Методика проведення свята

Свято – є масовою дією.

Визначення свята можна дати по-різному. По-перше, це день, який встановлено у пам'ять чи на честь кого-небудь, якоїсь події. По-друге, це традиційна форма відзначення важливих у житті людей історичних дат, видатних подій, значних явищ, великих досягнень. У цей день з'являється можливість глибоко осмислити, по-новому пережити їх та емоційними засобами передати досвід новому молодому поколінню, прилучивши його до цінностей суспільства [31].

Свята бувають міжнародні (всесвітні), державні (всеукраїнські), народні, релігійні, професійні, регіональні, сімейні, шкільні та інші. Кожне з них має обов'язкові традиційні пам'ятні елементи, ритуали, церемонії, обряди. Їх проведення потребує об'єднання людей для відповідних колективних дій, в яких виявляється ставлення до того чи іншого святкового заходу, відбувається безпосередній вираз почуттів, настроїв у зв'язку з пам'ятними подіями у житті суспільства, колективу, сім'ї, особи. Головними в країні є державні свята, які визначаються Верховною Радою України і затверджуються Президентом України.

Сьогодні в Україні існує положення про проведення свята у школі. Свято може бути присвячене як пам’ятним датам календаря, так і важливим подіям шкільного життя або бути спеціально-організованою формою дозвілля, яка сприяє створенню атмосфери захоплення єдиною, важливою, продуктивною діяльністю учнів, вчителів, батьків.

Тому бажано, щоб кожен учасник свята брав активну участь у святковому дійстві, отримав позитивні емоції. Різний їх зміст зумовлює і різні форми святкування. Але незалежно від того, що форми проведення й їх тематика є різними, вони повинні бути наповнені цікавим змістом, щоб участь у них була бажана для кожного учня і охоплювала їх переважну більшість. При цьому слід враховувати вікові особливості дитини, її творчі можливості та особисті побажання. Це сприятиме комунікативному входженню школярів у колектив, утвердженню серед своїх однолітків, розкриттю здібностей, тобто допоможе стати впевненішим у собі, позбутися комплексів, відчувати радість і насолоду від своєї діяльності. Кожний такий захід згуртовує дитячий колектив, об'єднує однодумців, діти тягнуться до краси, до цікавої роботи [31].

Мета свята заходу: збагатити знання учнів про звичаї та традиції українського народу, про різні види усної народної творчості, розвивати в них кмітливість, творчу уяву, естетичні почуття, виховувати любов до українського фольклору, гордість за свій народ, колектив, школу. Таким чином, проведення кожного святкового заходу в класі має свою навчальну, розвивальну і виховну мету.

Більш глибоко та емоційно зрозуміти і пережити ідеї свята допомагає мистецтво. Музика, пісні, танці є обов'язковим доповненням і неодмінним атрибутом естетичного оформлення свят.

Позитивним моментом є допомога і участь батьків у підготовці та проведенні шкільних свят (виготовлення костюмів, оформлення класів, коридорів, актової зали, репетиція номерів вдома, безпосередня участь у виступах з дітьми або особисто тощо).

Форми проведення святкових заходів можуть бути різними. Щоб учням було цікавіше, перевагу слід надавати найбільш видовищним формам, таким, де буде задіяна максимальна більшість учнів - різноманітні театралізовані дійства, святкові гуляння, фестивалі, тематичні композиції тощо, куди можна органічно включити різні види і жанри мистецтва, які підсилять значущість та органічність дійства. Кожне свято повинно нести певну цікаву інформацію і проводитись на високому естетичному та художньому рівні, оскільки має великий вплив на формування поведінки і світогляду, та смаки дітей [31].

Важливу роль у досягненні мети відіграє підготовчий етап, під час якого уточнюється тема, мета та завдання виховного заходу, обирається форма та методи досягнення мети, планується захід та розробляється його сценарій, підбирається література з проблеми, створюється творча група з підготовки заходу, розподіляються доручення між членами групи, намічається термін їх виконання та проведення заходу, визначається місце проведення заходу, запрошуються гості, які завжди є на кожному святі.

Організатори свята разом з учнями дбають про оформлення приміщення, готують виставки збірників творів різних видів, тематичних малюнків та ілюстрацій до свята, оформлюють назву заходу та девіз, музичний супровід та якісну апаратуру для його відтворення.

Проведення свята:

I. Вступне слово вчителя або ведучого, який повідомляє мету, завдання проведення такого свята.

II. Основна частина. Свято починають ведучі, які можуть виконувати ролі жителів одного з українських сіл, дітей чи дорослих, адже майже в усіх таких святах дія розвертається у простій селянській хаті. Учасники свята використовують декорації, українські народні костюми, готують справжні українські страви.

