Законодавча влада. Чільне місце серед інститутів державної влади займає парламент, який, згідно з Конституцією, є єдиним законодавчим органом в Японії.

Чільне місце серед інститутів державної влади займає парламент, який, згідно з Конституцією, є єдиним законодавчим органом в Японії.

Японський парламент складається з двох палат – Палати представників (нижча) та Палати радників. Палата представників обирається на чотири роки, а палата радників – на 6 років з ротацією половини складу кожні три роки. Вибори до обох палат відбуваються за змішаною системою шляхом загального, рівного, таємного, прямого голосування. Палата представників може бути розпущена достроково актом імператора на вимогу уряду, палата радників розпуску не підлягає.

Депутати та радники мають вільний мандат та фактично не користуються депутатським імунітетом. Член парламенту може бути виключений у будь-який час зі складу палати резолюцією більшості присутніх членів.

Кожна палата обирає на весь термін повноважень голову, віце-голову, тимчасового голову. У Палаті представників налічується 18 постійних спеціалізованих комісій, у Палаті радників - 16. Кожен парламентар повинен бути членом однієї або двох комісій.

Кожна палата має законодавче бюро - особливий орган, який надає депутатам допомогу у розробці законопроектів, контролює проходження урядових законопроектів. У палатах також створюються секретаріати із службовців, якими керує генеральний секретар палати.

Сесії парламенту проходять один раз на рік. У разі необхідності уряд має право на винесення рішення про скликання позачергової сесії.

Головну роль у законодавчому процесі в Японії відіграє нижча палата – Палата представників, оскільки у деяких випадках акти, які вона ухвалює, стають законами без згоди верхньої палати. У випадку розбіжностей Палата представників має можливість подолати „вето” Палати радників шляхом повторного голосування більшістю у 2/3 присутніх представників (за наявності кворуму).

Право законодавчої ініціативи мають уряд та парламентарі. Депутати мають право подати законопроект до розгляду, якщо він підписаний щонайменше 20 депутатами нижчої або 10 депутатами верхньої палати. Законопроекти проходять досить складну попередню процедуру опрацювання у відповідному галузевому міністерстві та канцелярії прем’єр-міністра. Після цього він подається до законодавчого бюро палати, яке передає його до відповідної профільної комісії. Лише після ухвалення комісією позитивного рішення законопроект виноситься на пленарне засідання, де обговорюється у двох читаннях: загальна дискусія та водночас постатейна дискусія з доповіддю постійної комісії, а потім прийняття у цілому.

Після цього законопроект подається до верхньої палати, яка на протязі 60 днів повинна схвалити або відхилити рішення нижчої палати. У разі відхилення Палата представників може або подолати „вето” Палати радників при повторному голосуванні, або вимагати створення паритетної узгоджувальної комісії, або ж проводиться спільне засідання палат. Якщо комісія не напрацює компромісний варіант або цей варіант не буде прийнятий обома палатами, то закон вважається прийнятим у тексті нижчої палати і підлягає опублікуванню. На спільному засіданні палат рішення ухвалюється більшістю голосів від загалу парламентарів, тож, Палата представників, яка є з більш численним складом, має перевагу.

Законопроект про бюджет спочатку подається до нижчої палати. Обговорення бюджету відбувається за обов’язкової участі прем’єр-міністра та всього складу Кабінету міністрів. Якщо Палата радників не ухвалить рішення щодо бюджету, яке прийняла Палата представників, і згоди не буде досягнуто на спільному засіданні палат, прийнятим вважається закон про бюджет у редакції нижчої палати.

Ухвалений закон підписується міністром, відповідальним за його виконання, прем’єр-міністром та подається на підпис Імператору. Імператор повинен підписати закон на протязі 30 днів та опублікувати його. Закон набуває чинності через 20 днів після оприлюднення. Під час укладення міжнародних угод вирішальне слово також залишається за Палатою представників.

До повноважень парламенту належить право формування складу уряду та контроль за його діяльністю. Нижня палата парламенту здійснює контроль за діяльністю уряду шляхом питань на пленарних засіданнях, запрошення міністрів на засідання постійних комісій, але головною формою контролю є інтерпеляція, для внесення якої в Японії застосовується спрощена процедура. Право подання інтерпеляції у письмовій формі належить кожному депутату нижньої палати через голову палати. У разі відмови голови прийняти її депутат може звернутися безпосередньо до пленарного засідання. Відповідь на інтерпеляцію у письмовій або усній формі повинна бути надана на протязі шести днів, за результатами відповіді проводиться голосування.

Голосування у парламенті, як щодо законопроектів, так і стосовно інших рішень може здійснюватися по-різному: вставанням, таємним голосуванням бюлетенями, бюлетенями при поіменному голосуванні, опитуванням.

Парламентські розслідування мають право проводити обидві палати, задля чого створюються спеціальні комісії. Формою парламентського контролю є також загальна дискусія про політику уряду на початку кожної сесії, коли з викладенням політики уряду виступає прем’єр-міністр, а після нього про політику своїх відомств доповідають міністри закордонних справ та фінансів.