Виконавча влада

Главою держави, згідно з Конституцією, вважається імператор. Проте фактично владу має лише уряд і виконавчу владу у відповідності до Конституції здійснює лише він, дії ж імператора щодо державних справ можуть бути започатковані тільки зі згоди і схвалення Кабінету міністрів.

В Японії діє салічна система спадкування престолу, за якою трон передається старшому синові, жінки наслідувати престол не мають права. Царювання кожного імператора оголошується особливою ерою, котра починається з дати сходження на трон нового імператора. Згідно із законом „Про імператорський дім” 1947 р., порядок спадкування забезпечує Рада імператорського дому, до складу якої входять два члени імператорської родини, прем’єр-міністр, голови та віце-голови палат парламенту, один член Верховного суду.

Імператор - особа недоторканна, він не несе ніякої відповідальності: цивільної, кримінальної, адміністративної. За його дії відповідає уряд та міністри. Він не є власником нерухомого майна – палаців, парків, які належать державі, а лише користувачем. При канцелярії прем’єр-міністра створене спеціальне управління імператорського двору, яке опікується буденними справами імператорської родини.

Як згідно з Конституцією (ст.3, 4), так і фактично імператор не наділений особистою владою, він виконує, головним чином, церемоніальні функції зовнішньополітичного характеру, присутній на офіційних урочистостях, національних святах, підписує документи, подані прем’єр-міністром.

За рішенням Кабінету міністрів імператор здійснює наступні функції:

- промульговує поправки до Конституції та закони;

- публікує укази уряду, міжнародні угоди;

- скликає парламент на сесії та розпускає нижню палату;

- призначає дату виборів до парламенту;

- завіряє призначення та відставки міністрів та деяких інших вищих посадових осіб;

- підтверджує повноваження послів та посланників;

- приймає іноземних послів та їхні вірчі грамоти;

- підтверджує оголошення амністії;

- жалує нагороди та почесні звання;

- призначає головного суддю Верховного суду.

За рішенням парламенту він призначає прем’єр-міністра, а за пропозицією останнього – членів Кабінету міністрів.

Вищий орган виконавчої влади в країні - уряд (Кабінет міністрів) складається з прем’єр-міністра, міністрів та державних міністрів, які зазвичай виконують функції радників прем’єр-міністра. До складу Кабінету також входять міністр Кабінету та начальник законодавчого бюро, через яке проходять усі законопроекти уряду. Не менш половини членів уряду повинні бути членами парламенту, вони втрачають депутатський мандат при призначенні на посаду міністра.

Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом; у разі відставки прем’єр-міністра уряд йде у відставку в повному складі. У випадку винесення урядові вотуму недовіри або резолюції осуду голова уряду або виносить рішення про відставку уряду, або пропонує імператору в 10-денний термін розпустити Палату представників.

Особливістю структури уряду є наявність у кожного міністра двох заступників: парламентського заступника, який є депутатом парламенту, та адміністративного заступника, який у разі відставки міністра, на відміну від парламентського, залишається на посаді та забезпечує правонаступництво та стабільність влади незалежно від політичної боротьби.

Уряд формується обома палатами парламенту, але офіційно призначається указом імператора. Спочатку кожна палата вибирає кандидата у прем’єр-міністри. Оскільки кожна палата має право висунути власну кандидатуру прем’єр-міністра, між ними можуть виникати суперечки. У такому випадку, а також якщо на протязі 10 днів після початку сесії парламенту, верхня палата не запропонує свою кандидатуру, рішенням парламенту щодо кандидатури прем’єр-міністра вважається рішення нижньої палати. Обраний прем’єр-міністр розглядає кандидатури міністрів, які пропонуються йому різними фракціями парламенту, враховуючи при цьому рівень впливу кожної фракції. Відповідно до Конституції, Кабінет виконує загальні функції управління та має наступні повноваження:

- реалізація законів;

- здійснення керівництва державними справами;

- здійснення керівництва зовнішньою політикою;

- укладання міжнародних угод (за згодою парламенту);

- складання бюджету та внесення його на розгляд до парламенту;

- винесення рішень про амністію, пом’якшення та відстрочку вироків;

- призначення членів Верховного суду та суддів нижчих інстанцій;

- має право законодавчої ініціативи (саме уряд пропонує більшість законів, які приймаються парламентом).

Вирішальну роль у Кабінеті міністрів відіграє прем’єр-міністр. Саме він фактично призначає та звільняє міністрів, забезпечує єдність дій членів Кабінету, урегульовує розбіжності між ними.

Засідання Кабінету проводяться у закритому режимі, рішення приймаються не шляхом голосування, а одноголосно, або на основі консенсусу.

При уряді Японії створено кілька консультативних органів, які співпрацюють з підприємницькими організаціями, профспілками, членами парламенту, науковцями, найвищими держслужбовцями. Їх головні функції – збирання різноманітної інформації, проведення незалежної експертизи майбутніх та ухвалених рішень, здійснення певного контролю за діяльністю державного апарату. При уряді є також різні органи, до яких входять лише державні службовці – Секретаріат, Законодавче бюро, Рада у справах кадрів та інші.