Час проведення свята обмежений – близько години, тому діти показують лише уривок з реальної події: співають пісні, грають в ігри, намагаються відтворити атмосферу давнині.

III. Підведення підсумків та аналіз свята. Аналіз свята проводиться наприкінці: здійснюється аналіз ролі кожного школяра у проведенні свята, визначається які якості кожного учасника виявились під час проведення свята; чи досягнута мета виховного заходу. Керівник за допомогою глядачів визначає найактивніших, найсміливіших, найталановитіших учасників свята і всі без виключення отримують оцінку своєї діяльності.

Методика проведення «українських вечорниць»

Українські вечорниці виникли як форма організації дозвілля сільської молоді зимовими вечорами. У наші дні українські вечорницівикористовуються як форма організації позакласної роботи з учнями в школі та позашкільних закладах.

Мета проведення українських вечорниць: ознайомлення молоді з історією виникнення традиції та її сутністю; формування почуття національної гідності, самосвідомості; розвиток пізнавальних інтересів до вивчення українських традицій, історії України; формування естетичних смаків учнів та розвиток їх творчих здібностей [4].

Етапи проведення вечорниць:

І. Підготовчий етап: планування, вибори оргкомітету, розподіл обов'язків (організатори, ведучі, художники-декоратори, музичний редактор), ролей (історик, господар, господарка, гості та ін.), добір літератури, музичне і художнє оформлення приміщення тощо.

ІІ. Проведення вечорниць.

Вступне слово ведучого про історію виникнення традиції проведення «українських вечорниць».

Хід вечорниць залежить від того, що саме намагаються показати організатори, адже вечорниці проводилися як напередодні народних свят, так і задля дозвілля молоді у вільний час. Отже й порядок проведення буде різнитися. У будь-якому разі на заході повинне знайтися місце інсценуванням, рольовим іграм, жартам, національному фольклору. Можуть бути використані страви української кухні, народні ремесла, національні ігри та забави, обрядові дії (гадання, колядування, сватання тощо).

ІІІ. Підведення підсумків.

Коротка історична довідка: Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора, збиралися колись вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з'являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане. Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісні, танцюють – заважають дівчатам працювати.

Вечорниці – це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються. Приміщення для вечорниць наймають, звичайно, дівчата, вони ж і платять за нього. Здебільшого це буває хата самотньої вдовиці, «солдатки», або – це вже в крайньому випадку – бездітного подружжя. За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном - але ніколи грішми! «Гроші, – говорили колись наші селяни, – тільки шинкар бере!» Звертаючись до господині хати, всі учасники вечорниць величали її «паніматкою». Обов'язком паніматки було тримати лад на вечорницях. З цього була колись і промовка: «Паніматка – як сова, а очі – шулічині!» Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

На вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на вечорниці не ходили. Звичайно збиралися дівчата ввечері, як тільки стемніє. Прийшовши до хати, дівчата бралися за роботу і якийсь час працювали мовчки. Розмов було мало, хіба що одним-двома словами перекинуться. Але ось у жвавіших терпець уривається; то одна, то друга зиркне у вікно, гляне на двері, почне співати; переб'є пісню розмовою, сміхом, а потім знову всі притихнуть та ще енергійніше візьмуться за працю.

Хлопці з'являються на вечорниці завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, парубок, бувало, стукне кулаком у вікно і гукає:

– Гу-гу, дівчата, до хати пустіть, бо з дороги збився! Якщо дівчата пізнають по голосу або, заглянувши у вікно побачать, що це «свій», вони відчиняють двері. Якщо ж «чужий» – до хати не впускають. Чужий парубок мусить чекати надворі, поки прийдуть «свої» хлопці. Він може ввійти до хати тільки тоді, коли «свої» хлопці йому дозволять.

Увійшовши до хати, парубок скидає шапку і вітається до присутніх:

– Добрий вечір всім у хаті! Йому відповідають:

– Доброго здоров'я!

Однак лише в тому випадку, якщо дівчата вже не працюють. Якщо ж парубок застав дівчат за роботою, то замість привітання говорив:

– Боже, помагай! Йому відповідали:

– Спасибі!

Якщо дівчата і хлопці йшли додому опівночі «з першими півнями», то це були вечорниці, якщо ж, бувало, засиджувались аж до третіх півнів, то це були досвітки.

Коли зійдуться хлопці, то дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: «той помер, той оженився, а той хату купив». Обговорюються найдивовижніші чутки, яких у наших селах завжди було багато. «А ви знаєте? У Кобилянці дівка померла. Понесли ховати, а вона прокинулась і каже: «Мамо, дайте води напитися!» – «Е, що це! Ось у Потоках щось під греблею сидить і людей лякає». Все це перемішане сміхом, дотепними жартами і піснями. Коли починався Великий Піст, вечорниці припинялися – гріх.