхання (носом), завдання ударів, кусання, шкрябання та риття. Зовсім відсутні маніпуляції, які виконуються разом з щелеповим апаратом та кінцівками, або одночасно двома передніми кінцівками. Це, як і взагалі увесь характер гри у дитинчат копитних, відображає специфічну обумовленість гри способом життя цих тварин. Гранична спеціалізація рухового апарату та основної опірно-локомоторної функції зводить до мінімуму здібність маніпулювати кінцівками.

У сільськогосподарських тварин маніпуляційна активність вивчена недостатньо. Сільськогосподарські тварини виконують різні дії з предметами, доторкаючись до них головою, кінцівками та інше. Виходить, правильніше буде у визначення такої активності сільськогосподарських тварин ввести слово “доторкання” та назвати її тактильною (від лат. тактиліс – доторкання) активністю. Але кожна дія сільськогосподарських тварин на сторонні предмети (об’єкти) обов’язково супроводжується рухом, тому найбільш повно і правильно відображає дійсність даного явища термін “тактильно-рухова активність”.

Співробітниками ВІТ у дослідах вивчалася поведінка (тактильно-рухова активність) у поросят-сосунів за допомогою пристрою, який може реєструвати всі дії, які виконує тварина.

Наприклад, пристрій розміщували в станку, де знаходились поросята-сосуни. Свиноматці пристрій був недоступний, а поросята мали змогу кусати, смикати та штовхати його скільки завгодно. За добу прилад реєстрував певну кількість таких дій з боку поросят. Коли дослідили велику кількість груп поросят, виявилось, що усі вони по цьому показнику поділяються на три категорії: з мінімальною, середньою та максимальною тактильно-руховою активністю. Крім того, було виявлено, що показник тактильно-рухової активності впливає на поведінку поросят при об’єднанні груп. Існують оптимальні комбінації, при яких поросята об’єднаних груп не б’ються і швидко звикають один до одного, що сприятливо відбивається на їх рості та стані здоров’я. На цій основі розроблений спосіб раціонального групування поросят.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під дослідницькою поведінкою?

2. Які різновиди дослідницької поведінки?

3. Що таке маніпуляторно-дослідницька поведінка?

4. Що розуміють під тактильно-руховою активністю?

 

8.2. Харчова поведінка сільськогосподарських тварин

 

З усіх видів поведінки тварин для зоотехнічної практики найбільше значення має харчова поведінка, тому що вона регулює продуктивність тварин. Під харчовою поведінкою розуміють усі види активності тварин, які спрямовані на відшукання та споживання корму.

Вивчення харчової поведінки допомагає визначити, як вид корму, спосіб його технологічної обробки або згодовування впливають на поїдання корму, тривалість жуйки та відпочинку. утримання та годівля тварин організовані з урахування харчової поведінки сприяють підвищенню їхньої продуктивності.

Харчову поведінку сільськогосподарських тварин можна умовно поділити на два види: поведінка на пасовищі та у приміщенні. Додаток Рис. І (1-7)

Поведінка тварин на пасовищі більш різноманітна, тому що складається під впливом дуже багатьох зовнішніх факторів (стану травостою, розташування джерела води, погодних умов та ін.).

 








Дата добавления: 2015-02-07; просмотров: 1549;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.014 сек.